Україна робить кроки щодо розвитку сектору водневої економіки та приміряє роль експортера водню в ЄС

Автор: Аура Сабадус

16 лютого 2021 року

Лондон (ICIS)

Як показав аналіз ICIS, Україна робить важливі кроки в розвитку водневої економіки, яка відповідала б запитам європейських сусідів з точки зору стандартів та інфраструктури.

Країна перебуває приблизно в шести місяцях від розробки національної водневої стратегії, яка буде спрямована на вирішення довгострокових екологічних цілей і перетворення країни на ключового експортера водню в Центральну та Східну Європу.

У бесіді з ICIS Олександр Рєпкін, радник міністра закордонних справ з водневої економіки, сказав, що готується "дорожня карта", яка буде оприлюднена 25 лютого. Ця "дорожня карта" стане наріжним каменем стратегії, яка, в свою чергу, має бути опублікована до кінця липня.

Рєпкін заявив, що Україна могла б створити не менше 10 ГВт потужностей з електролізу водню, що покриє 1/8 від загальних потреб Європи у водневих потужностях, вироблених з відновлюваних джерел енергії до 2030 року.

Фактично, сам ЄС виділив Україну в якості основного експортера водню на майбутнє десятиліття.

За словами Рєпкіна, в чотирьох південно-східних регіонах, розташованих недалеко від Чорного моря — в Херсоні, Миколаєві, Одесі та Запоріжжі — було визначено близько 1000 майданчиків для виробництва електролізного водню.

Потенціал

Вітровий потенціал в цьому регіоні — один із найвищих в Європі, оскільки тільки в цьому районі можуть бути побудовані 100 ГВт потужностей. За його словами, на українській ділянці Чорного моря може розміститися п'ята частина морського вітроенергетичного потенціалу Європи потужністю 500 ГВт.

Потужність вітрової та сонячної енергії в Україні наразі становить 6,5 ГВт, що в поєднанні з приблизно 10 ГВт гідроенергетики становить 13% від загальної потужності країни.

Чорноморський регіон важливий не тільки з точки зору поновлюваного потенціалу, а й з точки зору запасів природного газу.

Загальні запаси газу України оцінюються приблизно в 5 трлн куб. м, при цому близько 90% з них розташовані в південно-східному регіоні Чорного моря.

Український "Нафтогаз" оголосив 15 лютого, що підписав меморандум про взаєморозуміння з румунською OMV Petrom щодо розвідки деяких з цих морських запасів.

Хоча ще зарано говорити про реальні обсяги та про те, як вони можуть бути монетизовані, але деякі з них можуть бути використані для виробництва водню шляхом парової конверсії метану (SMR) з уловлюванням і зберіганням вуглецю (CCS).

У бесіді з ICIS Станіслав Казда, директор зі стратегії RGC, найбільшої газорозподільної компанії України, сказав, що 31 млрд куб. м сховищ в країні можуть бути частково перетворені для цілей CCS при відносно помірних витратах.

Водень, який буде проводитися шляхом електролізу або за технологією SMR/CCS, можна буде використовувати або для внутрішніх потреб, в основному для сектора побутового опалення, або для експорту в Європу.

Павло Станчак, заступник генерального директора зі стратегії українського газового оператора GTSO, заявив, що компанія вже веде переговори шодо можливого експорту з такими європейськими країнами, як Польща, Чехія, Угорщина та Німеччина.

Він сказав, що Німеччина вивчає можливість фізичних потоків, хоча на першому етапі вони все одно мають надходити у вигляді змішаного водню.

Дослідження

Німеччина проявляє активний інтерес не тільки до поставок водню з України, а й до встановлення партнерських відносин з місцевими організаціями для підтримки різних проєктів.

Рєпкін зазначив, що Україна очікувала отримати 600 млн євро німецьких коштів на розвиток водневих проєктів.

Згідно з повідомленням київського відділення юридичної фірми CMS, Академія наук України також фінансує 21 водневий науково-дослідний і дослідно-конструкторський проєкт, пов'язаний з практичними аспектами виробництва, зберігання та використання водню.

Українська воднева асоціація та Інститут поновлюваних джерел енергії спільно фінансують відповідні наукові дослідження.

"Нафтогаз", що представляє нафтогазову галузь, також підтримує дослідження та проявляє інтерес до цієї сфери, підтвердило джерело в "Нафтогазі".

Проєкти

Хоча більша частина водню в Україні виробляється для обмежених промислових цілей, амбіції полягають в тому, щоб збільшити виробництво та допомогти скоротити викиди парникових газів відповідно до цілей ЄС.

Однак для досягнення цих цілей Україні необхідно вирішити дві проблеми. По-перше, переконатися, що її системи передачі та розподілу можуть прийняти це паливо. Другий аспект пов'язаний із забезпеченням достатнього попиту, щоб галузь стала прибутковою в довгостроковій перспективі.

Павло Станчак, заступник генерального директора, відповідальний за стратегію українського оператора газових мереж (GTS), сказав, що створюється ряд кластерів, де водень, вироблений на одному майданчику, може бути доставлений споживачам в безпосередній близькості з використанням системи передачі.

Він сказав, що великі виробники електроенергії, такі як "ДТЕК", вже намагалися розробити цю концепцію.

Тим часом, "РГК" працює над створенням мініселищ, де водень, що поставляється по розподільчій системі, можна спалювати за допомогою водневих котлів або кухонних плит, сказав Олег Никоноров, генеральний директор "РГК".

"РГК" бере участь в 18 експериментах, намагаючись зрозуміти, з одного боку, як існуюча розподільна мережа буде адаптуватися до різних рівнів тиску, а з іншого боку, як можна спалювати водень в спеціальних пристроях.

Станіслав Казда, директор зі стратегії "РГК", найбільшої газорозподільної компанії України, сказав, що компанія провела п'ять статичних випробувань минулого року, почавши зі 100% водню, а потім увівши в систему 50%, 20% і 5% суміші.

За його словами, попередні результати показали, що система розподілу може працювати з 20% сумішами без значних змін.

Він пояснив, що нове опалювальне обладнання також може вмістити 30% сумішей, хоча додав, що застарілі нагрівачі радянських часів могли вмістити тільки 10% сумішей.

Однак і Павло Станчак, і Станіслав Казда вважають, що найбільша проблема полягає не в перепрофілюванні мережі для використання водню, а у фактичній модернізації існуючої системи для забезпечення її автоматизації та зниження ризиків для безпеки. Станчак додав, що в GTSO також потрібно провести ретельний аналіз системи, який може зайняти від трьох до чотирьох років.

Забезпечення попиту

Українські зацікавлені сторони визнають, що неможливо досягти прогресу без достатнього попиту.

Никоноров вважає, що внутрішніх стимулів недостатньо для підвищення інтересу, і вказав, що внутрішні дебати на цю тему все ще приглушені.

"Це унікальна можливість для систем передачі та розподілу йти в ногу з європейськими колегами на даному етапі, замість того, щоб чекати та пізніше наздоганяти їх", — сказав він.

Однак головне питання полягає в тому, чи знайде водень, вироблений в Україні, попит на місцевому ринку, або ж його доведеться експортувати.

Павло Станчак вказав, що Німеччина є важливим суперником, тоді як Олександр Рєпкін зазначив, що проєкт щодо розробки  електролізованого водню в Одеській області веде переговори з металургійним комбінатом в Галаці (Румунія) про можливий експорт. Завод розташований менш ніж в 350 км від Одеси, і водень можна буде транспортувати по існуючій Трансбалканській магістралі.

На Заході Україна веде переговори з сусідніми партнерами щодо приєднання до європейської водневої магістралі — ініціативи, запущеної 11 операторами газових мереж, які прагнуть створити загальноєвропейську мережу, що з'єднує "водневі долини". Однак Станіслав Казда з "РСК" більш скептично налаштований щодо експортних перспектив України, та зазначає, що країна виграє більше від поставок палива всередині країни.

За матеріалами Independent Commodity Intelligence Services (ICIS)