Украина наш дом

"Велика перемога складається з маленьких перемог": про волонтерство та плани розповів музикант Віктор Бронюк

Віктор Бронюк. Фото: kanaldom.tv

Фронтмен гурту "ТіК" Віктор Бронюк розповів, як готувався до повномасштабного вторгнення Росії та чим зайнявся після 24 лютого. Нині музикант служить у теробороні, а також допомагає цивільним та військовим. Найближчий часом він планує відвідати деокуповані території України. У студії "Ранку ВдомаВіктор Бронюк також заспівав пісню "Журавлі".

Ведучі — Лілія Ребрик та Костя Октябрський.

— Сьогодні це питання прирівнюється до найвищого ступеня турботи. Як ти?

— Я, дякувати Богу, живий, здоровий, працюю. Ми з командою, як і більшість українців сьогодні, тримаємо стрій. Маємо здобути нашу перемогу допомагаючи одне одному. Часи складні, але разом з тим у нас нема іншої країни, в нас нема іншого дому, в нас немає інших родин. Ми мусимо захищати своє.

— Де тебе застало повномасштабне вторгнення?

— О п'ятій ранку 24 лютого мені зателефонував кум і сказав, що їх бомблять. Для мене початок війни у 2014 році був важчим періодом. Цього разу я усвідомлював усі ризики й розумів, що наступ буде.

За кілька днів до 24 лютого ми навіть в родинному колі, з дітьми т дружиною, вдома обговорили усі можливі сценарії. Ми готувались до того, що не буде зв'язку. Я пояснив дітям, як себе поводити в момент обстрілу та інше. Тож паніки у мене не було, на щастя дружини й діти поїхали в безпечне місце. Я залишився з друзями й з перших днів почалася гуманітарна робота, облаштування новостворених військових позиції.

Роботи вистачало, бо це спільна боротьба і кожен має прикривати свою ділянку фронту. Тоді не буде відчуватися прогалин. Тоді наші хлопці на передовій, в безпосередньому контакті із ворогом зможуть ефективно знищувати його.

Це треба вміти цю енергію згенерувати й бути корисним. Як тобі це вдалося?

— Різні були ситуації, відверто кажучи. Були моменти розпачу, особливо після звільнення Бучі, Гостомеля, Ірпеня. Якраз у той час ми привезли автівки Нацполіції й наші друзі показали фотографії, зі звільнених міст. Там жах, їх не можна було оприлюднити. Емоції, які в той час наповнювали мне — це біль, розпач.

Разом з тим, я усвідомив, що треба мобілізувати зусилля і ставати в стрій. Досвід роботи у гуманітарному напрямку у нашої команди був. Починаючи з 2014  року ми займалися збором допомоги на Схід, налагоджували логістичні напрямки, вміли раціонально використовувати ресурс. Коли з'явилося багато охочих допомогти, то ми надавали їм консультації, щоб було більше ефекту.

Пригадую, як тільки все починалося, масово їхала з півдня та сходу України в бік західних кордонів, то в мене вдома ночувало по двадцять людей. Треба було організувати ночівлю, нагодувати, просто поспілкуватися. Як тоді, так і сьогодні  така елементарна підтримка дуже важлива.

— Вікторе, за час повномасштабної війни, а у вас була лише одна пісня — "Журавлі". За яких обставин її писали? Чи вдається зараз займатися творчістю?

— Якщо говорить про творчість, то треба розуміти, що частина нашого колективу мобілізована. Я теж служу у теробороні у Вінниці. Велика частина менеджменту пів року працювала на сході в парамедичній місії, займалась евакуацією поранених бійців в районі Бахмута, Слов'янська і Краматорська. Тож, скажімо так, не мав можливості займатися творчою діяльністю. Хоча були моменти, коли в зоні бойового чергування були виступи. При цьому було бажання щось зробити.

Одного разу у соцмережах мені наша землячка Анна Осадча, поетеса. Вона скинула мені поему "Присвята загиблому солдату". Текст так мене зачепив, що згодом з'явилась пісня про журавлів. Це історія про  героїв, про те, якою ціною здобувається перемога. Кожне звільнене українське місто, кожен квадратний метр української землі це, на жаль, чиєсь життя. Ну от і багато хто з наших захисників не зможуть зустріти весну, тому що вони залишились там, на полях війни, в тих містах, в степу. Це треба знати й пам'ятати. 

Раніше багато українців уникали розмов про те, що свободу треба виборювати. Ніхто не хотів навіть думати про це, але факт залишається фактом. Хочеться, щоб наші захисники та захисниці повернулися додому й обняли своїх рідних.

Ми щодня чекаємо нашу перемогу і дозволяємо собі будувати плани на майбутнє. Чи є у тебе плани на найближчі три місяці, наприклад?

— Так, є певні плани, але зараз важливіше усім подумати про те, як ми будемо жити після війни. Ми відриваємось від тої країни, яку нам насаджують наші сусіди "лаптєногі".

Сьогодні треба формувати план щодо того, якою буде наша країна після перемоги. Бо будь-яка війна рано чи пізно закінчується. Ми повинні зрозуміти нарешті, якою ми бачимо Україну після війни. Щодня Україна показує цілому світові, що тут живуть люди, які люблять свою землю, які готові боротися за свою Батьківщину, віддавати найдорожче.

Якщо раніше українців прирівнювали до москалів, то сьогодні вже є розуміння, що українці — це європейська нація, яка має зуби, яка готова постояти за себе та за свою свободу до останнього подиху. 

Повертаючись до конкретних планів, то скажу, що ми плануємо концерти на деокупованих територіях Миколаївської та Херсонської областей. Також хочемо доставити туди генератори, павербанки, портативні газові плити для приготування їжі й таке інше. Це наша допомога.

Кожен з нас сьогодні може докласти зусиль до перемоги: або гарним словом, підтримкою ближніх, або працею, або гривнею. Це неоціненна допомога, адже велика перемога складається з маленьких перемог.

Також цікаві гості "Ранку Вдома":

Прямий ефір