Украина наш дом

Українська культура та ЗМІ: створення Державного інформаційного концерну обговорюємо з нардепом Олегом Дундою

Ефір програми "Інформдень". Скріншот відео: kanaldom.tv

Нещодавно Україна пережила потужну кібератаку. Фахівці знайшли в ній характерний російський слід. Тим часом інформаційна війна Кремля триває вже десятиріччя. Наративи Москви спрямовані зокрема на те, щоби позбавити Україну права на власну історію та культуру. Водночас всередині української медіаспільноти періодично виникає дискусія щодо доцільності фінансування державних телеканалів коштом платників податків.

Народний депутат від фракції "Слуга народу" Олег Дунда ініціював створення Державного інформаційного концерну, який, за задумом автора, має бути замовником національного інформаційного продукту. Законопроєкт "Про Державний інформаційний концерн телебачення і радіомовлення України" зареєстрований у Верховній Раді й вже викликав неабияку дискусію серед медійників і політиків.

У документі передбачене створення концерну у формі акціонерного товариства зі 100% власності держави на базі незалежного суспільного мовника, Національної суспільної телекомпанії України, державного підприємства "Мультимедійна платформа іномовлення України" та органу виконавчої влади — Державного агентства України з питань кіно.

"В сучасних умовах, коли Україна вже восьмий рік перебуває в умовах гібридної війни, основною зброєю якої є маніпуляція і пропаганда, захист нашого інформаційного поля, створення свого якісного національного контенту є питанням національної безпеки та захисту наших громадян від споживання нав'язаного Кремлем інформаційного спаму", — йдеться у пояснювальній записці до проєкту закону "Про Державний інформаційний концерн телебачення і радіомовлення України".

Проте 12 громадських організацій, серед яких Центр демократії та верховенства права, Інститут масової інформації, Незалежна медіаспілка, закликали відкликати цей законопроєкт.

"Створення концерну у формі акціонерного товариства порушує чинне законодавство України... Законопроєкт № 6430 пропонує ліквідувати суспільне мовлення, іномовлення, натомість створити структуру, подібну до тієї, що існувала до весни 1991 року, — Держтелерадіо УРСР, у якій діяли підрозділи мовлення і вироблення контенту, а також цензури", — зазначають підписанти у своїй заяві.

Ініціативу щодо створення Державного інформаційного концерну в програмі "Інформдень" телеканалу "Дом" обговорюємо з автором законопроєкту, народним депутатом України Олегом Дундою та журналістом, медіаекспертом Юрієм Лукановим.

Ведуча програми — Альона Чорновол.

— Ви, як глядач, а не як народний депутат, бачите чітку різницю між державними та комерційними, приватними каналами?

Дунда: До останнього часу як такої різниці не бачив. Я лише бачив, що більшість державних каналів до 2019 року відрізнялися відсутністю будь-якого цікавого контенту та будь-якого позиціонування і якості. Ну, визнаймо, це так було.

І лише зараз потроху починає якось змінюватися ситуація. Врешті-решт, якщо ми поділяємо державний і комерційний канали, потрібно розуміти одне: культуру та мистецтво, а на цьому базується держава, повинна просувати саме держава. Ніколи приватний капітал цього не просуватиме, за окремим виключенням.

Тут можна навести приклад Черчилля, якому в 1941 році принесли бюджет і сказали: от там є культура, давайте викреслимо. На що він відповів: "За що ми тоді воюємо, якщо ми не маємо культури?". Бо культура — це наша держава передусім, і опікуватись нею повинна держава.

І так само у нас повинно бути, бо сучасні війни — це передусім війни за інформпростір і культуру, а потім уже військова агресія. Військова агресія відбувається як останній етап війни, коли вже все підготовлено для того, щоби заходити військами. Але для цього потрібно провести велику кампанію з культури. І нам це потрібно розуміти.

Держава для створення культури та перлин мистецтва повинна створити умови, повинна бути загальнодержавна програма. Не має бути, щоб окремий держорган керувався своїм власним баченням, а як це просувати. Ну, це як у приказці — хто в ліс, хто по дрова. Такого не має бути. Повинна бути одна стратегія, одна думка. Ми йдемо туди, ми просуваємо це, ми підтримуємо оці напрями культури, створюємо такі історії, створюємо таке сучасне мистецтво та підтримуємо його. І тоді ми розуміємо, як ми рухатимемося, і де ми будемо за 4-5 років.

Бо якщо ми повертаємося, наприклад, до протидії дезінформації з Російської Федерації, цього недостатньо. Я розмовляв із Центром протидії дезінформації. Просто спростовувати фейки — це в сучасному світі не працює. Потрібно створювати свою історію, свою культуру просувати, щоби людям у кожній домівці було зрозуміло, що ми як українці можемо пишатися якимись історіями. Наприклад, тим самим запуском супутника "Січ", або диригентами нашої опери. Опера, до речі, в нас дуже сучасна, і там є чим пишатися. Наші виконавці є конкурентноздатними, і їх "викуповують" по всьому світу. Не існує жодної великої опери, де не було би наших артистів. А про це ніхто не знає. 

— Тепер знають, ви ж розказали про це в нашому ефірі. 

Дунда: Але цього недостатньо. Я пішов, і далі забули. А про це повинні постійно розповідати.

Повернімося до супутника "Січ". Ми його запустили, 5 хвилин про це сказали, і вже нічого не чути. А потрібно було зробити кіно, як він створювався, завдяки кому він створювався, як він запускався, з якою метою. І це повинно бути практично на всіх каналах. Щоби люди розуміли, чим вони повинні пишатися.

А у нас що в ефірах — лайки, політичні баталії, якісь недолугі ток-шоу, передачі. Там пишатися немає чим. І ми це повинні зробити.

Тим паче, треба визнати, що у комерційних телеканалів зараз брак грошей, там бюджети впали в кілька разів. І водночас державу якраз і потрібно підтримати не грошима, а саме надати їм можливість цього контенту, щоби розуміли. Про наш театр, про наше кіно, про наших диригентів.

— Долучаємо до бесіди Юрія Луканова. От ви ознайомились з ініціативою щодо створення єдиного державного концерну, який би об'єднав усі ці державні підприємства та установи, які працюють зараз окремо. Ви в цьому вбачаєте більш ефективну та злагоджену роботу великої машини, аніж все це працює зараз, чи ні?

Луканов: Зараз я вперше це все чую від вас. Я, на жаль, нічого про це не знаю. Але справа не в тому.

Мені дуже подобається мотивація шановного народного депутата. Цілком патріотичні міркування, я це вітаю. Але все ж таки, знаєте, от він належить до нових облич молодих, які горять, очевидно, щось зробити, але все ж таки треба вивчати бекграунд.

Бекграунд полягає в тому, що, по-перше, у нас існували уже державне телебачення, а також державні засоби масової інформації. І Україна брала на себе зобов'язання перед Європейським Союзом, коли йшлося про асоціацію, а також про безвіз, брала на себе зобов'язання про роздержавлення засобів масової інформації: газет, телебачення і таке інше. І це зокрема було умовою надання безвізу. Ніде в світі не існує таких масових державних засобів масової інформації (точніше, існують лише в тоталітарних державах), як було раніше в нас. Це була спадщина Радянського Союзу.

І тому, якщо ми зараз почнемо відновлювати державні засоби масової інформації в такому потужному варіанті, як пропонує шановний народний депутат, то я гадаю, що в нас виникнуть проблеми у стосунках з нашими західними партнерами. А вони нам у період війни дуже сильно допомагають. Крім того, це може призвести до скасування безвізу, який вибивався "великою кров'ю". Тому, чи варто це робити, — я би подумав.

Ну і, крім того, що стосується створення цілого державного концерну, який пропонуватиме контент і таке інше. Я думаю, що держава повинна працювати і з існуючими засобами інформації. У засобах масової інформації відбувається висвітлення того, що робить держава. Інша річ — якість. Існує дуже багато проблем у наших засобах масової інформації.

А щодо створення державного органу, який нібито має поліпшити ситуацію, — практика показує, що, коли ти хочеш посилити якусь проблему, умовно кажучи, є неврожай яблук, то створи Міністерство яблук, і яблука зникнуть узагалі.

І, до речі, нова влада вже продемонструвала це прагнення регулювання з боку держави, зокрема ціни збирається регулювати. Ну, знаєте, у нас уже є в світі одна країна, нещодавній приклад, де дуже сильно регулювали ціни, це Венесуела. Що там відбувається зараз, я гадаю, усім відомо.

— Україна — держава, яка перебуває у стані гібридної агресії з боку Російської Федерації. Окрім культури та мистецтва потрібно говорити про протидію фейкам, про медіаграмотність, про критичне мислення і таке інше.

Дунда: Я з вами згоден, але ще раз зазначу, що культура та інформація також є зброєю. Якщо держава цим не опікується, все інше — марно.

Умовно кажучи, є державне замовлення на зброю, і повинно бути державне замовлення на створення культурних програм і відповідної інформації. І вони за бюджетами повинні бути дуже схожі. І те, і те — дуже важливе. Без цього держава не може бути.

А відносно заяви громадських організацій — можу лише прокоментувати, що вони дуже погано прочитали законопроєкт, не все прочитали. Прочитали те, що вони захотіли, а на інше — закрили очі. Трапляється. Я гадаю, ми з ними зустрічатимемося. Я проводитиму з ними бесіду й пояснюватиму, що мається на увазі, й на що потрібно зважати, а на що — немає жодного сенсу. Тоді вони змінять свою думку.

Пана Юрія я почув. Ну, по-перше, піду від зворотного. Щодо цін — нагадаю, що, наприклад, Франція нещодавно обмежила ціни на електроенергію. Для кожного часу — свої інструменти.

Про роздержавлення  ЗМІ й про безвіз. Цим законопроєктом не передбачається створення державного телебачення жодним чином. Приватне — як є, так і залишається. Питання в тому, що держава повинна для створення державного контенту створювати умови та фінансування. Крім того, цей контент мають створювати приватні організації. Жодних державних виконавців не має бути, бо має бути конкуренція на цьому ринку.

І тому не порушується зобов'язання перед Європою. І зазначу, що в багатьох західних країнах, країнах Європи дуже багато державних медіа — у тих самих Сполучених Штатах є велика співпраця Голлівуду з Держдепом та Пентагоном.

— Чи справді реінтеграція починається саме з правдивої інформації, коли наші люди на окупованій території знають, що відбувається насправді, а не те, що їм намагаються розповісти десь там з інших телеканалів, які належать країні-агресору, припустимо? Тож якщо ми говоримо про це як про головну мету, можливо, мета державного телебачення надавати правдиві, перевірені факти глядачам?

Дунда: Не лише факти, але й робити нову історію, робити нову культуру, робити нове мистецтво. Не лише пояснювати наявну ситуацію, а створювати майбутнє. І це — найголовніше. Без майбутнього немає країни. І без культури зокрема. 

— Чи допоможе цей державний концерн у творенні цієї історії?

Дунда: Він повинен бути наріжним каменем, він повинен бути основним у створенні цієї історії. Бо без нього, на жаль, те, що ми бачимо впродовж останніх 20-30 років, ми не зможемо сформувати рух держави вперед.

Крім того, якщо ми це створили б та займалися нашою культурою, повернулися обличчям до неї років 10-15 тому, то, можливо, 2014 року і не було б (конфлікту на Донбасі та тимчасової окупації Криму та частини територій Донецької та Луганської областей, — ред.).

Прямий ефір