Замість великих альянсів — малі союзи: новий вектор зовнішньої політики України обговорюємо з керівницею Інституту безпеки Східної Європи

Міжнародна політика України "нахабна". Про це заявив президент України Володимир Зеленський під час виїзної наради парламентської фракції "Слуга народу" в Трускавці.

"Вважаю, що ми потужні. І сьогодні наша політика "нахабна". Ми не маємо часу сподіватися, що нас приймуть до Євросоюзу: мовляв, зачекаймо ще п'ять років. І я переконаний, що без сильної міжнародної політики, без такого "нахабства" ніхто не побачить кроків України вперед", — сказав президент.

А міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба акцентував, що іноземні посли в Києві "користуються розкішшю, якої позбавлені українські посли в їхніх країнах". Тому Україні необхідно відмовитися від партнерозалежності й говорити зі своїми іноземними колегами на рівних.

"У нас за 30 років незалежності виробилася така "партнерозалежність": "А що скажуть партнери?", "А куди ми без партнерів?", "А нехай спочатку партнери домовляться, а потім ми там десь підскочимо, десь підтримаємо"... Я категорично пропоную відірватися від цієї логіки. Ми повинні не боятися вибудовувати свою політику. Те, що мені зараз нав'язують ярлик, що я хочу всіх з усіма пересварити, — це просто елемент внутрішньополітичної боротьби. Я хочу лише одного: щоб Україну поважали, ставилися до неї як до рівної, щоб Україною захоплювалися, тому що вона не боїться бути першою", — акцентував міністр.

У зв'язку з цим з'явилася нова особливість у зовнішній політиці країни. Через те, що вступ до таких великих альянсів, як НАТО та Євросоюз, відтягується на незрозумілий термін, Україна для відстоювання своїх міжнародних інтересів робить акцент на нечисленних об'єднаннях. Наприклад, задеклароване цієї весни "Асоційоване тріо" (Україна, Грузія та Молдова) або створений улітку 2020 року "Люблінський трикутник" (Україна, Польща, Литва).

І 5 жовтня Дмитро Кулеба на зустрічі зі своїми колегами з Польщі та Литви заявив, що "Люблінський трикутник" є частиною стратегії лідерської зовнішньої політики України.

"Це формат, який ми створили минулого року в межах нашої зовнішньополітичної стратегії, яка передбачає лідерство. Щоб ми не стукали до уже створених кимось форматів та альянсів, а створювали свої альянси. Цей трикутник успішно розвивається, і ми сьогодні говорили [з міністрами закордонних справ Польщі та Литви], які пріоритети він повинен мати. Моя позиція така, що питання торгівлі, енергетичної безпеки, питання європейської та євроатлантичної інтеграції, питання спільної історичної спадщини та питання спрощення контактів між людьми — ось ключові пріоритети "Люблінського трикутника"", — зазначив глава МЗС України.

Нюанси української зовнішньої політики у програмі "Украина на самом деле" телеканалу "Дом" коментує виконавча директорка Інституту безпеки Східної Європи Юлія Осмоловська.

Ведучий програми — Денис Похила.

— У чому виражається та в чому повинне виявлятися, і чи повинне взагалі виявлятися "нахабство" української міжнародної політики?

— Я вважаю, що термін "нахабство" абсолютно некоректний у цьому разі. І мені важко навіть уявити держави, які за своїми діями, вчинками та їхніми наслідками можна віднести до категорії країн, які сповідують "нахабну" зовнішню політику.

Навіть Росія не використовує це слово у своїй публічній риториці. Її важко дорікнути мовою загроз, якихось дуже жорстких дефініцій, які російське політичне керівництво може використовувати у поясненні тих чи інших своїх дій.

Навпаки, дії Росії досить нахабні, жорсткі, в українській мові є гарне слово "зухвалі", але російське керівництво ніколи не коментуватиме це таким чином. Вони, навпаки, використовують риторику, що "ми миролюбні, ми конструктивні партнери, ми нікого ніколи не ображаємо" тощо.

Президентом Зеленським це було сказано у внутрішній аудиторії, для представників президентської партії "Слуга народу". Я дуже сподіваюся, що у відносинах із зовнішніми гравцями, із нашими зарубіжними партнерами наш президент утримається від використання цього слова.

— Якщо замінити "нахабство" на "натиск". Першочергова мета України — Європейський Союз. Ось нова "напориста" наша міжнародна політика допоможе пробити цю стіну?

— У дипломатії лінгвістика має першочергове значення. Тобто ось ви використали слово "натиск", воно дійсно більш доречне, воно би лунало та сприймалася краще нашими західними партнерами.

Якщо говорити про те, якою має бути наша нова зовнішня політика, у категоріях напористості. Напір — це добре. Але у нас ще має бути реальне об'єктивне розуміння процесів, розуміння реальної політики.

Наприклад, ми розуміємо, що США зараз не можуть вважатися нашими стовідсотковими партнерами. Тому що через гру, яку ведуть Сполучені Штати з тією самою Росією, ситуація неоднозначна. І їхні дії у частині "Північного потоку-2" дуже добре показують, що немає однозначної непримиренності, засудження дій російської сторони. Крім того, в деяких питаннях, зокрема кібердіалозі, там прекрасне взаєморозуміння на сьогодні спостерігається.

Ось нам потрібно реально усвідомлювати ту політику, яка насправді здійснюється нашими партнерами щодо нас, розуміти геополітичну конфігурацію.

Я вважаю, що ми перебуваємо не в тій позиції, щоб використовувати риторику, яка не зовсім доречна для дипломатичної практики. Тому що можна висловити такі самі засуджувальні смисли, але зовсім інакшими словами. Так, що партнеру буде ніяково, партнер це зрозуміє. Але водночас ми принаймні збережемо політичне обличчя. Це дуже важливо у дипломатичних відносинах, коли ти свого партнера не розвінчуєш, а ти даєш йому змогу виправитися.

— "Люблінський трикутник". Можливо, саме через такі маленькі союзи ми зможемо пробити стіну великого Європейського Союзу та й взагалі "обрости" нашими партнерами, не залежачи зокрема від ЄС.

— Я теж дотримуюся тактики малих кроків через малі союзи. Або, як ми називаємо, — субрегіональні союзи з питань безпеки за змішаним типом, де є і країни-члени, і не члени НАТО.

Це, по суті, відображає ту саму логіку, з якою почав функціонувати Європейський Союз. Нагадаю, у 1952 році була ідея створити політичний союз європейських країн, але він зазнав фіаско, тому що країни не були до цього готові. Тоді було ухвалене рішення формувати інтеграцію через стратегічні галузі, щоб потім рухатися до економічного й політичного союзу, чим, власне, Європейський Союз зараз є.

І нинішні ініціативи Міністерства закордонних справ України я розглядаю в цій логіці — через малі альянси, малі союзи створити потім критичну масу реальної практичної співпраці з європейськими країнами. Для того, щоб ми мали більше активів і ми могли краще заявляти про свою роль у європейських процесах. Це правильний підхід.