Як спілкуватися з людьми, які були в полоні та окупації — поради від психологині Наталії Підлісної

Що відчувають люди, які повернулися з полону або окупації, як краще спілкуватися з ними, на чому зосереджувати увагу, які конфлікти можуть виникати і як їх залагоджувати. Знайти відповіді допоможе психологиня Наталя Підлісна в ефірі "Ранку Вдома".

Ведучі — Ірина Хоменко та Костя Октябрський.

— Що відчувають люди, які повернулися з полону або з окупації, де в них не було свободи та волі?

— Полон і знущання над людьми в окупації спрямоване на руйнування особистості і позбавлення відчуття безпеки. Тому людина дуже довго не відчуває безпеку, в неї немає стабільності. Їй здається, що ось-ось щось може змінитися. В неї постійна фонова тривога, немає почуття довіри до себе, до світу. Неможливо щось планувати і робити, бо їм здається, що хтось прийде і зруйнує ці плани.

Може бути почуття провини чи сорому за перенесені знущання і за те, що вони вижили, їх звільнили, а хтось досі там залишився. Їм дуже важко даються розмови про окупацію, полон. Їм не хочеться згадувати про минуле, і це їх дратує.

У важких випадках є дисоціація — це захисний механізм психіки, коли людина думає, що це ніби не з нею сталося, а з кимось іншим.

— Тобто коли ці люди повертаються, не треба питати, як вони там жили? Ми просто маємо казати, що вони зараз в безпеці і все добре?

— Так, дуже важливо постійно нагадувати про безпеку і про те, що вони зараз поруч з друзями і близькими. Але я б не казала, що все добре.

— Що треба знати, або мати на увазі друзям, членам родини, аби сприяти налагодженню нормальних взаємин?

— Треба знати два основні конфлікти, які виникають з близькими і з друзями у людей, що пережили полон або окупацію:

• постраждалі ненавидять контроль. Вони не дозволяють контролювати себе, бо їх там контролювали, але самі намагаються контролювати близьких;
• людина фізично присутня, а психологічно — ні. Вона мовчить, може закритися в кімнаті і днями не виходити.

Це нормально, бо людина переживає травматичний досвід. Треба встановити з нею базову довіру. На це може піти місяць і більше, у важких випадках — більше року.

Друзі і родина повинні бути дуже тактовними, емпатійними, спробувати відтворити традиції з часів до полону чи окупації. Наприклад, якщо ви по суботах разом прибирали будинок, то починайте разом прибрати будинок. Це простір для відчуття безперервності і цілісності зв'язків з минулим.

Важливо, щоб людина включилася в суспільне життя. Їй треба допомогти знайти роботу чи отримати пенсію, знайти хобі. Головне — це почуття людської гідності. Друзі і родина повинні постійно говорити постраждалому, що вони його поважають, приймають те, що з ним сталося, і розуміють, що головне — те, що він вижив.

— Чи можна говорити, що ми вдячні за його внесок, за те, яку значущу роль він зіграв у пришвидшенні перемоги України?

— Звісно, це можна казати. Вдячність, вона завжди доречна, це норма в спілкуванні близьких і друзів. Для таких людей вона дуже важлива.

— А якщо людина не хоче повертатися до суспільного життя? Дати їй побути насамоті, і чекати коли сама піде на контакт?

— Треба пропонувати допомогу стільки, скільки можете. Казати, що ви поруч і завжди допоможете, але не нав'язувати. Треба давати побути на самоті — деякі тільки і на самоті можуть отримати психологічний ресурс.

Читайте також: Як допомогти людині у стресовій ситуації — п'ять кроків від психологині Наталії Підлісної