"Усі бояться говорити": можливість антивоєнного протесту в Росії обговорюємо з російською політологинею Ольгою Курносовою

Навіщо влада РФ залякує власне населення? Чи захищатиме поліція режим Путіна у разі протестів? І чи можливий масовий антивоєнний рух у сучасній Росії? Ці питання в ефірі телемарафону "Говорить Україна" телеканалів "Дом" та UA обговорюємо з російською політологинею Ольгою Курносовою.

— У чому стратегія російського керівництва налякати своїх чи залякати світ, демонструючи те, що якщо своїх не шкода, то що вже говорити про вас, решту?

— На мою думку, найголовніше — залякати всередині країни, залякати своїх. Тому що світ залякуватиме після того, що відбувається, після 24 лютого…

Ніхто не має жодних сумнівів щодо того, що особливих стримуючих чинників для Кремля не існує.

Але для світу все зрозуміло. А ось усередині країни — не просто залякати, а довести тим людям, які не згодні з тим, що вони перебувають у переважній меншості. Тому що, окрім усіх справ, про які ми говоримо, це зараз чітко помітно на етапі виборів (у вересні в РФ відбудуться муніципальні та регіональні вибори, — ред.). Наприклад, знімають із реєстрації кандидатів, на тих же муніципальних виборах у Москві. Там просто десятками знімають кандидатів, знайшовши у них три роки тому якийсь репост "Розумного голосування" (стратегія голосування, висунута командою опозиційного політика Олексія Навального з метою зниження результатів правлячої партії "Єдина Росія", — ред.). Ви, напевно, знаєте, що "Розумне голосування" в РФ визнали екстремістською символікою. А якщо людина має адміністративну справу, то людина рік не може балотуватися на жодних виборах.

А ці соцопитування, де малюють понад 81% підтримки Путіна, аби довести, що протестувальників немає, усі "за" всі єдиним фронтом схвалюють.

— На що сподіваються і на кого намагаються впливати протестувальники, які знають, на що вони прирікають себе?

— Це боротьба за себе. Показати, що ти маєш совість, що, ти не можеш мовчати. І хоч намагаються показати, що твій голос слабкий, він для себе доказ того, що ти залишаєшся людиною навіть у цих нелюдських обставинах.

Бо якщо навіть неможливо зупинити цю військову машину, то щоб твої діти та онуки знали, що ти не мовчав.

— У січні 2021 року опозиціонер Олексій Навальний повернувся до Москви з Німеччини, де проходив реабілітацію після отруєння в Росії бойовою хімічною речовиною "Новачок". І його затримали одразу в аеропорту "Шереметьєво", і тепер він у в'язниці. На що він сподівався, повертаючись на батьківщину?

— Я думаю, що в нього були якісь люди, які йому сказали, мовляв, вони не ризикнуть тебе посадити, і, мабуть, у нього були підстави довіряти цим людям. Я не думаю, що він був певен, що його обов'язково посадять після приїзду. В принципі, до цього було стільки історій, коли його не посадили, що, можливо, йому здалося, що його і зараз не посадять.

Але якщо вже він вибрав повернення — це вчинок політика. І справді, якщо ти хочеш займатися політикою в Росії, то бути в Росії — це правильний вибір.

— А тепер колишня редакторка "Першого каналу" Марина Овсяннікова, яка в середині березня увійшла в ефір телеканалу з антивоєнним плакатом, повернулася до Москви. Навіщо? Їй загрожує 10 років колонії. Невже досвід Навального її нічого не навчив?

— У неї діти. І вона приїхала, щоб відстояти своє право жити зі своїми дітьми. Тому що її чоловік працює на RT (колишній Russia Today, російський пропагандистський телеканал — ред.), і він намагається у неї відсудити дітей.

Ви можете сказати, що якщо вона сяде у в'язницю, вона теж не зможе спілкуватися зі своїми дітьми. Але якщо подивитися вироки, то вони таки різні. Є вироки до умовних термінів.

Ми не знаємо, який термін отримає Марина Овсяннікова, чи довго вона сидітиме. Зараз вона під домашнім арештом, проте має змогу спілкуватися зі своїми дітьми.

— Багато російських опозиційних ЗМІ змушені були залишити РФ, тепер ведуть трансляції з країни Європи. Чому інші журналісти не залишають Росію з огляду на те, що у нас, фактично, немає можливості чесно виконувати свою роботу?

— Людям, які залишаються в Росії, ніхто не пропонував працювати на ВВС чи навіть на телеканалі "Дождь". Так, вони можуть поїхати на порожнє місце, і там можна стояти з пікетом біля російського посольства. Але при цьому що там робити?

Я розумію журналістів, які виїжджають та створюють засоби масової інформації, щоб донести інформацію назад до Росії. Поки в Росії є Інтернет, їхні канали досить ефективні.

Співробітників опозиційних ресурсів, співробітників ІТ-компаній [організовано] евакуювали за кордон. Зрозуміло, коли твій роботодавець допомагає тобі поїхати, ти цілком можеш потім активно працювати там.

Але ж ми говоримо про звичайних людей. Для яких власне сумління – сказати, що я не згоден, я проти війни — дуже важливо не тільки для них самих, але це важливо і для їхніх сусідів, для тих, у кого ще, можливо, немає своєї точки зору, для тих, хто мовчить. І коли вони бачать, що є люди, які не мовчать, це також важливо. Саме тому їх так залякують.

Бо якби [владі] було байдуже, не треба було б вводити ці репресивні статті до російського законодавства.

— Як ви ставитеся до заклику президента України Володимира Зеленського заборонити росіянам в'їзд до країн Заходу та відправляти їх назад?

— Я можу зрозуміти президента Зеленського. Тому весь цей час точаться великі суперечки — чи існує колективна відповідальність, чи є різниця між колективною відповідальністю та колективною провиною.

Є люди, які колись юридично дадуть відповідь за це, я впевнена.

Але моральна відповідальність, звісно, лежить на всіх.

Вона лежить і на опозиції, яка не спромоглася перемогти на минулих виборах. Опозиції, яка не змогла переконати більшість росіян у тому, що той шлях, яким іде сьогоднішній Кремль, згубний, перш за все, для самої Росії. Тому що Росія біжить у прірву, і вже в неї падає. А опозиція не змогла перемогти, не змогла пояснити це росіянам, і тому моральна відповідальність лежатиме на всіх. І на тих, хто згоден, і на тих, хто не згоден також.

Але ті, хто не погоджується, вони це вже розуміють. Тому ми бачимо ці буквально героїчні виходи, вони малі, звичайно.

Зрозуміло, що коли на людей падають бомби та снаряди, подумаєш, щоб вийти з плакатом. Але цей плакат може коштувати кількох років у в'язниці.

Тому це також героїчні виходи. Це для того, щоб показати, що ми розуміємо відповідальність, яка лежить на нас. І ми намагаємося хоч якось сказати, що ми не згодні.

— Переважна більшість росіян сприймає санкції як покарання Заходу за те, що вони росіяни, до кінця не усвідомлюючи, що це наслідки вбивства мирних жителів?

— Я думаю, що переважна більшість (якщо ми зараз не братимемо до уваги тих, хто голосно кричить) відмовляється відповідати на ці запитання. Тому російська більшість зараз стає мовчазною більшістю, зокрема на них діють і ці драконівські закони.

Усі бояться говорити. Всі не знають, чи не донесуть на тебе, якщо ти раптом скажеш, що ти в цьому сумніваєшся. Чи напише твій сусід на тебе донос у поліцію і ти станеш фігурантом чергової справи?

Тому поки що у Росії сформувалася мовчазна більшість. Але поступово все, що відбувається, починає цю більшість повертати у бік реальності.

А реальність одна — коли нарешті ця війна стане нестерпною, коли мейнстрім розгорнеться і стане антивоєнним. І цей час обов'язково настане.

Справа не в тому, що я в цьому певна, бо я хочу в це вірити. Справа в тому, що історія показує, що так буває завжди. Питання лише — коли це станеться.

Читайте також: Від Беслану до Оленівки: про ворожу пропаганду РФ говоримо з російською політологинею Курносовою