"Я хочу помсти дуже сильно": інтерв’ю з лідером гурту O.Torvald Євгеном Галичем

Повномасштабна війна увірвалася в життя лідера рок-гурту O.Torvald Євгена Галича, коли він із колегами знімав кліп у Львові. Музикант розумів, що це — надовго. Відтоді він намагається поєднувати творчість, благодійність і захист Батьківщини.

Про те, яким для нього було 24 лютого, хто із гурту O.Torvald захищає Україну у лавах Збройних сил та які благодійні концерти організовують музиканти, Євген розповів журналістці Анастасії Павловій в інтерв’ю для програми "Ранок Вдома".

— Яким був ранок 24 лютого для команди і для вас особисто?

— 24-го я прокинувся о 5-й ранку у Львові, бо ми знімали кліп на саундтрек до фільму "Я, Побєда і Берлін". Більшість моїх хлопців і дівчат були в Києві. Родина в той момент була у Луцьку в знайомих.

— Коли прийшло розуміння, що за тиждень-два це пекло не закінчиться?

— З першого дня. 24-го я розумів, що це надовго. Люди, які починають з ракетних ударів, не будуть закінчувати це швидко.

— Якими були ваші дії, дії хлопців?

— Я шукав спосіб вивезти родину за кордон — в мене двоє дітей — для того, щоб вони були в безпеці. Потім я відвіз маму. Був у військкоматі, возили гуманітарку, переправляли людей через кордон.

— Знаю, що ви буквально з перших днів, як всі чоловіки, хотіли в тероборону.

— Ні, я хотів у ЗСУ. Я інженер телекомунікаційних систем. Сказали: "Чекай". Я чекав.

— Скільки?

— У березні, здається, я приїхав перший раз в частину, і десь на початку квітня чи наприкінці березня я вже був у лавах Збройних сил України. Я їздив декілька разів. І потім Ярослав Верьовкін, він гітарист "ТНМК", зателефонував, каже що в нас є в частині місце, приїжджай, якщо хочеш. Я приїхав.

— Хто з групи також зараз служить в ЗСУ?

— У нас зараз гітарист перебуває на передовій. От вчора він мені написав, ми почали репетицію. Я йому кажу: "Денчик, ми на репетиції, дуже сумуємо за тобою!". А він каже: "В нас зараз бій з чеченами".

— У вас є благодійні концерти якісь?

— От вперше ми граємо концерт. В мене був час підготуватися, тому що я був у лікарні якийсь час. Вчора після репетиції в мене був прекрасний настрій. Ми закінчили репетицію, я думаю: "Ну, клас, завтра концерт, пограємо, зберемо гроші". Я прокинувся від вибухів. В нас є чат підрозділу. Почав відразу писати, хто, де, що. З'ясувалося, що це прилетіло недалеко від нас. І настрій зіпсувався. І от зараз я читаю новини. Там між пісень, коли ми репетируємо, я не знаю, як правильно буде, і чи буде повітряна тривога чи не буде повітряної тривоги. Поки що концерт ми не скасовуємо, і організатори сказали, що ми будемо грати в бомбосховищі, якщо потрібно буде це робити. Тому я не знаю, як на це реагувати. І незвично повертатися зі служби, грати, тому що в понеділок зранку я вже знову повертаюся на службу.

— Як взагалі виходить переключитися зараз з військової справи, з війни?

— Ніяк не виходить. Я ще приїжджав на першу репетицію у формі з автоматом. Перша репетиція була, всі на мене дивилися. А потім вже два дні я в цивільному, і навіть на мотоциклі.

— Куди йдуть гроші з концерту?

— Усі гроші йдуть на потреби Збройних сил України. Частина з них йде на, я так розумію, придбання тактичних аптечок, медицини. І частина, вони звітують, куди саме будуть витрачені ці гроші. Цього разу ми для себе з Деном нічого не забираємо на підрозділ, тому що нещодавно в мене був день народження, ми зібрали велику суму грошей і придбали купу всього цікавого, дрони тощо.

— Розкажіть про пісню "Досить".

— Саша Чемеров зателефонував мені ще до війни, сказав, що в нього є трек "Досить", він йому подобається, він його написав давно. Каже, що зараз він актуальний, давайте запишемо. Я казав: "Давай, але я з'їжджу у Львів, зніму кліп, повернуся, і ми запишемо". Я вже поїхав, почалась війна, і він приїхав до Львова також, перевозив родину через кордон. Ми там зустрілися на студії, записали цей трек, зняли невеличке коротке відео, він його далі запостив. Саша заснував благодійний фонд "Культурний опір". І під цю пісню він зробив цей фонд, і ми за допомогою цього фонду також збирали і збираємо гроші на потреби ЗСУ.

— Що не дає опускати руки і не падати духом?

— Дуже хочеться, щоб все це закінчилось. Я дуже хочу, щоб в мене ніколи не було такого дивного відчуття. Я дуже хочу, щоб вони відчули на собі те, що відчуває наша країна зараз. Мені хочеться, щоб ті пабліки зі щасливими повідомленнями про те, що "так вам и надо", "бандеровцы"... Коли ти бачиш фото, на якому шестирічна дівчинка, її витягують з-під завалів, в 2022 році, дитину, дім якої, коли вона спала з батьками, обстріляли, її витягують з-під завалів, її витягли, а її тато загинув. І от на це люди пишуть абсолютно серйозно, типу, що це постановка. От в цей момент я хочу помсти дуже сильно. Дуже-дуже сильно. Я хочу, щоб вони на собі багато років, до кінця свого життя, всі відчували біль та страждання. Я хочу, щоб всі країни, всі люди світу ігнорували росіян завжди. Назавжди. Ніякого пробачення. Нічого для тих людей, які ще досі залишаються в Росії і нічого не можуть зробити.

— Що насамперед зробите, коли ми переможемо?

— На море хочеться чомусь. Не знаю, хочеться на море, хочеться в Крим дуже сильно.