Украина наш дом

"В українському кіно такого точно не було": про фільм "Я працюю на цвинтарі" говоримо з Павлом Белянським та Іваном Тищенком

Павел Белянский и Иван Тищенко. Фото: kanaldom.tv

"Я працюю на цвинтарі" — український художній фільм 2021 року режисера Олексія Тараненка. Сценарій стрічки базується на однойменній книзі блогера та письменника Павла Белянського.

Фільм створений у копродукції з Польщею. Загальний бюджет на виробництво стрічки від створення сценарію склав майже 22 млн дол.., з них Український культурний фонд оплатив понад 70 %.

За жанром "Я працюю на цвинтарі" відносять до драми, комедії з елементами чорного гумору. Головний герой — Олександр, в минулому архітектор — наразі працює на цвинтарі та має свою контору з виготовлення пам'ятників. Кожного дня до нього приходять нові люди для замовлення пам'ятників близьким. Показано життєві ситуації іноді — сумні, іноді — комічні. Але і в житті головного героя є таємниця, яка не дає йому стати щасливою людиною.

"Я працюю на цвинтарі" уже був представлений на декількох конкурсах та отримав нагороди. Показ фільму в українському широкому прокаті стартує 15 вересня.

Автор сценарію та книги Павло Белянський та художник-постановник Іван Тищенко завітали у гості до шоу "Ранок Вдома". Вони переконують, що такого фільму в українському кінематографі ще точно не було.

Ведучі програми — Лілія Ребрик та Костя Октябрський.

— Назва фільму надзвичайно інтригує…

Белянський: Я вам зразу скажу, в українському кінематографі такого фільму точно не було. Я вам гарантую.

Що б вам не казали, коли ви його побачите, ви скажете собі: нічого подібного ми ніколи ще не бачили в українському кіно. 

— Це ж була збірка сюжетів. Скільки часу пішло на створення сценарію цілісного фільму?

Белянський: Рік.

— Рік?

Белянський: Це було найскладніше завдання — зробити цілісну картину з окремих історій, з окремих оповідань. І складність була в тому, що більшість цих історій — не вигадані, вони реальні. За ними стоять реальні люди.

Це я працював на цвинтарі.

Я 5 років працював на цвинтарі, і до мене приходили замовники, які замовляли надгробні пам'ятники й інші ритуальні вироби. І у сценарії треба було якось відступити від реальних людей. Це, по-перше.

А, по-друге, треба було придумати якусь центральну історію, на яку все нанизалося б як намистинки.

— Тобто прототип головного героя — це ви?

Белянський: Так. Але це його історія — не моя. У героя — своя окрема. Не хочеться спойлерити, що в нього, тому що тільки подивившись до кінця фільм, можна буде зрозуміти, що саме і чому він робить на цвинтарі.

— Павло, ви навіть з'являєтеся в кадрі. В образі кого? І як отримали роль?

Белянський: По блату (сміється). Я знайомий з продюсером. Взагалі на цьому наполягли продюсери. Якби в мене була можливість не зніматися, я б не знімався, бо бути актором складно. І цього треба вчитися.

Мені було не важко, бо я грав сам себе. Тобто я займався саме цим 5 років, я приймав замовлення, здавав роботи замовникам, які приходили й казали: все не так, треба перероблювати. А я казав: та ні, все добре.

— Все одно, така тематика… цвинтар. Як відбувалося занурення в неї?

Тищенко: У кожного є своя історія. І щоб зробити свою сценографію, треба придумати свою історію, своє ставлення до цього.

Для мене це була картина Хуго Сілберга "Сад смерті". На ній зображений вихідний день Смерті. І ось коли в неї вихідний, вона ростить квіточки, поливає їх.

Картина "Сад смерті". Хуго Сімберг, 1896 рік

Цей образ і був закладений, що в нас певна оранжерея, в якій головний герой ховає свій біль. Тільки в нього тут ростуть не квіточки, в нього ростуть пам'ятники.

І він серед багатьох бід ховає свій біль, своє горе. Звідси й павільйон  як оранжерея. 

— Що вам як художнику-постановнику довелося в декораціях переробляти, щоб сама атмосфера не пригнічувала? Я так розумію, що кіно позиціюється як комедія, правильно?

Тищенко: Так, дуже важка тема. Герой свій біль заховав серед різних... Але все одно він його переслідує.

І от цей павільйон начебто кладовище. Пам'ятники. Написи білого кольору. Іграшки. Йому приносять макети [пам'ятників, фотографії], через цю роботу він тікає від свого болю. А іграшки все одно поряд з ним. Це його дитяча тема.

І ця атмосфера ще перекликається з офісом головної героїні. Тут дуже вдалу хлопці знайшли локацію — там вікна наче хрести вийшли. І задум режисера, що вона створила собі певний готичний храм. Її стіл — могильна плита, і вона себе закопала в роботу.

Наш герой у пам’ятники занурився, а вона себе закопала в роботу.

У цих людей сталася трагедія, і вони себе закопали. Кожен виходить із ситуації так, як йому зручно.

От в неї величезний бетонний стіл, в неї всі речі мертві — мертві яблука, мертві квіти. Я спеціально квіти з цвинтаря пофарбував у срібло, і вони навколо неї. І там в неї Том Вейтс співає про Різдво.

— Раз це комедія, то яка? Комедія характерів, комедія ситуації?

Белянський: Там достатньо комічного. І коли були покази на якихось конкурсах, люди багато сміялись. 

Стрічка пройшла кілька конкурсів. І Варшавський, Берлінський, мабуть. Я не пам'ятаю всі. Є нагороди. І нас дуже заохочували, нас завжди кликали й приймали. Тому що це кіно дуже не схоже на те, що виходить на екран. Нетипове кіно.

— А чому прем'єра 15 вересня?

Белянський: Тому що рік кіно їздило світом на різні конкурси. А прем'єра, перший показ був у Києві [у 2021 році] на фестивалі "Молодість". А з 15 вересня стартує саме широкий прокат. Тобто вона виходить до глядача нарешті. Так що приходьте до кінотеатрів — не пожалкуєте.

Читайте також: Ми хочемо по-новому відкривати Україну для світу: про новий сезон каналу "Дом" говоримо з гендиректоркою ДП "МПІУ" Юлією Островською

Прямий ефір