В Україні є талановиті музиканти, але немає українського джазу: "Утро Дома" з Володимиром Соляником

30 квітня відзначається Міжнародний день джазу. Його святкують із 2012 в усьому світі.

Чому джаз став культовим, через що цю музику забороняли в Радянському Союзі та як розвивається український джаз — розповів музикант і піаніст Володимир Соляник в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Костянтин Октябрський і Анастасія Касілова.

— Сьогодні — Міжнародний день джазу. В ЮНЕСКО зазначили, що джаз — це сила, яка сприяє миру, єдності, діалогу. Тоді чому в СРСР він був заборонений?

— Це так. Він був заборонений, тому що джаз — це насамперед свобода. Свобода особи та свобода суспільства. А свобода, як ви розумієте, нікому не потрібна була, тому джаз був заборонений.

Траплялося навіть, що саксофон розгинали. Це був буржуазний інструмент. Це страшно. Але, як не дивно, були й непогані джазові передачі. На радіостанції "Юність", наприклад. Вони крутили джаз, переважно радянський джаз — він же нібито не мав якогось логічного навантаження. Шостакович завдяки цьому написав усі свої симфонії, і ніхто не розумів, що половина з них були антирадянськими. Тільки музиканти розуміли, що там було зашифровано.

За радянських часів було багато джазових фестивалів — більше, ніж зараз. Стримати розвиток цієї музики вони не могли, тому вирішили його очолити.

— Коли ви почали займатися джазом?

— Я почав грати джаз, коли приїхав до Києва. Я раніше жив в Умані, але в Умані я грав на скрипці, тому що у батьків не було грошей, щоб купити піаніно. Коли мені купили перше піаніно в Києві, я почав грати й інструмент затягнув відразу. Тому що інструмент вибирає тебе, а не ти його.

У школі мені пощастило, тому що у нас у класі були хлопці, які займалися музикою, грали на контрабасі та саксофоні. Це було саме тоді, коли у нас з’явився джаз. Так все і почалося. У 18 років я почав грати на професійній сцені.

— Який стан справ з українським джазом?

— Українського джазу як такого немає, на жаль.

— Джаз відрізняється в кожній країні?

— Є відмінності. Польський джаз, наприклад, явно виражений. Зараз найголовніший джаз у світі — норвезький. У ньому відчувається північна тема, інтонація. Всі розуміють, що це норвезький джаз, коли чують його. Там багато грошей витрачають на пропаганду джазу, норвезького мистецтва загалом. В Америці те саме. У Конституції США записано, що джаз є національним надбанням Америки.

— Яких українських джазових музикантів ви порекомендуєте послухати?

— В Україні дуже багато джазових музикантів. Давайте почнемо з жінок — Ольга Войченко, Вікторія Корженок, Юлія Рома. Барабанщики — Алік Фантаєв, Андрій Арнаутов, Володимир Копоть.

— Українських джазових музикантів знають за кордоном?

— Боюся, що ні. Деякі виїжджають за кордон. Наприклад, Наташа Лебедєва багато виступає. Мені також вдалося об’їздити майже весь світ.

Та музика, яка звучить у нас по радіо, дуже гальмує розвиток джазу. У нас тільки одна джазова радіостанція — Radio Jazz. Там немає поганої музики.

Зараз з’явилося багато нормальної української музики, з хорошим текстом і з хорошими аранжуваннями. У нас схожі коріння з американцями. Американські блюзи й українські думи під бандуру мають спільні витоки.

У рок-музиці те саме — у нас немає українського року і російського року теж немає, я вважаю.

— Українська молодь захоплюється джазом?

— Дуже сильно захоплюється. Є молоді хлопці, яким я викладаю, і душа радіє. Деякі в 18 років вже готові музиканти. Звідки береться таке завзяття, я не можу зрозуміти.