З фронту — на Берлінале: режисерка Аліса Коваленко представлятиме стрічку "Ми не згаснемо"

Українська документалістка Аліса Коваленко працювала над фільмом "Ми не згаснемо" з 2019 року. Однак із початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну режисерка покинула все і приєдналася до лав Української Добровольчої Армії. У війську Аліса перебувала 4 місяці перед тим, як повернутись до роботи над стрічкою. Сьогодні, 22 лютого, фільм покажуть на Берлінале. Про номінацію та саму стрічку, а також про нові знімання в окопах Аліса Коваленко розповіла у "Ранку Вдома".

Ведучі — Ірина Хоменко та Костя Октябрський.

— Сьогодні ввечері на Берлінале відбудеться показ стрічки "Ми не згаснемо" у секції Generation 14+. Ви з командою представлятиме кінокартину перед закордонною аудиторією. Ваша робота вже потрапила у номінацію "Кращий документальний фільм". Розкажіть, будь ласка, про що ця стрічка?

— Це кіно про підлітків з Донбасу, які жили фактично на лінії фронту. Це мультипортрет молодого покоління, яке намагається змінити своє життя. Це фільм про силу мрій і про те, як мрії, можуть змінювати реальність. Це історія про дорослішання підлітків на фоні війни. Головні герої Андрій, Руслан, Ілля, Ліза та Лєра шукають щось цікаве в житті, намагаються боротися з нудьгою. Довкола них зростає загроза ескалації війни, інколи чутні вибухи, шахти в їхніх населених пунктах закриваються. Та вони прагнуть змін та свободи. Саме тому рушають у подорож до Гімалайських гір.

— Ви почали роботу над стрічкою ще у 2019 році, але була пауза. З чим це було пов'язано?

— Була пауза перед повномасштабним вторгненням. Ми зробили чорнову версію монтажу, а потім я планувала їхати на Донбас. Була вже ескалація. Я провела кілька днів на Донбасі зі своїми побратимами. Я тоді відчула, що як режисер, я вже більше нічого не можу зробити. Була певна зневіра у тому, що документальне кіно здатне щось змінювати. Тому вирішила піти на фронт, взяти до рук зброю.

Через чотири місяці перебування у ролі солдата на фронті я повернулася до монтажу. Я була добровольцем, нашу базу розбомбили, загинув побратим і мій командир прийняв рішення підписувати контракт з регулярною армією. Я мала час подумати, що робити, повертатися до роботи в кіно, чи підписувати контракт. Тоді я вирішила завершити роботу над стрічкою. Це було б безвідповідально покинути проєкт, над яким ми всі разом працювали три роки. Я розуміла, що важливо зараз закінчити цей фільм.

— Де ви відчували себе сильнішою: у режисерському кріслі чи на фронті?

— На фронті відчувала себе сильнішою, але це, напевне, через те, що у солдата є конкретне бойове завдання і ти його виконуєш. Коли ти у режисерському кріслі, то повинен виконувати кілька задач одночасно. Тоді голова вибухає. На фронті у тебе одна задача, і це дає відчуття полегшення, свободи, називається "фронтовий дзен". Були прекрасні люди поруч, мої побратими, які стали моєю сім'єю.

— Розкажіть, будь ласка, про свій фронтовий досвід.

— Ми були спочатку у Київській області, а потім, коли відступала російська армія, нас відправили на Харківщину. Коли російська армія дуже близько підійшла до індустріального району Харкова, то ми брали участь в усіх операціях. Зрештою перемістилися аж під кордон російський. Останні наші позиції були в зеленці, ми її називали "зеленка смерті". Я була в піхоті, це завжди перша лінія, це окопи, це спостереження, закріплення позиції. Остання моя позиція була біля дороги. Ми мали підірвати дорогу та російські танки. Тривалий час ми перебували в очікуванні контрнаступу, але тоді російські підрозділи пішли з правого флангу. Нам, на жаль, не вдалося підірвати техніку та дорогу. 

— Втім, вам вдалося виконати головне завдання, як режисерці-документалістці. Чи знаєте ви, як склалася доля головних героїв вашої стрічки після повномасштабного вторгнення?

— Буду спойлерити зараз. Один хлопець виїхав десь через місяць після початку повномасштабної війни. Фактично його село, яке було на лінії фронту, зруйнували. Одну дівчину ми вивезли. Вона була тоді в Харкові, в гуртожитку. А її родина опинилася на окупованій території, бо Станицю Луганську взяли за чотири дні. Ще двоє наших героїв досі знаходяться в окупації.

— Над чим зараз працює режисерка Аліса Коваленко?

— Останнім часом було багато роботи щодо постпродакшну. Ми завершили все якраз перед Берлінале. Перед поїздкою на фестиваль я трошки почала працювати над матеріалом, який знімала на фронті. Звісно, що першочергово на фронті я виконувала бойові завдання, але інколи фільмувала такий собі щоденник пам'яті. Просто хотіла зберегти цю пам'ять і для сина. Якщо я загину, то можливо вдасться зберегти наш цінний досвід. Коли я передивилася цей матеріал вперше, то зрозуміла, що там є щось особливе. То були здебільшого спостереження, перспективи з окопу. Ніби там нічого не відбувається, але весь матеріал він насичений такою напругою, очікуванням.

Ми звикли чути, що на фронті постійна стрілянина, вибухи, але переважно це очікування та спостереження. Це така рутина фронтова, яка не завжди, така як екшн, якийсь бойовик. Це дуже виснажує. Тож тепер думаю над тим, щоб зробити якраз таке кіно про цю фронтову рутину. Бо такого вдумливого погляду я не зустрічала у фільмах про війну.

— Алісо, ви згадали про сина. Як він відреагував, коли ви сказали, що берете в руки зброю і йдете на фронт?

— Дуже важко. А я з ним побачилися в Ужгороді, і тоді він мене просто хапав за ноги, плакав і питав чому я маю іти на фронт, а не хтось інший. Мені довелося йому пояснити, що кожен може відмовлятися і тоді не буде кому захищати країну. Я хочу, щоб він жив в Україні. Я не хочу нікуди переїжджати, не хочу бігти з країни. Я розуміла, що ми маємо зупинити навалу якнайшвидше. На той момент я прийняла таке рішення.

— Зараз як син реагує? Пишається мамою?

— Так. Він радий, що я буваю вдома частіше. Взагалі режисура не домашня професія, але, звісно, трохи безпечніша. Під час останньої розмови син взагалі сказав: "Мамо, чому ти вибрала цю професію? Краще б ти працювала в супермаркеті. У нас були б знижки на продукти, та й ти більше б заробляла. Ми часто бачилися б".

Також цікаві гості "Ранку Вдома":

• KOLA та MamaRika розповіли про зміни під час війни та нову пісню "Люди"
• Популярний у ТіkТоk учитель Антон Атаманчук розповів, як заохочує дітей до навчання
• У прокат виходить "Мирний-21" Ахтема Сеітаблаєва: режисер розповів про залаштунки та відвагу головних героїв