Єдине кохання, масонство та анекдоти: несподівані історії з життя Івана Котляревського у вікторині "Ліс рук!"

Стендап набув колосальної популярності серед молодого покоління завдяки глибині ідеї цього жанру — вона полягає у відображенні болючих тем через дотепний гумор. Проте мало хто здогадується, що перший українській стендапер народився понад 200 років тому і звали його Іван Котляревський. Він, фактично, сміявся на попелищі української історії — найбільшій історичній кризі XVIII сторіччя.

То, хто ж такий Іван Котляревський — цинічний гуморист чи автор, який вивів український характер у публічну площину? Про це ви дізнаєтесь з чергового випуску вікторини про українську літературу "Ліс рук!" з Володимиром Остапчуком.

Цікаве від експертів

Іван Котляревський народився 29 серпня 1769 року у Полтаві. Рід Івася був знатний, він походить із родини шляхтичей гербу Огончик, відомого з 1384 року. Його дідусь — славетний решетилівський козак Лаврентій Жуковський. А батько працював канцеляристом. Хоч батьки Котляревського великих статків і не мали, але з часом вони отримали статус дворян.

Початкову освіту Іван здобував у церковнопарафіяльній школі при Свято-Успенському храмі. Він вже із дитинства мав пристрасть до віршів, вмів до всякого слова мистецьки добирати рими, через то отримав прізвисько — "римач".

Котляревський ніколи не збирався пов'язувати своє життя із церквою. У 20-річному віку Іван, за стопами батька, влаштувався працювати канцеляристом у ту ж Полтавську семінарію, однак згодом зрозумів, яка це нудна і низькооплачувана робота. Тоді він висміяв семінарію у своїх віршах і пішов працювати домашнім вчителем.

"Щодо сплати послуг. Господарі зобов'язувалися виділяти йому на рік близько 3000 кілограмів зернових, відро оцту, відро наливки, 3 відра, наприклад, вина. Плюс 6 пудів свіжого м'яса, скільки-то там пудів солонини, ще й свічного сала, щоб свічки робити. І ще приблизно 100-120 рублів на рік оплати. Але це було більш-менш непогано", — розповіла письменниця Валентина Захабура.

Якось 25-річний Котляревський подався у Золотоніський повіт, де влаштувався домашнім вчителем у заможного пана. Тут він закохався у звичайну хатню працівницю на ім’я Марія.

"Є така історія, що нібито у Котляревського пропали твори. Й він побачив, як ця Марія читає його рукописи. А вона впізнала в цих творах себе, нібито він про неї писав. Це теж стало чинником для того, що вони спілкувалися. Але на жаль, їхнє кохання було трагічне. Тому що пан сказав, що Марія обіцяна уже іншому, і Івану тут нічого не світить. Котляревський розлютився і залишив маєток. На цьому все й закінчилося", — повідомив письменник Павло Коробчук.

За рік Іван надішле Марії конверт, у якому містилося зізнання у коханні та обручка, однак жодної відповіді на цей лист Іван не отримав.

Це було єдине кохання у житті Котляревського. Після Марії він закрив своє серце для жінок назавжди. А щоб себе "перемикнути", у 27 років подався на військову службу — вступив кадетом до Сіверського карабінерного полку.

У 1806-1807 роках Іван вже у військовому чині штабскапітана брав участь Російсько-турецькій війні і саме там здобув орден Святої Анни III ступеня за свої дипломатичні здібності.

"Він умовив ногайських татар бути нейтральним і пропустити російську армію через свою територію. І за це він  отримав орден Святої Анни. Але він дуже соромився цього ордену, тому що буквально за рік понад 200 поселень цих татар було пограбовано та знищено, так само як зараз чинить російська армія. І татари, які лишилися живими, змушені були тікати аж на Азов в район Маріуполя. Вони там оселилися, тому що не могли більше жити на своїх територіях, бо над ними там знущалися, катували, вбивали. Прикра історія, тому Котляревський соромився свого ордену", — зазначила Валентина Захабура.

Котляревський пішов у відставку в 39 років у чині капітану з правом носити мундир (через 4 роки, у 1812-му, під час походу Наполеона на Росію Котляревський сформував на Полтавщині 5-й український козацький полк, за що отримав військовий чин майора).

В повсякденному житті Іван Петрович мундир не носив, а віддавав перевагу до стриманого класичного стилю.

Після відставки Котляревський повернувся додому і ніколи вже не виїжджав із Полтави. Але тут він написав свої знамениті твори. А також Іван Петрович віддав 25 років служби на посаді директора "Дому виховання дітей бідних дворян". Крім того, він 5 років був директором Полтавського вільного театру — першого українського професійного театру, для якого писав п’єси.

Котляревський два роки був членом полтавської масонської ложі "Любов до істини", яку розпустили за наказом царя. Письменник навіть і своїх кріпаків відпустив, бо як власне заповідає масонство: треба максимально розпрощатися з тим, що було, щоб піти в вищі світи.

"Масонство — це дуже поширений напрям свідомих українців. Наприклад, масонами були Михайло Грушевський, Симон Петлюра. І навіть сьогодні в Києві є три масонські ложі. Хто такі масони — достеменно досі не знає ніхто. Але є одна річ, яка їх всіх об'єднує, — вони не виступають проти влади, а намагаються гармонізувати світ за допомогою знання. Вони релігійні, але при цьому свято вірять в науку, і ось наукою намагаються гармонізувати світ", — уточнила Валентина Захабура.

Іван Котляревський мав видатне почуття гумору. Полтавці його часто запрошували у гості. Навіть ті, хто його добре не знав, адже такі круті тости та анекдоти, які казав Іван, не міг казати ніхто інший. Він розповідав смішні байки та анекдоти. При чому героями анекдотів частенько бували які-небудь французи, а от сюжети та  пригоди з ними відбувалися явно з полтавським присмаком. Є свідчення, що більшість цих анекдотів вигадував сам Іван Петрович. Він був таким собі першим стендапером.

Усвідомивши, якою потужною зброєю є гумором, Котляревський почав писати свою знамениту "Енеїду", але за початковим задумом вона мала стати нічим іншим, як збіркою жартів. Однак, Іван Петрович зрозумів, що сміх — дуже ефективний інструмент і здатен впливати на свідомість людей, тому "Енеїда" почала розростатися і перетворилася на висміювання суспільних подій та, навіть, конкретних історичних персон.

До речі, Котляревський писав "Енеїду" близько 30-ти років — це довше ніж давньоримський поет Вергілій писав свою однойменну поему.

У 1819 році Котляревський написав п'єсу "Наталка Полтавка". Інформації про прообраз Наталки немає.

"Історії такі були поширені, що їхали на заробітки, бо у рідному селі нема роботи. А кохана дівчина (Наталка) змушена чекати (Петра), і чи дочекається вона, чи ні… Тобто цей сюжет повторювався століттями. Але цілком можливо, що з якоїсь дівчини Наталка була й списана", — зазначила Валентина Захабура.

Наприкінці життя Котляревський заповів свою хату економці, бов нього не було близької людини. До речі, економка цю хату перебудувала, вона не збереглася у первинному вигляді.

Помер Котляревський у 1838 році в 69-річному віці. Похований у Полтаві. 1969 року тут відтворили мальовничу садибу письменника. Ескізом для будівництва був малюнок (акварель) Тараса Шевченка, написаний 1845 року з натури. Сьогодні це музей Івана Котляревського.

Несподівані питання від дітей

Під час програми "Ліс рук!" школярі ставили питання про Івана Котляревського, а відповідали на них експерти:

• Валентина Захабура, дитяча письменниця і бібліотекарка;
• Павло Коробчук, письменник.

— Як можна у 10 років вивчати філософію? Це ж наука для дорослих.

— А можна вивчати філософію й в 9 років. Але в ті часипланшета, комп'ютера, інтернету, телевізора, радіо — нічого не було. Єдина розвага, яка була у дітей (крім того, щоб по вулиці гасати), — це книжки.

— Які покарання були для дітей, які прогулювали набожні уроки?

— Ми знаємо про навчання тих часів, що різками дуже сильно, так би мовити, змушували до навчання. Тому краще було не прогулювати.

— Чи ладив Котляревський зі своїми друзями?

— Дуже сильно ладив з друзями. Він любив товариство, він любив різні свята. Свої твори він якраз спочатку і писав (ту ж "Енеїду"), щоб розважити найближче своє коло.

— Котляревський був таким тролем. І в "Енеїді", і частково в "Наталці Полтавці" висміює російську владу, деяких російських діячів — типу тролінг. А чи писав він взагалі за іншими мотивами, наприклад, про кохання?

— "Наталка Полтавка" — це твір саме про кохання. Але плюс там є мотиви тролінгу. Так само як і у п’єсі "Москаль-чарівник" — почитайте, там Котляревський (хоча сам військовий) так тролить російську армію! Той же солдат-москаль дуже хитрий, підлістю та хитрістю намагається скористатися добротою людей, у яких фактично силою встає на постій. Тобто він прийшов й просто: а я буду у вас жити, давайте, годуйте мене, де мені спати лягати…  А люди відповідають йому чесністю: якщо з нами добром та ласкою, то ОК, а якщо ти до нас з силою, то й спи собі десь, ще й голодний.

— Якби Котляревський жив сьогодні, він пішов би воювати з Росією?

— Однозначно, бо він був військовим.

Попередні випуски "Ліс рук!":

• Хіпстер, дауншифтер та містик: новий погляд на Григорія Сковороду у вікторині "Ліс рук!"
• Улюблені напої, вподобання в моді та історії кохання: несподівані факти про Тараса Шевченка — у вікторині "Ліс рук!"
• Новаторство, кохання та російське громадянство: несподівані факти про Лесю Українку — у вікторині "Ліс рук!"
• Першій український політик, фемініст та Нобелівський лауреат: несподівані факти про Івана Франка у вікторині "Ліс рук!"