Україна наш дім

"Золото" Олімпіади всупереч травмі: "Утро Дома" з Жаном Беленюком

Жан Беленюк. Фото: kanaldom.tv

Жан Беленюк — єдиний український спортсмен, який на Олімпіаді-2020 у Токіо виграв золоту медаль. Йому вдалося це зробити, незважаючи на серйозну травму руки, якої він зазнав за три тижні до змагань.

Як травма вплинула на підготовку до виступів і які емоції нахлинули на спортсмена після перемоги — розповів Жан Беленюк в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Анастасія Касілова та Костянтин Октябрський.

— Твоя медаль — вона справді золота?

— Ні, вона з перероблених матеріалів, із плат мобільних телефонів. Тобто вона дуже екологічна.

— Але зверху золотом покрита?

— Я не знаю, чим покрита. Я знаю, що на попередніх Іграх у Ріо золоті медалі були срібними із золотим напиленням. "Срібло" було срібне просто. А "бронза" була бронзова. А тут, виходить, вони заморочилися і зробили ось таку історію, пов’язану з екологією.

— Ми за тебе вболівали так, як ніби ти — наш родич!

— Класно! Вся країна вболівала. Чесно, дуже мені лестить те, що зараз, проходячи вулицею, переходячи дорогу, всі сигналять, всі дивляться. Таке враження, що вболівала взагалі вся країна.

— Як ти боровся з травмою, якої ти зазнав за три тижні до змагань?

— Знеболювальні допомогли. Навіть зараз я не можу руку підняти високо, у мене вона заблокована й запалена.

Вилетіло плече. Вивих у мене був напередодні, за три тижні. І, чесно кажучи, дуже критична ситуація була. Я не розумів взагалі: чи зможу вийти, не зможу.

Спасибі лікарям, спасибі тренеру, спасибі всім моїм друзям, які підтримували, вірили й знали, що все буде добре. Сподівалися на те, що все буде добре і я впораюся з цим. Зрештою так і вийшло.

— А можна було якось вправити плече, щоб було легше змагатися?

— Плече могло в боротьбі вилетіти повторно. Тут головний ризик був у цьому. Тому що, якби так сталося, мене відразу знімають зі змагань. І якби лікарі, які роблять медогляд спортсменів перед зважуванням, знали про те, що у мене був вивих, вони б не допустили мене до боротьби.

— А вони не знали?

— Ні, ніхто не знав.

— Це не оглядають так детально, так?

— Це МРТ потрібно робити для того, щоб зрозуміти. Лікарі говорили, що не варто ризикувати. Говорили, що "ти ще умовно молодий, ще гіпотетично можеш боротися на наступній Олімпіаді, вона через три роки, не так багато часу, здоров’я дорожче" і все інше. Але це п’ять років часу, п’ять років виснажливих тренувань, суміщених із моєю політичною діяльністю.

У мене вперше вискочило плече. Я ніколи не зазнавав особливо травм. Одного разу був перелом у дитинстві. А тут, за три тижні до головного старту свого життя, я отримав таку травму, і у мене п’ять років, які я тренувався, перед очима відразу пролетіли.

Я зрозумів, що зі мною сталося, тільки я не розумів моїх перспектив. Увечері ми поїхали, зробили всі необхідні обстеження, вранці вже були у лікарів, які давали свій вердикт. І обидва в один голос говорили, що: "У вас бувають випадки, коли у вас виграють з однією рукою?" Я кажу: "Я про таке ніколи не чув". Коли я приходив, вони говорили, що загалом усе нормально, зараз ми руку мобілізуємо на 6 тижнів, і через 6 тижнів, поки жива травма, вона повинна прирости. А я кажу: "Це, звичайно, все класно, але через три тижні у нас Олімпійські ігри".

Вони не могли зрозуміти, яким чином взагалі можна травму поєднати з участю на Олімпіаді. Але мені пощастило з тренером. У нього була така травма. І він каже, що там є нюанси. Є певний острах людини зазнати повторної подібної травми. І він каже: "Якщо не будеш боятися, то все буде добре. Нам зараз головне — зняти запалення, ми потім її знеболимо, головне розробити, щоб вона була рухома". Тому що перші дні я не міг її підняти вище за 90 градусів. Піднос у їдальні мені допомагали нести, тому що я не можу. Все навчався робити лівою рукою. Перші дні доводилося робити тільки лівою рукою.

Така ось ситуація. Але я впевнений, що вона мене зробила сильнішим.

— Що відчуває людина, яка отримує олімпійське "золото"? Можеш якось описати ці відчуття?

— У мене вже було "срібло" минулої Олімпіади в Ріо. Тоді була драматична сутичка в фіналі Олімпійських ігор. Дійсно, мені дісталося "срібло". Я тоді був дуже засмучений, тому що я їхав у ранзі фаворита і чинного чемпіона світу, як і зараз. На жаль, мені не вдалося здобути "золото". Відповідно, я пообіцяв, що наступного разу я зроблю максимум для того, щоб приїхати золотим медалістом.

Як відчуття? Ну, відчуття того, що ти виконав колосальну роботу, ти дуже довго до цього йшов, і слава богу, що саме таким чином усе це увінчалося. Тому що Олімпійські ігри — це такі змагання, коли дуже пильна увага всієї країни, всіх твоїх друзів, тобто вся країна живе цими іграми, весь інформаційний простір повністю поглинений ними. Дуже високі надії на тих чи інших спортсменів, які їдуть у ранзі фаворитів. Це колосальний тиск на них. Відповідно, це дуже часто заважає цим спортсменам показати високий результат.

— Чи правда, що цього року на Олімпійських іграх було особливо важко психологічно? Наприклад, американська спортсменка знялася зі змагань, сказавши про сильний психологічний тиск.

— Я б не сказав. З’явилися нові спортсменки. Це ж постійно певна ротація. Ось зоряний час цієї спортсменки був на минулих Олімпійських іграх, вона виграла там, здається, чотири чи п’ять медалей, і 3-4 із них — "золото". Вона показала феноменальний результат.

Це те, про що я розповідав. Були очікування від мене, я на минулих Олімпійських іграх був срібним призером. А вона на минулій Олімпіаді здобула там п’ять медалей, чотири — золотих. Від неї чекали просто успіху. І, звісно, ця пильна увага іноді грає проти людини.

Я сам собою не особливо емоційна людина, але в той момент реально нахлинуло. Тим паче, пройшовши через ці терни, плече — це не єдиний фактор, який переважав наді мною. Є й певний хейт, пов’язаний з політикою, певний хейт, пов’язаний з тим, що нібито я зайняв чиєсь місце. Була ще низка причин, низка нюансів, які нам доводилося з тренером долати і, незважаючи ні на що, показувати результат.

Відповідно, коли я вже вийшов до журналістів, то я просто не міг зупинитися. Я хотів сказати слова, але я не міг. Знаєте, ось цей стан, як ком у горлі, і ти намагаєшся щось сказати, але не можеш вимовити жодного слова. Я потім, коли прийшов до роздягальні, — мене ніхто не бачив і мене просто "розірвали" емоції. Я там сидів плакав, ревів. А потім додому прийшов, ліг у ліжко, почав ревіти. Я там виплакав нормально, якщо чесно. Але буває і таке.

— Поговоримо про винагороду за медаль на Олімпійських іграх.

— Вони входять до десятки найбільших призових у світі. Найбільше платять у Сінгапурі, якщо не помиляюся, але там жодної медалі поки не було.

У нас — 125 тис. дол. за "золото", 85 тис. дол. — за срібну медаль і 55 — за "бронзу".

— Вирішив, на що будеш витрачати?

— Я, чесно кажучи, ще не вирішував. Справа в тому, що я матеріально забезпечена людина, і у мене не стояло питання заробітку на Олімпійських іграх. Для мене стояло питання — мої особисті амбіції.

— Які у тебе є мрії, цілі?

— Мені в будь-якому випадку є чим займатися. Моя політична кар’єра, зараз ось стартує новий політичний сезон. Це відмінний старт для того, щоб добре до нього увійти та, користуючись моментом, максимально зробити все для того, щоб дати новий поштовх розвитку українського спорту, вибити хороше фінансування на наступний рік, тому що бюджет ухвалюють саме восени. Будемо займатися такими речами.

Через те, що я поєднував і у мене не було вільного часу ні на що, тому що був і спорт, і політика, то зараз спорт відсунувся на другий план, зараз різкість наведена конкретно на політичну діяльність. І, відповідно, буде більше часу і на особисте життя, я сподіваюся.

— Що стосується екологічності цьогорічних Олімпійських ігор, ось ці картонні ліжка, матраци з перероблених матеріалів — це було зручно?

— Були не спартанські, але такі, дуже аскетичні умови. Це був новий, я так розумію, комплекс, який будуть потім продавати. І вони спеціально, мабуть, гіпсокартоном обшили всі стіни для того, щоб не було проявів вандалізму, ймовірніше. І ці шруби стирчали, повністю порожня кімната, один вхід розетки, подовжувач, один вимикач. Виходить, ти живеш дуже скромно.

Єдине, що було нескромним, — це унітаз. Тому що у них там всюди розумні унітази. І там кнопок було... Я як сів, залипнув на пів години — з'ясовував, що там як, підігріви, якісь іще функції спеціальні.

Прямий ефір