Українські "перлини" радянського модернізму варто зберегти

Автор: Крістіан Мамо

13 лютого 2021 року

Радянський модернізм — це не загальне архітектурне досягнення, і його історична спадщина — особливо в Україні — робить його збереження суперечливим. Водночас не варто недооцінювати важливість визнання жанру, який розсуває кордони.

У центрі Києва стоїть одна з найбільш унікальних будівель України. Масивний купол, що нагадує НЛО, підноситься над двоповерховою будівлею і переконливо ширяє над вулицею Антоновича за 10 м над пішоходами. Побудована в 1971 році будівля, відома як "Тарілка", є потужним нагадуванням про архітектурну спадщину Радянського Союзу і погляди на модернізм того часу.

"Тарілка" завершена в 1971 році за проєктами українського художника, композитора, поета й архітектора Флоріана Юр'єва. Спочатку його побудували як концертний зал і галерею інноваційного мистецтва, а зараз в ньому розміщено Український інститут науково-технічних досліджень. Будівля у вигляді НЛО — це частинка духу того часу, коли людство здійснювало масштабні та захопливі прориви в освоєнні космосу.

У період свого розквіту його порівнювали з прекрасною штабквартирою ООН у Нью-Йорку. Однак тепер ці порівняння не виправдалися. Сьогоднішня "Тарілка" з вицвілими фарбами і тріщинами в стінах викликає дивну суміш захоплення та смутку.

Україна сповнена таких будівель. Унікальні модерністські структури, які одночасно елегантні та величні, практичні й креативні, зараз розвалюються або активно руйнуються з благословення влади і значною мірою неоднозначного ставлення населення.

Для деяких українців, особливо любителів архітектури, такі будівлі є важливими елементами культурної спадщини і повинні бути збережені. Але для інших — навіть для більшості — вони слугують небажаним нагадуванням про радянську епоху.

До Другої світової війни радянські архітектори зазвичай будували в стилі класицизму. У цей період створено грандіозні розкішні палаци, покликані продемонструвати могутність Радянського Союзу. Київ сповнений цього стилю, і місцеві жителі називають будівлі, зведені в цей період, "сталінками" на честь тодішнього радянського лідера.

У 1955 році, незабаром після смерті Йосипа Сталіна, адміністрація Микити Хрущова різко поклала край цьому стилю. Критикуючи сталінські будівлі як неефективні витрати грошей і зразки "дрібнобуржуазної свідомості", Хрущов схвалив більш функціональний і стриманий стиль. Так народився радянський модернізм. Завдяки надмірному використанню бетону, геометричних форм і принципу "зміст важливіший за стиль" ця архітектурна школа була домінантною аж до розпаду Радянського Союзу.

Повоєнні пріоритети Радянського Союзу були зовсім іншими. Країна нещодавно була спустошена Другою світовою війною і відразу ж після цього виявилася втягнутою до ідеологічної боротьби з найбільш економічно могутньою країною у світі. Отже, пріоритети змістилися від будівництва помпезних і дорогих будинків для цілей пропаганди до практичних, функціональних будівель, які можна було побудувати швидко і дешево.

Навряд чи знайдеться місто на території колишнього Радянського Союзу, яке не несло б на собі відбитку радянського модернізму. У узбецької столиці Ташкента, зокрема, також переважає цей стиль, після того як місто довелося значною мірою перебудувати після землетрусу 1966 року.

Славутич, місто в Чернігівській області України, виконане майже повністю в цьому стилі — усе місто побудували з шаленою швидкістю для людей, евакуйованих із Чорнобиля.

Незважаючи на те, що радянські архітектори працювали в умовах тоталітарного режиму, неефективної бюрократії та жорстких бюджетів, вони продемонстрували чудову креативність і майстерність під час будівництва воістину унікальних будівель. Візьмемо, наприклад, готель "Салют" у Києві — семиповерхова будівля циліндричної форми, схожа на щось із фантастичного фільму.

Хоч і будівлі стилю радянського модернізму як і раніше викликають захоплення в архітектурних ентузіастів і естетів по всьому світу, багато людей, які живуть в країнах, де вони розташовані, в найліпшому випадку ставляться неоднозначно, а в найгіршому — активно ворожі.

Деякі бачать його тьмяним, сірим, великим і негарним. Для інших це може бути нагадуванням про тривалу відносну бідність їхніх країн, оскільки багато будинків, особливо державних, дійшли до занепаду, втративши колишній блиск. Порівнюючи такі будівлі з блискучими скляними хмарочосами, побудованими на Заході або в країнах з азіатської економікою, що розвивається, деякі можуть соромитися відносної архітектурної скромності своїх країн.

Ці дебати особливо поширені в Україні. Для багатьох українців такі споруди слугують непотрібним нагадуванням про радянську владу. Хоча в перші роки комунізму політика царської асиміляції змінилася на користь українізації, коли українська мова вперше отримала офіційний статус в органах місцевого самоврядування, багато українців розглядають цю епоху як епоху придушення культури. Крім того, Україна прийняла на себе головний удар голоду 1932 року і нацистського вторгнення, які були надзвичайно болісними для країни подіями.

Таким чином, український уряд у своїх спробах державного будівництва максимально дистанціювався від радянської спадщини, особливо з 2014 року.

День перемоги у Другій світовій війні святкують значно стриманіше, ніж у більшості країн колишнього Радянського Союзу. Пам'ятники та мозаїки радянської епохи знесено або забудовано, якщо тільки вони не містять якихось універсально незаперечних цінностей, як-от київська Арка Дружби народів.

Економічна ситуація посилює цю загрозу архітектурної спадщини. У будь-якому великому українському місті звичайна справа — бачити старі красиві будівлі неподалік від центру міста. Деякі з них побудовано ще до революції — абсолютно порожні та занедбані, які очікують, поки інвестор купить землю, знесе будівлю і замінить його чимось більш вигідним і сучасним. Долю "Тарілки" можна вважати елементом цього тренду: в поганому стані, розвалюється, з одного боку оточена дорогим торгово-розважальним центром, а з іншого — величезним рекламним щитом.

Однак зараз існує рух українських архітекторів, відомий як "Врятуємо київський модернізм", який займається збереженням будівель тієї епохи. Соціальні мережі відіграли ключову роль у поширенні цього руху: акаунти в Instagram, як-от Ukrainian Modernism, збирають десятки тисяч послідовників.

У 2019 Алекс Биков і Євгенія Губкіна випустили книгу "Радянський модернізм. Бруталізм. Постмодернізм: будівлі і споруди в Україні 1955-1991 років", а також короткометражний фільм. Це серйозно вплинуло на зміну ставлення до стилю — зараз понад 70 будівель в Києві, включно з "Тарілкою" та готелем "Салют", охороняються міською адміністрацією як елементи української спадщини.

Це гарна новина для любителів клопіткої, але важливої глави в історії архітектури.

За матеріалами Emerging Europe