Украина наш дом

Україна напередодні війни, у війні та на шляху до перемоги: інтерв'ю президента Зеленського виданню The Washington Post

Володимир Зеленський. Фото: president.gov.ua

Президент України Володимир Зеленський у Києві 8 серпня дав інтерв'ю американській щоденній газеті The Washington Post. Глава держави розповів, яку інформацію отримував від західних партнерів до 24 лютого, із яким озброєнням Україна зустріла повномасштабне вторгнення. Зеленський пояснив, чому нинішні санкції проти РФ слабкі, та як їх можна посилити, щоб справді вплинути на президента РФ Володимира Путіна.

— Коли у січні директор ЦРУ Вільям Дж. Бернс зустрічався з вами у Києві, він сказав вам, що росіяни спробують висадитися в аеропорту Гостомеля. Якою була ваша реакція, коли це справді сталося 24 лютого?

— Щодо аеропорту, то за пів року до вторгнення, а можливо, й раніше, російські війська зібралися на території Білорусі. Ми звернулися до всіх наших партнерів, сказавши їм, припускаючи, що вони діятимуть саме так. Їхньою метою було захоплювати чи бомбардувати ключові об'єкти інфраструктури. Вони тренувалися, мали плани захопити аеропорт "Бориспіль" і так далі. Я не знаю, скільки років цим планам.

Деякі їх методи були такими ж, як у нацистів під час Другої світової війни. Тож сказати, що вони запланували тут щось унікальне, не можна.

Я не готовий говорити про все, про що поінформував мене Бернс. Але основні його меседжі були про загрози моєму життю. І це були не єдині сигнали, вони йшли звідусіль — від наших спецслужб, зарубіжних колег тощо.

Щойно почалося повномасштабне вторгнення, наша економіка втрачала від 5 до 7 млрд дол. на місяць. Це заробітна плата. Ви чудово знаєте, що гроші, які нам дають наші партнери, ми не можемо витрачати на виплати військовим.

У цьому полягає глобальний феномен. Мені потрібні гроші, щоб не втратити своєї країни. Але я не можу витрачати ці гроші на військових.

Тому одночасно з вибухами та обстрілами у мене була безнадійна проблема. Я маю платити зарплату людям, які йдуть туди й вмирають. Я не мав часу на обміркування, попередження, зобов'язання — у мене просто було завдання. Я не маю дозволити їм окупувати нашу землю, і я маю платити людям, які вмирають, захищаючи Україну.

Щодо попереджень від тих чи інших партнерів, то я їм сказав: якщо у нас не буде достатньо зброї, нам буде важко воювати. Ми боротимемося з ними, це точно.

Президент Росії Володимир Путін не хоче спілкуватися вже три роки. Ось і я не хочу слухати марення про те, що росіяни готові говорити. Все, що нам потрібно, — це зброя, і якщо ви маєте можливість, змусьте його сісти зі мною за стіл перемовин. Я говорив саме про це, бо ми вірили, що буде вторгнення.

Ви не можете сказати мені: "Слухай, ти маєш почати готувати людей зараз і сповістити їх про те, що їм потрібно відкладати гроші, їм потрібно запасатися їжею". Якби ми повідомили про це, то я з жовтня минулого року втрачав би 7 млрд дол. на місяць, а в той момент, коли росіяни напали, вони окупували б нас за три дні.

Наше внутрішнє відчуття було правильним: якщо ми посіємо хаос серед людей перед вторгненням, росіяни знищать нас. Тому що під час хаосу люди тікають із країни.

Коли почалося вторгнення, ми були настільки сильними, наскільки могли. Частина наших людей покинула країну, але більшість залишилася тут, вони боролися за свої будинки, свою землю. Якби це сталося раніше, то в жовтні, в опалювальний сезон нас як країни вже не було б. Наш уряд не існував би, про нас уже забули б усі. Ми мали б внутрішньополітичну війну, бо ми не мали серйозних фінансових програм. На створеному росіянами ринку виник дефіцит енергоресурсів. Нам не вистачило б енергоресурсів. Ми не змогли б вибратися з цієї ситуації, і в країні був би хаос.

Але одна річ, коли хаосом керують. А у воєнний час інакше керуєш державою. Ви можете відкрити кордон, закрити кордон, атакувати, оборонятися. Ви можете контролювати свою інфраструктуру. Зовсім інша ситуація, коли у вас немає воєнного стану, а є держава, якою управляє величезна кількість різних чиновників. А мінус 7 млрд дол. на місяць, навіть без зброї, — це важка війна для нашої країни.

— Ви особисто вірили, що повномасштабна війна буде?

— Знаєте, в це важко повірити. Те, що вони мучитимуть і вбиватимуть людей і що це їхня мета? Ніхто не вірив, що це буде так. І ніхто цього не знав.

А тепер усі кажуть, що ми вас попереджали. Коли ми сказали, дайте нам конкретику — звідки вони візьмуться, скільки людей і так далі — у всіх була така ж інформація, як і в нас.

І коли я сказав: "Добре, якщо вони йдуть сюди й тут будуть важкі бої, чи можемо ми отримати зброю, щоб їх зупинити?" Навіщо мені всі ці попередження? З лютого, навіть із січня, коли у ЗМІ було багато чого, українці перерахували більше грошей, ніж українці отримали допомогу за кордоном. З депозитів знято десятки мільярдів доларів, тож українці витратили в Європі набагато більше грошей, ніж те, що українцям дали, за всієї поваги.

Це гібридна війна проти нашої держави, проти України. Був енергетичний удар, був політичний удар — хотіли зміни влади у країні. Третій удар був восени — фінансовий. Їм потрібен був курс нашої валюти воєнного часу, щоби у нас не було бензину. От і зробили все так: палива не було, газу в нас не було, нас відрізали для того, щоб опалювальний сезон призвів до дестабілізації всередині країни, і щоб люди знали, що є ризики девальвації валюти.

Загалом їхрньою метою було, щоб ми перестали існувати як країна. На що вони робили ставку. Ми не пішли на це. Нехай у майбутньому люди обговорюватимуть, правильно це було чи ні. Але я достеменно знаю — ми обговорювали це щодня на засіданнях Ради національної безпеки та оборони України (РНБО). Я відчував, що росіяни хотіли підготувати нас до капітуляції країни. І це страшно.

— Я розумію ваші побоювання з приводу сіяння паніки та підриву економіки, але що б ви сказали тим українцям, які зараз кажуть: "Я хотів би евакуювати свою сім'ю чи просто бути краще підготовленим"?

— Усі три місяці зими — грудень, січень та лютий — українці виводили гроші з нашої економіки. Ми могли б бути суворими щодо цього, але ми не дозволяли ані Нацбанку, ані нікому ще обмежувати можливість людей забирати свої гроші. Хоча ми чудово розуміли, що це позначиться на економіці країни.

Свобода, яку мають люди в демократичній країні,  — це свобода, яку мали наші люди. Вони мали доступ до всієї доступної інформації. Вибачте, те, що я не розповів їм про змову росіян щось зі мною зробити й все, що мені доповідали спецслужби: "Ти маєш забрати свою родину". Я сказав їм: "Як ви це собі уявляєте? Я відвезу свою сім'ю, а люди залишаться тут? Я не можу цього зробити". Наша земля — єдине, що ми маємо, ми залишимося тут разом. А потім сталося те, що сталося.

— Якщо США точно знали, що буде повномасштабне вторгнення, чи дали вони вам достатньо зброї, щоб захистити себе, до 24 лютого 2022 року?

— Я вдячний США за те, що маємо сьогодні, за військову допомогу. Але ми повинні мати чітке уявлення про те, що ми завжди мали зброю радянських часів. Ми ніколи не мали зброї НАТО. Той мінімум, який у нас був з 2014 року, на мою думку, недостатній.

Серйозна зброя, на кшталт ракетних систем HIMARS ("Хаймарс"), які ми зараз всі бачимо, або, скажімо, 155-міліметрова артилерія, я вже не говорю про танки та авіацію — нічого цього у нас не було і не було можливості придбати це. Єдине, про що ми домовилися, це військові дрони, "Байрактари" і так далі. Але за всієї поваги, дронами воювати не можна.

Відтоді, як почалося повномасштабне вторгнення, все, про що я прошу — закрити небо, бо якби небо було закрите, у нас не було б усіх цих смертей. Своєю чергою, ми пропонували альтернативу закритому небу — літаки.

У нас ніколи не було такої нагоди закрити небо. Ми й зараз говоримо про те, що було до війни, що було у 2014 році. Але який у цьому сенс, якщо навіть сьогодні, коли йде війна в нашій країні, ми не маємо можливості закрити та убезпечити небо.

— Ви отримали пояснення, чому до 24 лютого вам не надали більше зброї, якщо Вашингтон знав, що буде вторгнення?

— Я не маю жодних претензій. Але коли хтось стверджує, що вони надсилали нам якісь сигнали, я кажу їм: "Пришліть нам зброю".

Щойно ми отримали серйозну зброю — я їм сказав: "Наша країна не зникне, ми готові воювати, тільки дайте нам зброю".

Слухайте, ніхто не хоче воювати з Росією. Усі хочуть перемоги України, але ніхто не хоче воювати з Росією. От і все.

І саме тому ми мали вирішити, як залишатися сильними та єдиними. Якщо ніхто не хоче з ними воювати, всі бояться — вибачте, тоді ми вирішуватимемо, як це зробити, правильно це чи ні.

Але війна перетне кордони України, вглиб Європи, тож, будь ласка, надішліть нам зброю, адже ми теж вас захищаємо. І у відповідь нам почали давати зброю.

— Щодо Херсона. Що можна зробити, щоб "референдум" там не відбувся? Що б ви попросили у своїх західних партнерів, щоб допомогти вам зупинити це?

— Тільки із застосуванням санкцій вони можуть зробити рішучі та конкретні кроки. Тому що незаконний "референдум" та анексія Херсона, що мають намір зробити росіяни, — це порушення будь-якого міжнародного права. Це не має жодного сенсу. Але країни можуть запровадити обмежувальні санкції. Наприклад, заборона на в'їзд усіх громадян РФ до країн Євросоюзу. Я думаю, що це хороші санкції.

У цих санкціях немає нічого, що забирало б майно чи людське життя. Я від початку сказав, що вважаю найважливішими санкціями — закриття кордонів, бо вони відбирають чужу територію. Що ж, нехай живуть у своєму світі, доки не змінять свою філософію.

Особисто моя думка — всі санкції слабкі. Повного ембарго на постачання енергоресурсів немає, кордони не закрито.

Якими б не були громадяни РФ — є ті, хто підтримує і не підтримує — їхні діти там навчаються за кордоном, у школах, вишах тощо. Нехай їдуть до Росії. Нічого страшного в цьому немає, хай живуть у своїй країні. Не назавжди, проте нехай вони повернуться хоча б на рік. Тільки тоді вони зрозуміють.

Вони кажуть: "Ми тут ні до чого, і всі люди не можуть відповідати". Вони можуть. Вони обрали цю владу.

Росіяни, які публічно виступають проти війни, — поодинокі випадки, і ці люди сидять у в'язницях. Нехай росіяни їдуть додому, нехай усі їдуть до себе в Росію. Ви хочете цю ізоляцію, чи не так? Ти кажеш усьому світу, що весь світ житиме за твоїми правилами. Гаразд, тоді йди туди та живи там.

Що нам це дасть? Це єдиний спосіб вплинути на Путіна. Тому що ця людина не має іншого страху, крім страху за своє життя. І його життя залежить від того, чи загрожує йому його внутрішнє населення. Більше йому нічого не загрожує. Тому коли його населення тиснутиме на його рішення, тоді будуть і результати. І війна закінчиться. Це дуже зрозумілі санкції, вони дуже прості. Справа не в грошах, не в газі чи трубах, і не в тому, що взимку у німців не буде тепла. Просто закрийте кордони на рік і побачите результат.

Прямий ефір