Історик-суперзірка та засновник принципу національної ідентичності: факти з життя Михайла Грушевського

Михайло Грушевський та Володимир Зеленський. Скриншот: kanaldom.tv

Під час інтерв'ю з президентом Володимиром Зеленським взимку 2022 року журналісти видання The Economist помітили в нього на столі особливу книжку — "Нарис історії українського народу" Михайла Грушевського. Це надважлива праця не лише вченого, а й політика, який суттєво вплинув на сучасну історію України, йдеться у матеріалі "Ранку Вдома".

Історик-суперзірка

Михайло Грушевський — перший в Україні історик-суперзірка. У Київському університеті Святого Володимира йому пощастило вчитися під керівництвом самого Володимира Антоновича — корифея української історичної науки наприкінці XIX століття. Та це були важкі часи. Імперська цензура не дозволяла друкувати наукові праці українською, а за студентами та викладачами невпинно стежили, аби не допустити вільнодумства. Антонович спершу ввів Грушевського до складу таємної київською громади, а 1894 року вирішив відправити свого учня трохи далі від переслідувань — в Австро-Угорщину до Львівського університету. Там лекції 28-річного професора Грушевського збирали повні зали захоплених слухачів.

Створив послідовну оповідь історії України 

Саме Грушевський зумів зібрати з різних періодів історії українських земель єдину послідовну оповідь. Причому зробив це не художніми засобами, як більшість фахівців до нього, а виключно мовою фактів. Грушевський наполягав на існуванні українського народу, що сформувався в часи від київських князів до гетьманів і зрештою став головним героєм власної історії. Цю ідею вчений намагався донести не лише до земляків та однодумців. Його нариси історії українського народу були адресовані росіянам для освітньої контрпропаганди. Насправді ж нариси — це вибрані факти з багатотомної історії України Руси, над котрою Грушевський працював усі 20 років у Львові.

Очолив Українську Центральну Раду 

Грушевський мав незмінне правило сторонитися публічної політики, але однаково потрапив до неї. У розпал Першої світової війни 1915 року він приїхав до Києва, де його одразу заарештували жандарми за звинуваченням в австрофільстві, шпигунстві та причетності до створення Легіону Українських Січових Стрільців. Ці воїни успішно воювали на боці Австро-Угорщини проти Російської імперії, і Грушевський стійко переніс допити, ув'язнення та заслання. Буремні події 1917 року заскочили його у Москві. Навесні він отримав із Києва телеграму з проханням очолити Українську Центральну Раду — новий представницький орган Української Народної Республіки. На ту мить Грушевський мав чималий авторитет серед українців і, що найголовніше, влаштовував політиків різних спектрів, адже не мав принципових переконань. Він погодився головувати в УНР. Лише за рік його роботи Україна пройшла шлях від Автономної республіки у складі імперії до повної Незалежності.

Саме Грушевський започаткував принцип національної ідентичності 

Саме під час своєї політичної кар'єри Грушевський сформулював принцип національної ідентичності, яким ми, послуговуємось і сьогодні. Він стверджував, що українцями слід вважати не лише етнічне населення історичних земель, а людей будь-якого походження, якщо вони вважатимуть Україну своїм домом. Утім ця ідея в ту епоху виявилася не такою зрозумілою та привабливою, як більшовицькі лозунги про передачу земель селянам, а фабрик —  робітникам. Грушевський-політик програв боротьбу спершу авторитарному гетьману Павлу Скоропадському, а потім —  Володимиру Леніну. 1919 року Грушевський виїхав за кордон, однак не зміг працювати там як історик, адже його навчальні матеріали  залишилися в Україні.

Працював академіком при радянській владі

Найбільш суперечливим у біографії Грушевського вважають його рішення 1924 року повернутися до вже Радянської України та працювати академіком при новій владі. Історики досі сперечаються про причину такого рішення. Невже Грушевський щиро повірив більшовикам, котрі в перші роки свого правління обіцяли не заважати українізації? Чи він просто хотів повноцінно працювати як історик? Так чи інакше, Грушевський на власному досвіді дізнався, що окупантам вірити не можна. Від 1929 року росіяни почали громити створені ним історичні інституції. А 1931 року — заарештували його самого. Чекістські катували Михайла Грушевського і намагалися звинуватити його у керівництві Українським націоналістичним центром. До вердикту вчений не дожив. 1934 року він помер від ускладнень після операції. Але науковий спадок Михайла Грушевського вижив і досі залишається світоглядним підґрунтям сучасної незалежної України.

Читайте також: Улюблений режисер Заходу, якого контролював сам Сталін: маловідомі факти про Олександра Довженка

Медіа-партнери
Прямий ефір