Війна Путіна веде Україну до справжньої незалежності

Пітер Дікінсон (Peter Dickinson)

14 січня 2021 року

Однією із найважливіших міжнародних подій у 2021 році стане тридцята річниця розпаду Радянського Союзу. Історичне значення цієї події не викликає сумнівів, але характер майбутніх пам'ятних дат, ймовірно, буде разюче відрізнятися в різних незалежних країнах, що становлять пострадянський світ.

Для країн Балтії розпад СРСР стає все більш далеким спогадом про давно минулу епоху. У путінській Росії це відкрита рана і постійне джерело національного приниження. В Україні це незавершена справа.

Багато перешкод, з якими зіткнулася пострадянська Україна, були настільки ж очевидні в інших частинах колишньої радянської імперії. Від хронічної корупції та надмірно могутніх олігархів до інфраструктури, що розвалюється і повсюдної бідності — найбільші практичні проблеми, з якими стикається українське суспільство з 1991 року, були повністю типовими для цього регіону.

Що відрізняє український досвід, так це роль Росії. Серед усіх колишніх радянських республік Україна займає унікальне місце в російській уяві, що робить її близькою до самої серцевини російського самосвідомості. Навіть сьогодні багатьом росіянам складно сприймати Україну як окрему та незалежну країну.

В цьому немає нічого дивного. Сучасна Росія йде своїм корінням в стародавню Україну і могутню державу, яка виникла в ранньому Середньовіччі навколо столиці України Києва. Інші українські міста, такі як Одеса, Харків і Донецьк, відіграють настільки ж важливу роль в національній історії Росії, як і цілі українські регіони, включаючи Донбас і Кримський півострів.

Від мови та релігії до сімейних та культурних зв'язків, дві сучасні країни залишаються нерозривно пов'язаними способами, які продовжують стирати межі між ними. Однак відносини далеко не рівні. Навпаки, Росія так довго і всебічно домінувала в Україні, що їй вдалося спотворити саму суть її національної ідентичності.

Починаючи з 1600-х років, століття прямого російського контролю над Україною робили можливими хвилі русифікації. Подібні процеси мали місце і в інших частинах царської і радянської імперій, але ніде вони не були настільки інтенсивними, як в Україні.

Протягом сотень років російська влада активно придушували всі ознаки окремої та самобутньої української ідентичності. Українці виявилися зведені до статусу "малоросів"; їхню мову висміювали і забороняли як простий діалект; їхня історія була стерта або переписана, щоб відобразити російське імперське бачення.

Тим часом, величезну кількість росіян заохочували селитися в Україні, особливо в малонаселених степових землях на півдні та сході країни. Навіть сьогодні ці регіони продовжують залишатися осередками російського впливу в Україні.

За часів Сталіна русифікація України досягла апокаліптичного піку. Штучний голод 1932-1933 років забрав життя мільйонів українців, а роки сталінського терору навмисно були спрямовані на духовне, інтелектуальне та культурне керівництво української нації. До останніх десятиліть радянської епохи русифікація українського суспільства зайшла так далеко, що сама концепція української державності кваліфікувалася як небезпечний екстремізм.

Цей вкрай неблагополучний фон визначив результати референдуму в Україні 1991 року, коли понад 92% виборців підтримали створення незалежної України. Це також багато в чому пояснює безжальну політичну нестабільність, яка відтоді переслідує Україну.

Початок незалежності України не означав остаточного припинення впливу Росії. Замість цього прямий контроль поступився місцем непрямому управлінню в результаті глибокого проникнення Москви в політичну та ділову еліти України. Проросійські політичні партії та підтримувані Росією українські ЗМІ продовжували пропагувати дружні Кремлю наративи, а Російська православна церква надала цій неформальній імперії духовний вимір.

Сталий російський вплив сильно ускладнив зусилля пострадянської України з державного будівництва. Це викликало дивну ворожість серед деяких верств суспільства до повсякденних проявів української державності та допомогло розпалити нескінченну низку воєн пам'яті. Спроби переосмислити минуле країни українською мовою викликали протест мільйонів українців, які продовжують дотримуватися старих, орієнтованих на Росію інтерпретацій регіональної історії.

Зрештою, балансування України між минулим в контексті Росії та незалежним справжнім було приречене на провал. Після проєвропейської революції в Україні в 2004 році відносини в колишнє русло вже не повернулися. Остаточний крах настав десять років по тому, коли мільйони українців знову вийшли на вулиці в знак протесту проти спроб Росії заблокувати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом.

Військова відповідь Росії на європейський вибір України оголив потворну імперську реальність, яка стоїть за традиційними закликами Москви до слов'янського братерства. Це також мало катастрофічні наслідки. Замість того, щоб спровокувати крах української державності, вторгнення Росії до Криму і Східної України в 2014 році призвело до активізації української національної ідентичності способами, які мало хто раніше міг собі уявити. Через сім років явна більшість українців тепер розглядає Росію як державу-агресор у війні, що стало визначальним для триваючої боротьби країни за справжню незалежність.

Росія також ще не готова визнати свою поразку. Незважаючи на збитки, завдані російському впливу в Україні окупацією Криму та війною на сході країни, прокремлівські опозиційні партії залишаються помітними політичними силами в національному парламенті. Проросійські сили як і раніше контролюють частину українських ЗМІ, а російська попкультура залишається аспектом повсякденного життя українців.

Проте практично неможливо уявити будь-який сценарій, який дозволив би повернутися до довоєнного статус-кво 2014 року. Конфлікт торкнувся дуже багатьох життів і зруйнував занадто багато ілюзій, щоб це відбулося. Щодня протягом майже семи років десятки тисяч українських солдатів захищають країну від російської агресії. Перервані давні економічні зв'язки. Тим часом, все українське населення стало свідком мерзенної пропаганди, безжально проведеної Росією, щоб очорнити ім'я України. Це робить значуще примирення віддаленою перспективою. Коли воно, нарешті, настане, будь-яка відлига припиниться за межами близькості, яка колись існувала між двома країнами.

Найбільш реалістичний прогноз полягає в тому, що вплив Росії буде поступово знижуватися протягом найближчого десятиліття, оскільки останнє істинно радянське покоління українців повільно просувається до пенсії і замінюється пострадянськими українцями, які більш схильні бачити своє майбутнє як частину західного світу. Москва збереже здатність впливати на Україну на довгі роки, але вона більше не зможе повністю диктувати хід подій.

Повільному затемненню неформальної імперії Росії в Україні, схоже, судилося стати найбільшим геополітичним наслідком розпаду Радянського Союзу. Темп цього процесу затемнив його важливість, але він вже не зможе змінити політичну карту Європи. У міру наближення тридцятої річниці розпаду СРСР Україна як ніколи близька до того, щоб вирватися з російської сфери впливу.

За матеріалами The Atlantic Council