Зустріч Зеленського та Байдена — що обговорять лідери та яких змін очікувати: "5 вопросов" з Олексієм Мацукою

30 серпня відбудеться зустріч президентів Володимира Зеленського та Джо Байдена. Багато українських політологів вважають, що перемовини у Вашингтоні — можливість України донести свою позицію до міжнародної спільноти.

Про що говоритимуть лідери двох держав і чому ця зустріч важлива — у програмі "5 вопросов" телеканалу "Дом" розповів шефредактор каналу "Дом" та іномовлення України UA Олексій Мацука.

— На вашу думку, які основні меседжі пролунають на зустрічі Зеленського та Байдена?

— Відносини США й України — це досить довгий період. Від самого початку незалежності Україна мала підтримку США. Так, були різні часи, різні періоди. Але сьогодні Володимир Зеленський, як і планував, їде до Вашингтона. Нічого не змінюється. Цей візит плановий. Так само до України прилітав глава Держдепу Ентоні Блінкен і багато інших офіційних осіб. І Вікторія Нуланд, по-моєму, чи не щотижня коментує у себе в Вашингтоні порядок денний українського життя, а також Східної та Центральної Європи.

Звичайно, те, що розганяється в певних медіа "зрада", мовляв, усе пропало, що між Україною та США виникає кризовий період, — це частина проросійських повідомлень. Я ще раз нагадаю, що були випадки в історії України та США, коли виникали труднощі у відносинах. Достатньо згадати, наприклад, того ж Пола Манафорта — піарника відомого. Він використовував Україну, як полігон для своїх цілей, заробляючи тут мільйони доларів. У результаті він не отримав належного покарання в США.

Також свого часу Вашингтон тиснув на Україну, щоб ми припинили будівництво атомної станції в Ірані. Відповідно, Росія побудувала цю атомну станцію. Також ми пам'ятаємо історію з допомогою летальною зброєю для України під час 2014 року. Адміністрація Обами тоді давала тільки гуманітарну допомогу. І це теж спричинило досить скептичні відгуки. Пам'ятаєте: "Як же так, нас Америка кинула?!". Але це, звичайно, не так.

В України серйозний тривалий трек відносин зі США. Так само Україна хоче бути й частиною євроатлантичної системи солідарності, євроатлантичного треку цього. І ми до цього рухаємося. Зрозуміло, що рано чи пізно це станеться.

— Давайте обговоримо кейс "Північний потік-2". Які меседжі можуть бути маніпулятивними з боку проросійських медіа?

— Україна може втратити близько 1,5 млрд дол. у зв'язку зі скороченням потоку передачі газу через українську ГТС, а може і не втратити. Сьогодні вся ця дискусія ще триває: а може бути так, а може бути й не так. Тобто це більше схоже на дуже політизовану дискусію, коли в різних студіях, зокрема на російських телеканалах, обговорення здійснюється винятково з однією метою — показати Україну нестабільною, військово-політичне керівництво продемонструвати слабким тощо.

— І все ж таки чим може завершитися проєкт "Північний потік-2" для України?

— Я думаю, що саме слово "євроатлантична солідарність" саме й передбачає новий вимір того, що таке солідарність й Україна як частина євроатлантичного світу. Не "русского мира", як це хотіли бачити в певний час, а саме євроатлантичної моделі. Коли відбувалися події щодо "Північного потоку-2", то саме при адміністрації Байдена були введені санкції проти 19 організацій, які були задіяні в будівництві. За попередньої адміністрації такі санкції були введені проти значно меншої кількості агентів.

Тобто очевидно, що у Байдена в його команді теж немає такого однозначного трактування щодо "Північного потоку-2". Але є однозначне трактування в партнерських відносинах між Німеччиною та США й точно така сама однозначність є і розуміння у відносинах між Німеччиною, США та Україною.

І ось дехто каже, що ми можемо втратити 1,5 млрд дол. від введення в експлуатацію "Північного потоку-2". Але справа в тому, що заразом забувають, що Німеччина та Сполучені Штати планують створити окремий інвестиційний фонд розміром майже теж 1 млрд дол., і управляти ним будуть з Берліна. Зрозуміло, це поруч, щоб Україна могла поступово знижувати свою енергетичну залежність від експорту газу з Росії. І Німеччина вже оголосила про те, що дає перший транш 175 млн дол. у цей фонд, щоб ми могли себе почувати в енергетичній безпеці.

Крім того, планують збільшувати видобуток газу в Чорному морі, зокрема спільними силами Туреччини та України. Анкара абсолютно точно визнає Кримський півострів Україною, й усі меседжі, які надходять із Туреччини, однозначно свідчать про партнерські стосунки. Тобто, я думаю, що в зв'язку з "Північним потоком-2" Київ активно увімкне "турборежим" на створення невеликих міждержавних союзів. Наприклад, говоримо про "Асоційоване тріо", до якого входять Грузія, Молдова, Україна. Це частина Східного партнерства. Лідери трьох держав збиралися в Батумі на початку цього тижня, щоб обговорити загальні питання безпеки. Те ж саме можна сказати про "Ініціативу трьох морів", куди теж Україна виявила бажання увійти.

Сьогодні ми говоримо про безпеку не тільки України, а безпеку Центральної Європи, невід'ємною частиною якої є Україна. І ми бачили спільну заяву міністра закордонних справ Польщі з Кулебою, нашим міністром, і Естонія вже висловилася. Я думаю, Угорщина рано чи пізно висловить свою думку, незважаючи на частину свого культурного в'язку з росіянами за певними критеріями. Але все ж таки енергетична безпека стосується не тільки України й нашої труби. Ми тут в усі дзвони б'ємо з Києва, турбуючись не лише про власну газотранспортну систему, а навіть більше про питання спільної безпеки.

— Багато іноземних агентств в зв'язку з угодою Німеччини та США з приводу "Північного потоку-2" назвали Ангелу Меркель "зрадницею", зокрема у ставленні до країн Балтії. Ви згодні з подібними твердженнями?

— Я думаю, що це емоційні оцінки. Меркель діє в інтересах Німеччини, насамеперед щодо постачань газу. Україна діє в своїх інтересах, США — в своїх. І я б поки що не поспішав із висновками. Все ж таки й Меркель, і Байден, і Зеленський, і Макрон — це лідери, яких обирають уже за іншими алгоритмами, ніж, наприклад, обирали Володимира Путіна.

Тому тут, коли ми говоримо про відповідальність лідерів західного типу, до яких також належить і Володимир Зеленський, тому що, як ми вже на початку програми сказали, це євроатлантичний вектор, це трохи інше. Я сподіваюся, що Україна все ж таки отримає всі переваги від словосполучення "євроатлантична солідарність" найближчою перспективою. І помилки, яких вже раніше припустилися у відносинах між цими країнами, будуть мінімізовані. Сподіваюся, що Україна від цієї ситуації стане тільки сильнішою, впевненішою, і ми почнемо задовольняти свої потреби в газі або ж той дефіцит, який може виникнути через недостачу транспортування. Ми це все зможемо покрити в подвійному розмірі. Принаймні саме такі, оптимістичні, ноти звучать перед початком поїздки президента Зеленського до Вашингтона. І не просто так він туди поїде, а, напевно, з конкретним результатом повернеться до Києва.