Це неймовірний потік енергії: парад та оборонну міць обговорюємо з військовим експертом Юрієм Кочевенком

Сьогодні, 24 серпня, в Києві відбувся парад на честь 30-річчя Незалежності України. Його особливістю стало одночасна участь авіації Повітряних сил, ВМС, Держприкордонслужби, Нацгвардії, Нацполіції, ГСЧС, ДП "Антонов" і держав-партнерів. Військовий парад вперше відбувся на землі, на воді та в небі.

Всього в параді брали участь понад 5 тис. особового складу, 100 літальних апаратів, 400 одиниць озброєння і техніки.

Про значення таких заходів для пересічних українців і військових, про оборонну могутність України та про протидію агресії Російської Федерації — під час марафону "Україна 30" телеканалу "Дом" розповів військовий експерт, ветеран АТО, директор Міжнародного центру протидії російській пропаганді Юрій Кочевенко. Ще під час служби у 2015 році він також був учасником параду на Хрещатику.

Ведучі марафону — Альона Чорновол і Денис Похила.

— У вас, як у військовослужбовця, які емоції викликав парад, який сьогодні відбувся на Майдані Незалежності?

— Думаю, що якщо у когось до цього параду були ще сумніви — потрібен він нам чи ні, навіщо на це витрачати державні гроші — то після побаченого все це відпало. І всі зрозуміли, навіщо потрібні паради. Чому особливо важливі й потрібні паради в країні, що воює.

Як людина, яка свого часу була серед тих, хто маршував у цих військових коробках, парадних батальйонах, скажу: це неймовірний потік енергії, який ллється на тебе від усіх цих тисяч людей, які все це бачать, які вітають, які аплодують.

Не секрет, що військові досить довго готуються до параду, тренування займають місяць. Це щодня і досить виснажливо.

Але повірте мені, ось ці кілька хвилин, які вони проходять Хрещатиком, це все покриває сповна. Тому що вони отримують великий заряд бадьорості та позитиву. Й почуття, що ми потрібні. Що є народ — у нього є армія, і що ми потрібні одне одному.

Парад — це, можливо, мить, але це мить, яка з ним залишиться на все життя.

— Сьогодні ви були на Майдані вже як глядач. Коли дивишся це дійство по телевізору, тобі все видно — ось летять, ось їдуть, ось маршують. Коли ж перебуваєш на трибуні, стоїш серед глядачів, видно набагато менше, але емоційно набагато сильніше це все відчувається?

— Знаєте, там якесь енергетичне ядро людей. Кількість людей, дітей у вишиванках, ветеранів у військовій формі, прапори — все створює святкову атмосферу. Ось ми тільки вийшли з метро "Театральна" і почали спускатися до Хрещатика, і вже почала накривати ця атмосфера свята. І це не можна передати. Це тільки можна, напевно, відчути.

Це ще важливіше розуміти, що це ж ми не просто так радіємо. Нам дійсно є, що сьогодні святкувати. І найкраще цьому підтвердження — ці прекрасні хлопці, які пройшли сьогодні Хрещатиком.

— Сьогодні був оновлений склад параду. Це були не тільки військові та курсанти. Це були й ветерани, представники АТО, військовослужбовці операції Об'єднаних сил. Були війська іноземних держав, які є нашими партнерами. Як вам такий склад? Бо вже багато різних думок у соціальних мережах — хтось з критикою, хтось, навпаки, вітає.

— Я вважаю, що дійсно всі, хто виконують бойове і не тільки бойове завдання щодо захисту України, щодо підтримання порядку, щодо гарантування безпеки громадян, — всі вони мають право пройти на цьому параді. Не тільки військові, але і поліцейські, рятувальники, і наші союзники теж.

І нам важливо, щоб світ пам'ятав про те, що в Україні триває війна, і що ми захищаємо не тільки свій суверенітет, свою територіальну цілісність, і свою незалежність. А що ми захищаємо весь вільний світ, що ми захищаємо ті цінності, на яких будує своє майбутнє кожна демократична держава.

— З приводу військової техніки теж багато різних думок. Хтось каже — краще відправте її на схід, там її показуйте. Навіщо її демонструвати в центрі міста, в столиці України, нехай краще вона буде працювати там. Ось такі думки є.

— Це так судять люди, які погано розуміють, як влаштована армія і як влаштована війна.

Те, що ми збільшимо просто так в рази кількість техніки на лінії дотику, — це не збільшить безпеку наших військовослужбовців, не допоможе виконанню бойового завдання, не посилить безпеку людей, які там мешкають. Для виконання будь-якого бойового завдання з утримання, контролю або звільнення якоїсь території є поняття — сили та засоби, яких має бути достатньо. Бо якщо їх буде більше, ніж потрібно, вони вже заважатимуть один одному.

І зараз, я вас запевняю, що операція Об'єднаних сил забезпечена всією необхідною їй технікою для виконання тих завдань, які вони сьогодні там виконують.

Люди військові мене зрозуміють, іншим поясню. Для людей на війні свята — це складний час. Це ми тут маємо можливість в гарному настрої після такого прекрасного дійства, яке відбулося на Хрещатику, на Майдані Незалежності, радіти й святкувати.

А хлопці, які виконують бойове завдання в ООС, зараз в посилених нарядах. Там, де, грубо кажучи, стояло двоє, зараз стоїть четверо, де був один БТР, зараз ще другий прогрітий про всякий випадок. Що це означає? Що ти більше чергуєш, що ти менше спиш, що напруга набагато більша. Бо ми знаємо, що саме у святкові дні противник завжди захоче нас "привітати".

І це, з одного боку, складно, але з іншого — саме в такому стані хочеться ще сильніше відчути атмосферу свята. Вони хочуть знати, що все, що вони роблять — не дарма. І що той факт, що ми тут сьогодні можемо святкувати це прекрасне свято — це тому, що вони там нам дають цю можливість і це забезпечують.

Тому згадаємо сьогодні обов'язково і про них. І я закликаю кожного, хто має знайомого військового, або військовослужбовця Національної гвардії, або того, хто виконує якісь роботи в зоні ООС — подякуйте їм і привітайте окремо сьогодні з цим святом.

— Сьогодні президент України ініціював нове державне свято — День Української Державності. Воно відзначатиметься 28 липня, що збігається з днем Хрещення Русі. Є думка, що це такий удар в щелепу російській пропаганді.

— Якщо ми говоримо про нашого ворога, про Російську Федерацію, то треба розуміти, що для них сам факт того, що ми існуємо — це кістка в горлі, яка блокує їхні можливості імперського існування. Нинішня російська еліта не бачить і не може собі навіть уявити іншої форми існування своєї держави, крім як імперія.

А це означає, що без України у них імперія не виходить. І справа не в Криму, не в сході України, який окупований, їм потрібна вся Україна. І вони ніколи не зупиняться.

Згадаймо меседжі, які посилав особисто президент Путін, про те, що ми нібито один народ, а Українська держава — це така собі помилка. Це демонструє, насамперед, їхній власний комплекс неповноцінності. Бо, здавалося б, живіть у своїй державі, займайтеся своїми справами, у вас проблем хоч греблю гати, чого ви лізете? Але ні. Тому що їм потрібно пояснювати, грубо кажучи, якійсь пенсіонерці в Пензі, чому вона так погано живе, чому у неї така жебрацька пенсія, і чому в її будинку через 60 років не ремонтують дах. Та тому що вороги навколо, тому що потрібно Україну "звільняти" від якихось бандерівців, фашистів і американців. І ці міфи їм потрібно постійно підтримувати.

А ми, виходить, їм говоримо, що Українська держава є, і що вона виникла не в Москві, а що велика держава виникла саме тут, в Києві. І саме цей народ прийняв Хрещення. І на цьому будується наша державність. І що саме ми — прямі нащадки людей, які заснували державу, яка існує вже тисячу років.

— Якщо врахувати ваш бойовий досвід там, на сході, наскільки важлива боротьба з пропагандою? Ну, тобто чи важливо це для наших бійців? Для вас це було важливо, коли ви були там?

— Я відповім дуже просто. Кожен офіцер, який проходить навіть базову підготовку, знає, що боєздатність підрозділу визначається за трьома критеріями. Перший — підготовка особового складу, тобто наскільки добре він навчений виконанню того, що він повинен робити. Друге — матеріальне і технічне забезпечення, тобто щоб у них була зброя і техніка, боєприпаси й все необхідне для виконання завдання. А третій — це морально-психологічний стан військовослужбовців. Іншими словами, бойовий дух.

І ось цей бойовий дух формується від того, що людина знає, що їй є за що воювати. Що вона вірить своєму командиру, що вона вірить своєму президенту. Так, вона ризикує сьогодні життям, але вона знає — чому і навіщо.

І ось будь-яка пропаганда противника (або те, що в армії називається спробою психологічного впливу) спрямована на те, щоб цей бойовий дух знизити. Щоб поширити інформацію, яка дискредитує, наприклад, вище військове-політичне керівництво. З розряду: "вас обманюють", "вас відправили сюди вмирати", "вас давно продали". Або більш глобально: що немає ніякої України, за яку варто воювати й тим паче помирати. Ось саме на це спрямовані дуже великі ресурси противника.

Ну, зрозуміло, що коли листівка прилетіла йому з того боку або гучномовці противник включив, то боєць все розуміє. І це на нього не діє.

Але коли це говорять з Києва, коли це говорять нібито на українських телеканалах, коли це говорять нібито українські експерти — ось це вже по-справжньому небезпечно.

Звичайно, ми маємо ефективно протидіяти пропаганді та дезінформації. Цьому сприяє в армії, насамперед, підвищення медіаграмотності самих бійців. Тоді вони самі зможуть фільтрувати інформацію.

— Сьогодні президент України також говорив щодо ракетної програми, цитую: "Сильна країна — це країна, яка приймає ракетну програму на 10 років. До 2031 року виділено 200 млрд грн на ракетну програму України". У нас сьогодні є протикорабельна крилата ракета "Нептун", показували ракетний комплекс "Верба", показували РСЗВ "Вільха". Неймовірні емоції від подібних ракетних складів. Чому це важливо? Чому такі ракетні війська нам потрібні?

— Слава богу, що цьому процесу вище військово-політичне керівництво нарешті почало приділяти таку увагу. Тому що два роки в підвішеному стані була ціла низка проєктів, пов'язаних із розвитком ракетної програми.

Тому що союзники — це, звичайно, дуже добре, і ми вдячні за їхню допомогу. Але ніхто з них не виявив бажання за нас воювати. Ми це робимо самі. І, звичайно, в таких умовах ми повинні мати весь арсенал стримувальної зброї. А сама наявність у нас подібного роду озброєння, повірте, буде дуже стримувальним фактором, якщо у когось в Кремлі вже зовсім планка впаде, і вони вирішать, що Україна буде для них дуже легкою здобиччю. Повірте — ні.

— В Україні все ж ще недостатнє виробництво свого власного озброєння. Є випадки, коли розробка бойової машини — українська, але виготовляє її Польща, і нам у Польщі доводилося її купувати. Чому так відбувається?

— Думаю, виробничих потужностей не вистачає. До нашого "Укроборонпрому", звичайно, багато питань. Хоча він реформується, реформується, так все ніяк не "виреформується".

Але об'єктивно, якщо взяти 2014-2015 роки. Найбільш робочі конячки війни — це БТР-80, ГАЗ-66, БМП-1, Т-64. Це все радянське виробництво. Я вже не кажу про автомати Калашникова, кулемети Калашникова тощо.

З іншого боку, нерозумно просто відмовлятися через те, що воно радянське, якщо воно працює. А воно, дійсно, працює.

І, до речі, багато українських розробок — це глибока модернізація, удосконалення радянської техніки. Нічого в цьому страшного немає.

Але треба сказати, що і в українському оборонпромі все ж прогрес є. Я був учасником параду у 2015 році, і там вже демонструвалися українські БТР-3, БТР-4. Хоча у військах їх тоді не було. Можливо, десь були зразки. А не так давно я був на навчаннях на Яворівському полігоні разом з 95-ю десантно-штурмовою бригадою. Так ось ці БТРи вже повноцінно використовуються.

— Ми часто чуємо від наших союзників багатообіцяльні прогнози, що Україна буде в НАТО. Цей курс підтвердили й на саміті НАТО. І на Кримській платформі заступник генерального секретаря НАТО Мірча Джоане також про це заявив. Чи означає все це, що Україна в НАТО ось-ось?

— Коли ми впираємося в так звані стандарти НАТО, ми говоримо: треба виконати всі стандарти. Звичайно, треба. Їх, насамперед, треба виконати для самих себе. Тому що справа не у відповідності чиїмось вимогам, а у поліпшенні тієї системи безпеки, яка у нас є. Бо ці стандарти допоможуть підвищити керованість військ, їхню боєздатність, рівень підготовки, рівень забезпечення. Це потрібно робити.

Але ми вступимо до НАТО тоді, коли буде політична воля держав-членів Альянсу. Так, є багато прикладів, коли державу брали до НАТО далеко до виконання всіх цих стандартів. Тому нам, безумовно, потрібно підбадьоритися від цих заяв, але не розслаблятися. Бо НАТО — це організація, рішення в якій ухвалюються на основі консенсусу. Тобто кожна з держав-членів НАТО має свого часу підняти руку і проголосувати: так, ми за те, щоб Україна вступила до НАТО. Це все, що потрібно, насправді.

Але це великий шлях, тому що це буде вироком не просто для російської пропаганди або для окупації українських територій. Це буде вироком для Росії, як імперії. І вони докладуть усіх зусиль, щоб цього не допустити.

І, на жаль, ми поки констатуємо, що в низці країн-членів НАТО є російський вплив, є проросійські політичні сили, якісь експертні спільноти, громадські організації. Вони мають пряму вказівку усіма шляхами перешкоджати, щоб їхня країна підтримувала вступ України до НАТО. Тому нам потрібно це ідентифікувати, виявляти, працювати з цими державами, з аудиторіями за тим самим принципом протидії пропаганді. А ще важливіше — розвивати двосторонні відносини з тими членами Альянсу, які вже бачать нас союзником, бачать нас де-факто членом НАТО і готові до цієї співпраці.