Провокація, авіація, атака: сценарій наступу Росії на Україну описав військовий експерт Юрій Кочевенко

Майже 100-тисячне військо та значна кількість техніки. З такими силами можливий новий наступ Росії на Україну, згідно з даними розвідки.

Вперше про нарощування російських військових сил біля кордонів з Україною повідомили американські ЗМІ ще у вересні. Вони наголошували, що після російсько-білоруських навчань "Захід-2021" деякі військові підрозділи РФ не повернулися до місць дислокації. А за два місяці ЗМІ оприлюднили супутникові знімки російських військ та військової техніки на кордоні з Україною. На початку листопада президент Володимир Зеленський, ґрунтуючись на даних західних партнерів, підтвердив переміщення російських військ та концентрацію військових.

Старт наступальної операції прогнозують на початок 2022 року. Вторгнення може розпочатися з боку Білорусі та Криму. За даними української розвідки, Росія зібрала 94 тис. військових та значну кількість техніки.

При цьому в Міноборони України припускають, що у разі вторгнення Росія може застосувати авіацію, артилерію та бронетанкові війська із висадкою десанту. Водночас росіяни можуть використати й "психологічні операції", аби спровокувати акції протесту.

А от у Росії, як і раніше, заявляють, що не дотичні до напруги на українських кордонах.

Наскільки реальним є подальше вторгнення РФ — у програмі "Украина на самом деле" телеканалу "Дом" обговорюємо з військовим експертом, директором Міжнародного центру протидії російській пропаганді Юрієм Кочевенком.

Ведуча програми — Альона Чорновол.

— Чи є передумови наступу російських військ? У якій ситуації ми перебуваємо зараз, з вашого професійного погляду?

— Ми перебуваємо в ситуації досить тривожній, але яка зовсім не передбачає якихось панічних дій чи настроїв. Ми сьогодні набагато більше готові до будь-яких сценаріїв, ніж у 2014 році. Якщо ми тоді впоралися, і пройшли через це, то зараз — тим паче.

Тому що обороноздатність нашої країни, боєздатність наших Збройних сил, готовність громадян України її захищати, наявність великої кількості людей із практичним бойовим досвідом, вона така, що ми маємо бути спокійні, впевнені в собі та вірити у свою перемогу.

Тобто ми готові до будь-якого розвитку подій. І якщо нам дійсно доведеться битися, значить — битимемося.

Зараз треба не лякатися, не турбуватися, а навпаки — зрозуміти, що ми як політична нація готові захистити наш спільний дім. І разом ми цілком здатні це зробити.

— Експерти кажуть, що нинішні дії РФ — це психологічний тиск. Які контрзаходи мають бути проти цього?

— Безумовно, будь-яку загрозу, будь-яку слабкість, будь-яку тривожність противник намагається використати. Як ті больові точки, на які він може тиснути інформаційно, підриваючи нашу обороноздатність, підриваючи нашу віру у власну перемогу, намагаючись залякувати, грати на цих емоціях.

І тут важливо кожному з нас розуміти, що медіагігієна — це наша особиста відповідальність. Ми повинні фільтрувати інформацію, яка до нас надходить. А якщо у вас виникла якась емоція — страх, гнів, тривожність — запитайте: а може, у мене хотіли цю емоцію викликати? А хто може бути у цьому зацікавлений? Можливо, це просто маніпуляція?

Якщо ви здатні усвідомити, що вами маніпулюють, маніпуляція перестає працювати.

Тому дуже важливо довіряти саме перевіреним офіційним джерелам інформації. В умовах інформаційної війни ми маємо розуміти, хто на чиєму боці.

І саме офіційні державні українські джерела інформації — єдиний канал, на який слід орієнтуватися, коли виникає інформаційний хаос. Тому що способів маніпулювати — маса. Іноді ворожа пропаганда досить успішно може маскуватися навіть під патріотичну, проукраїнську, чи західну, чи будь-яку.

— Одним із можливих напрямків, звідки може розпочатися наступ, називають Білорусь. Чого нам звідти чекати? Тому що це величезна ділянка кордону.

— Це величезна ділянка, загальною довжиною 1084 км. Якщо брати відрізки, на яких реально можлива загроза нелегального переходу кордону. Це ми відмінусовуємо басейн Дніпра, де це зробити дуже складно, Чорнобильську зону, непрохідні драговини та ліси. Залишається 270 км. Погодьтеся, вже менш драматично. Ці 270 км — це також достатня протяжність. Плюс 800 км, що залишилися, також зовсім уже виключати не можна.

Але, як мені відомо, зараз ситуація на цьому кордоні є повністю контрольованою. Крім того, за даними розвідки, жодних зараз передумов чи погроз, чи якогось спрямованого руху груп мігрантів від польсько-білоруського кордону у бік білорусько-українського немає.

Тобто тут ми поки що тримаємо руку на пульсі. Дуже важливо, що й лідери України та Польщі синхронізували позиції.

Польща останніми тижнями безпосередньо зіткнулася з гібридною агресією РФ. І вже не в інформаційному полі. Тому що інформаційні атаки проти Польщі Російською Федерацією здійснювалися упродовж усіх цих років. І навіть до 70-річчя Другої світової війни Польщу звинуватили у розв'язанні цієї Другої світової війни.

І тут нам важлива співпраця з Польщею. Я нагадаю, що є Польсько-литовсько-українська десантна бригада. Наші військовослужбовці разом проходять служби, виконують завдання. Польська армія після корсиканської є однією з найчисленніших і добре підготовлених у Європі — близько 140 тис. військовослужбовців. І наша військово-технічна співпраця продовжує перебувати на досить високому рівні.

Нам важлива така регіональна співпраця, зокрема у сфері безпеки. Ми повинні розуміти, що якщо інші члени НАТО, або якась частина міжнародної спільноти з якихось причин вирішать не втручатися або обмежитися стурбованістю, то ми повинні діяти спільно — ті, хто перебуває на безпосередньому вістрі російської агресії. Тоді наші шанси на перемогу зростають багаторазово.

— Повернімося до ситуації на кордоні між Україною та Російською Федерацією. Тут той самий пан Пєсков заперечує якесь нагнітання ситуації з боку Російської Федерації, і каже, що це Україна "щось замишляє".

— Звинуватити опонента у тому, що робиш сам, — це класика російської пропаганди. Ми можемо згадати ту саму ситуацію в Грузії 2008 року, та й у самій Україні у 2014-му.

Сценарій, котрий є найбільш вірогідним, та який ми очікуємо, зараз наступний. Росія провокує загострення саме в зоні операції Об'єднаних сил (ООС), викликаючи активними провокаціями Збройні сили України до якихось дій у відповідь. Навіть Збройним силам України у цьому сценарії необов'язково залишати свої позиції. Але відстрілюватися нам у будь-якому разі доведеться. Тому що при вогні зі сторони противника ми не можемо наражати на ризик життя своїх військовослужбовців і мирного населення, яке там проживає.

Тобто ми відповідатимемо на вогонь. Цього буде достатньо для картинки російської пропаганди, яка звинуватить Україну у спробі силового вирішення питання, як вони це називають. Потім маріонеткові "республіки" робитимуть відповідні звернення. Все, що я описую, може статися буквально впродовж кількох годин.

Далі — Росія оголосить про якусь операцію "примусу до миру", або ще якусь форму для прямого застосування збройних сил. Як це виглядатиме в очах світової спільноти, Росію турбує мало. Їм важливо створити потрібну пропагандистську картинку насамперед для внутрішньої аудиторії, тобто вигадати чергових "розіп'ятих хлопчиків" та якихось постраждалих мирних жителів, яких треба буде "терміново захищати".

Цей сценарій наприкінці жовтня пробно вже було відпрацьовано. Це коли наші Збройні сили змушені були відповідати на артилерійський обстріл окупантів, і, боронячи мирних жителів, зайшли до села Старомар'ївка. Рахунок ішов на хвилини, але на всіх російських телеканалах, зокрема у Скабеєвої (Ольга Скабеєва, ведуча програми "60 хвилин" на телеканалі "Росія 1", — ред.) почали кричати, що зі 180 мешканців Старомар'ївки 34 — це ж "громадяни" Росії". Тобто це ті, кому дали ці паспорти. І значить, "як ми можемо дозволити, щоби громадян Росії там мучили бандерівці" та все інше.

І от саме ця пропагандистська модель і буде застосована. Тобто це те, що складає інформаційну підготовку. От коли цей процес запуститься, для нас це буде сигналом — почалося.

Тому що саме вторгнення не буде стрімким. Жодних шансів на якийсь бліцкриг росіяни не мають. Перш ніж перейти до активних дій своїх сухопутних військ, їм доведеться провести досить тривалу повітряно-наступальну операцію, інакше їхній наступ просто відразу катастрофою для них закінчиться.

Тобто нам почнуть спочатку завдавати авіаудари, і ракетні удари по пунктах дислокації Збройних сил, по об'єктах інфраструктури. Тут буде дуже важливою стійкість нашої протиповітряної та ракетної оборони. І вже лише після цього починається власне сам наступ.

Тому для нас важливо, я ще раз повторю, бути у спокійній, холодній готовності. Збройні сили України, я це відповідально можу заявити, перебувають у стані максимальної бойової готовності. Частина підрозділів виконує бойову операцію у зоні ООС, частина — перебуває на оперативному чергуванні на інших напрямах.

При цьому паралельно відбувається відновлення боєздатності підрозділів, які з ООС. Елементи бойового злагодження. Тобто ми перебуваємо у максимальному тонусі.

Важливо, щоби спрацювала мобілізація оперативного резерву — і тут нам треба ще доопрацювати, неодноразово перевірити ці механізми. Оперативний резерв першої черги — це учасники бойових дій із бойовим досвідом, які повинні, минаючи військкомати, одразу прямувати до своїх бригад і ставати на посади. Оперативний резерв другої черги поповнюватимуть підрозділи Збройних сил уже через військкомати — це дуже важливий елемент, територіальна оборона.

От якщо все це ми ефективно складемо, ми можемо бути практично впевнені, що вся ця авантюра Путіна з так званим повномасштабним вторгненням закінчиться для Росії повним провалом. Що навіть призведе не лише до їхньої поразки тут, але й до звільнення наших окупованих територій.

— А якщо ми розглядатимемо це скупчення військ не як готовність Путіна до повномасштабного вторгнення в Україну, а як певний сигнал у відповідь на щось? Наприклад, ті самі наші нові безпілотники "Байрактар", чи ще на щось. Щоби ми пішли на якісь поступки, на якусь зустріч у певному розрізі тощо.

— Одне не виключає іншого. Це просто один елемент, він є продовженням. Вони брязкають зброєю, роблять те, що військовою мовою називається — демонстраційні дії.

Хоча, як бачите, зараз вони їх заперечують та намагаються приховати. Наприклад, навесні вони їх не приховували. Вони прямо, відкрито це робили, що було чинником такого психологічного тиску.

Треба сказати, що впродовж весни та літа вони також провели низку масштабних складних навчань, на яких прямо відпрацьовувалися саме агресивні дії проти України, відпрацювали систему забезпечення діяльності військ спочатку на території України. Тобто вони організаційно досить високо готові до цього, роботу провели.

Але остаточного рішення про наступ, я впевнений, що немає.

І, безумовно, з одного боку те, що відбувається, — це форма психологічного тиску та бажання нас залякати. Але з іншого — це і форма перевірки, чи ми злякаємося. Тому що, щойно Росія відчуває слабкість, то намагається тиснути ще сильніше. Це закон: їм даєш палець — відкушують руку, і прагнуть тебе всього зжерти.

Якщо ми не піддамося цьому тиску, якщо ми не злякаємося, якщо ми продовжимо максимально швидкими, ефективними темпами нарощувати свою обороноздатність, ставити нові зразки озброєнь, налагоджувати систему мобілізації, територіальної оборони — вони побачать, яку ціну їм доведеться заплатити за цю агресію. І з високою ймовірністю — вони від неї відмовляться.