Україна в Грузії та Грузія в Україні: "Неофициальный разговор" з послом Ігорем Долговим

Як змінюється Грузія і кого поважають грузини... Що спільного між грузинами та українцями... Які бізнеси розвивають українці в Тбілісі... І якою незвичною справою займається дружина посла України в Грузії.

Сьогоднішній випуск програми "Неофициальный разговор" телеканалу "Дом" — з Грузії. А її головний герой — надзвичайний і повноважний посол України в Грузії Ігор Долгов.

Ігор Долгов — один з кращих аналітиків у системі українського МЗС. Дипломат майже з 30-річним стажем роботи. Надзвичайний та повноважний посол України в Грузії. Раніше очолював посольства України в Туреччині, Німеччині, Бельгії та Люксембурзі, а також 5 років місію при НАТО. Був заступником міністра оборони України. Курував напрям європейської інтеграції.

Кандидат філологічних наук. Лектор університету Тампере (Фінляндія). Володіє англійською, французькою та польською мовами. Одружений. Дружина Олександра. У дипломатів — доросла дочка. Улюбленці родини — пара симпатичних французьких бульдогів.

Море, гори та "Боржомі"

— Що ми, українці, знаємо про Грузію? Море, тепло, сонце, гостинні люди, вино, "Боржомі". А що грузини знають про Україну?

— Ви забули до цього переліку додати танці, чоловіче багатоголосся, тамаду, звичаї тощо.

Грузини про Україну знають, що українці — це найбільші друзі Грузії. Друзі за духом, брати за характером. Україна і Грузія — це дві країни, які історією і своїми світовідчуваннями та очікуваннями від майбутнього нерозривно пов'язані одна з одною.

На жаль, у Грузії мало знають українську мову, так само як і в Україні грузинську. І це велика проблема, над якою треба окремо працювати. Тому я за кожної нагоди кажу про те, що нам треба відновити студентський обмін, треба готувати фахівців. Знайти перекладача дуже важко.

І ось останнім фактом для мене було те, що твори Юрія Андруховича на грузинську перекладали з німецької мови, не з української. Ось це вже тривожно.

Що знають грузини про Україну? Досить багато. Я знаю грузинів, які вже років 30 щосезону їздять до Трускавця. Я знаю грузинів, які дружать сім'ями вже багато років. Я знаю грузинів, які воювали разом з українцями в Абхазії. Я знаю грузинів, їхні сім'ї, які загинули у нас на сході. Все це я знаю, і все це знають у Грузії.

Вийдіть на вулицю з українським прапором або просто пройдіть вулицею. Я давно не був біля парламенту Грузії, але там завжди були прапори Євросоюзу, США та України. Це не офіційний прояв, не щось державне, це те, що йде від душі людей.

Подивіться, як вболівали за футбол [на Євро-2020], за кого вболівала Грузія. Подивіться на багато інші такі здавалося б дрібні речі, які відразу характеризують відносини народів.

Подивіться на розклад рейсів в аеропорту Тбілісі. Звідки найбільше рейсів? По-моєму, з України зараз.

Ми, як посольство, як держава Україна, намагаємося зробити все, щоб контакти між людьми були якомога простішими, доступними й ефективними. Дозволили в'їзд до України й Грузії за внутрішніми ID-паспортами. Начебто дрібниця, але для багатьох людей це вже спрощує поїздки. Вводимо і будемо далі розвивати систему авіасполучення не тільки з Києва, не тільки з Одеси. Харків, Львів будемо пробувати, Херсон хоче літати навпростець.

Що стримує? Ну, торік стримував коронавірус. Багато громадян Грузії минулого й цього року постали перед економічними труднощами: весь бізнес, який був пов'язаний з туризмом, торік стояв. Звичайно, держава запропонувала програми підтримки й вони допомогли населенню. Але все-таки купівельна спроможність більшості людей залишається невисокою. Тому відпустка за кордоном для багатьох — це мрія. І тому всі, хто хотіли б побувати у нас, поки просто не можуть собі цього дозволити.  Як стануть жити трохи багатшими — поїдуть.

— Чи велика українська діаспора у вашому окрузі?

— Не дуже велика. Переважно вона зменшувалася тими важкими роками для Грузії, коли була одна війна, потім друга війна, багато українців поверталися додому.

Статистики немає, такого чіткого перепису населення не було. Але зважаючи на трудовіприпливи-відливи зараз у нас десь до 10 тис. осіб. Ця кількість зросла після початку війни з Росією. З Донецької та Луганської областей теж тут є біженці.

Багато і сезонних робітників. Ну, робітників — умовно кажучи. Наприклад, коли вдарила пандемія і треба було евакуювати наших громадян, тільки тоді я дізнався, що в казино Батумі працює близько сотні наших земляків і землячок. До того ж працюють дуже якісно, кваліфіковано, грамотно.

Після ослаблення пандемії країна буде дедалі більше відкриватися, буде відкриватися туризм і знову з'являться тут наші фахівці.

— Який товарообіг зараз між Україною і Грузією і як його можна поліпшити?

— Він впав торік приблизно на 15%. Але цього року, за 5 місяців, він повертається до доковідного рівня. І ми сподіваємося, що до кінця року, якщо все піде такими темпами, то вийдемо на ту цифру, яка була рекордною, — по-моєму 2017 рік — 740 млн дол.

Якщо зіставити це з населенням Грузії (3,8 млн осіб), то я б сказав, що це немало.

Чи є перспективи? Звичайно, є. Перспектива є завжди. Україна і Грузія — Чорноморські держави, у нас є порти, у нас є регулярне поромне сполучення — і це один напрям. Другий напрям — це імпортозаміщення того, що приходить з Росії. Це нагальне питання і для України, і для Грузії. Треба подивитися, чим ми можемо доповнити одне одного, щоб відмовитися від російської продукції.

Україна і Грузія — шлях до НАТО та ЄС

— Ваш дипломатичний стаж — ровесник незалежності. У кар'єрі дипломата бувають моменти, коли соромно за свою державу? Наприклад, втеча Януковича, тюремне переслідування прем'єрки Юлії Тимошенко. Ті ж перипетії з Саакашвілі, коли в Україні його призначають на посади, а в Грузії він небажаний персонаж зараз. Чи важко послу доводиться в такі моменти?

— Це, ймовірніше, зі сфери емоційної, ніж із професійної.

Послів призначають президенти своїми указами. І я добре пам'ятаю Брюссель 2014 року — маніфестації діаспори під посольством України в Бельгії. І вони у мене запитували: "Ти представник злочинної влади чи ні?". Я і сьогодні можу повторити свою відповідь: "Почитайте присягу державного службовця, кому присягає кожен держслужбовець? Українському народові".

Інтереси народу — в центрі всього, в центрі мотивів і дій, які рухають кожним дипломатом. Звичайно, водночас є система суворої вертикалі підпорядкування. Звичайно, заразом є глава держави, президент. Звичайно, водночас є міністр закордонних справ.

Але кожен дипломат — це передусім громадянин України, який має свою позицію. І я з гордістю можу сказати, що українська дипломатія свою громадянську позицію проявляла завжди.

— Хочу нагадати вашу цитату: "У нинішньому глобальному світі жодна країна не може замикатися в собі: торгівля, зв'язок між людьми, небезпека міжнародного тероризму — ці загрози змушують народи спілкуватися і співпрацювати. Для України одним із ключових факторів є співпраця з НАТО". Що змінилося з того часу?

— Ця залежність країн одна від одної стала ще більш чітко помітна всім, і не тільки політикам і аналітикам, але кожному, хто живе на Землі. Я маю на увазі ту біду, насамперед, яка спіткала все людство — COVID-19. Погляньте, наприклад, на це унікальне літо, зміна клімату — це не фантазії вчених, це реалії, які треба брати до уваги. І без зв'язку між народами та між державами ці виклики, ці проблеми подолати неможливо. Тому картина стала ще більш чіткою й зрозумілою.

— Якщо говорити про НАТО та Україну...

— Україна почала співпрацювати з НАТО з 1992 року, коли посол Володимир Василенко очолив місію України при НАТО.

З початку незалежності наше бачення майбутнього України містило перспективне членство в Євросоюзі та дуже щільні контакти з НАТО. Взаємодія з НАТО фігурує вже в перших зовнішньополітичних документах, наприклад, у постанові Верховної Ради "Про основні напрями зовнішньої політики України" 1993 року. Вже тоді молода Україна і молода зовнішня політика України бачили, що без співпраці з НАТО мати сучасні Збройні сили та будувати свою безпеку, зважаючи на колективну безпеку, ми не зможемо.

З політичного погляду для НАТО ніколи не було питанням — чи потрібна Україна, чи потрібен такий партнер НАТО? Відповідь — так. Це НАТО розуміло з самого початку незалежності України. І в лютому 2014 року, коли втік Янукович, а Крим був окупований, досить було двох днів, щоб відповідно до хартії про особливе партнерство скликати негайно Раду НАТО. І з того моменту вся взаємодія НАТО з Російською Федерацією знизилася до мінімального рівня.

За цей час ми створили за допомогою НАТО Сили спеціальних операцій. Командування, керівники підрозділів цих сил пройшли тренінги та навчання за стандартами НАТО, бо наших стандартів Сил спеціальних операцій просто ніколи не було.

І звичайно, я впевнений у тому, що взаємодія з НАТО для України — це шлях до зміцнення безпеки, а членство України в НАТО — це гарантія нашої територіальної цілісності та незалежності.

— Разом із Грузією і Молдовою...

— Разом із Грузією — це не змагання, хто раніше. Але саміт НАТО цього року знову підтвердив, що Бухарестська декларація залишається чинною, Україна і Грузія будуть членами НАТО — для мене це безсумнівно.

І питання не в тому, чи готові ми. Ми давно готові — і Грузія, й Україна. Це питання політики, а на жаль, політична ситуація така, що, незважаючи на всі протиправні прояви політики Кремля, у деяких лідерів західних країн-членів НАТО зберігається надія на те, що з Росією можна говорити та домовлятися. Ми знаємо, що не можна.

— Може, це пов'язано зі страхом?

— Страх — це теж здатність або нездатність домовлятися. Можна боятися й далі, можна чекати, коли будуть окуповані інші землі, не українські. Можна дозволяти московським лідерам блокувати цілі акваторії Чорного моря. Можна й далі дозволяти порушувати принципи міжнародного судноплавства. Але колись цьому настане кінець, просто ціна буде вищою.

— У липні відбувся перший саміт президентів "Асоційованого тріо" — України, Молдови та Грузії. Лідери трьох країн підписали Батумську декларацію щодо інтеграції в ЄС. Що це дасть нашим країнам?

— Цього року головна подія України, Грузії, Молдови та ще трьох держав (Білорусь, Вірменія, Азербайджан) у відносинах з Євросоюзом — це саміт "Східного партнерства", який запланований на грудень.

"Східне партнерство" існує вже 10 років. Але зараз 6 країн "Східного партнерства" досить чітко поділяються на дві категорії (у своїх відносинах з ЄС і Росією, — ред.). Зважаючи на те, що плани народів і держав України, Грузії та Молдови чітко орієнтовані на одну мету — отримання членства в Євросоюзі — і було створено "Асоційоване тріо".

— Це як альтернатива "Східного партнерства"?

— Ні, це як найбільш просунута частина "Східного партнерства", яка хоче, готова і працює для того, щоб досягти більшого у відносинах з Євросоюзом. Тому і новий термін "Асоційоване тріо", тому й саміт у Батумі за участю президента Європейської Ради Шарля Мішеля, тому й амбітні цілі, які ми декларуємо, і чекаємо відповідної реакції від Європейського Союзу.

Ми готові до більшого, ми хочемо більшого і ми розуміємо, про що йдеться. Ми чекаємо важливих кроків у відносинах з Україною.

Україна і Європейський Союз мають хороші заділи, щоб зробити важливі кроки вперед. Спільний авіаційний простір — це те, що готували багато років, і ось буде підписана ця угода. Ми говоримо про промисловий безвіз — вільний доступ до продукції промисловості на ринку України та Європейського Союзу.

І цифри говорять самі за себе — Україна займає четверте місце з експорту сільгосппродукції на ринок Європейського Союзу. Тобто угода про вільну та поглиблену зону вільної торгівлі діє, приносить свої плоди, і ми відчуваємо в собі сили та впевненість у тому, що ці межі можна й потрібно розширювати.

Ми хочемо домогтися прогресу там, де можна. Коли ми говоримо про цифрові трансформації суспільства, коли ми говоримо про зелену енергетику, коли ми говоримо про майбутні проєкти в галузі освоєння космосу... Скрізь ми готові робити свій внесок, не чекати тільки дотацій, не чекати кредитів, але показувати та доводити, що ми — важливий та потрібний партнер Європейського Союзу.

І колись у Брюсселі будуть це не тільки розуміти, а й ухвалювати політичні рішення.

Грузія на Західній Україні

Ярослав Музичко — почесний консул Грузії в місті Львів з консульським округом Львівської, Франківської, Тернопільської та Закарпатської областей.

— Ви представляєте офіційну владу Грузії. Які ваші обов'язки?

Музичко: Почесний консул — представник країни. Якщо простими словами, ми здійснюємо комунікацію між громадянами Грузії та України в площинах культури, бізнесу, економіки, сприяємо їх розвитку. Намагаємося надати максимум інформації, зокрема і в питаннях віз та інших питаннях, які цікавлять громадян Грузії, які потрапляють на територію Західної України.

— Судячи з прізвища, ви не грузин. Як вийшло, що ви представляєте Грузію?

Музичко: Річ у тому, що почесними консулами можуть бути як громадяни країни, яку вони представляють, так і громадяни країни перебування. Кожен почесний консул іде до своєї посади власним шляхом. Саме у мене цей шлях почався у 2015 році.

— Підписано Батумську угоду між країнами-учасницями "Асоційованого тріо". Тепер Грузія, Україна і Молдова будуть разом іти до ЄС. Як особисто ви, як консул, можете посприяти, щоб ця угода запрацювала, щоб був якийсь практичний сенс?

Музичко: Підписання угоди — це дуже позитивний крок. Молдова, Грузія та Україна підписали угоду про асоціацію з Європейським Союзом. У Конституції України закріплено шлях до НАТО. Тому на регіональних рівнях ми повинні об'єднувати свої зусилля у всіх площинах. І це одна з цілей мого нинішнього візиту до Грузії.

На сьогодні в стадії формування досить цікавий проєкт для створення декількох платформ на регіональних рівнях для того, щоб вибудовувати піраміду інтеграції знизу, а не зверху. Ці платформи повинні полягати в комунікації та співпраці між різними оточеннями. Зокрема, молодіжного середовища, університетського. Це і співпраця у сфері громадських організацій, зокрема жіночих організацій, співпраця в культурній площині. Мета — розширювати платформи, вибудовувати їх і розширювати цей проєкт на інші області України та Грузії.

— Бізнесмени до вас звертаються? У чому просять допомоги?

Музичко: Частіше — прохання допомогти в контактах з бізнесом того чи іншого профілю. У зв'язку з тим, що Грузія — це прекрасно розвинена аграрна країна, і одним з основних продуктів експорту в них є вино і виноробство, безумовно, це є основною галуззю, з якою бізнесмени Грузії до мене звертаються.

— Тобто нові грузинські вина скоро поїдуть до України?

Музичко: Я в цьому не сумніваюся. Оскільки грузинські вина дуже високої якості, і українські громадяни повинні пити з радістю ці вина, зроблені від серця, від душі руками цього працьовитого народу.

Українці в Тбілісі

Наталія Мала — українка, відкрила в Тбілісі ресторан "Форк" ("Вилка").

— Чому "Вилка"?

Наталя: Бо пов'язано з кухнею, з їжею і ця назва добре запам'ятовується.

— Хто ваші клієнти?

Наталя: У нас є експати, грузини й цього року багато іноземців, бо добре працює Google Maps і у нас там дуже багато хороших відгуків. Ми там на першому місці.

Серед гостей ресторану — Володимир Абрамьюк. Він разом з дружиною Тамтою займається виноробством.

— Так дивно, українець приїхав до такої винної країни та виробляє тут своє вино.

Володимир: Все починалося зі знайомства з моєю дружиною. Ми одружилися й водночас створили марку сімейного вина, яке ми робимо спільно з сім'єю, з моїм тестем.

Звичайно, головну роль грає тесть, який знає, як робити справжнє грузинське вино і знає, чому "Сапераві" має бути сухим і де в Грузії росте хороший сорт сапераві. І далі це вже, звичайно, продажі, розмови про вино, дегустації. Чим тесть менше любить займатися — це вже роблю я разом з моєю дружиною.

— Де вигідніше виробляти вино в Україні чи в Грузії?

Володимир: Якщо вино "Сапераві", то вигідніше виробляти в Грузії. "Сапераві" має вироблятися в Грузії. Можливо, що є українські сорти винограду, які будуть вигідніше виробляти в Україні. Наприклад, сорт "Ізабелла", який росте на Чорноморському узбережжі України. Вино "Ізабелла" вигідніше робити там.

Якщо говорити про податки, то податки більш лояльні в Грузії, ніж в Україні.

— Як ви купуєте виноград?

Володимир: Ми купуємо виноград у своїй родині, у своїх родичів. Ми розмовляємо з родичами про те, який ми виноград хочемо, а вони — яку ціну хочуть. І ми не торгуємося. Бо ми вибираємо найкращий виноград, тому там вже не може бути торгу. Це просто домовленість. А також можливість давати заробити всій сім'ї.

Якщо вважати всіх, хто залучений на різних етапах у виготовленні нашого вина, то це десь 10-15 осіб. І вони всі наші родичі.

Ярослав Радзівон— уродженець міста Львова. 10 років живе в Тбілісі, разом з дружиною Ніно займається туристичним бізнесом — організовують тури горами Грузії.

— Наскільки туризм важливий у Грузії?

Радзівон: По-перше, туризм представляє країну, він знайомить людей з країною.

З огляду на те, що в Грузії дуже багато кліматичних зон, ти можеш один день бути в напівпустелі — Гареджі. Потім переїхати до Вашловані — національний заповідник з унікальними ландшафтами. Потім Алазанська долина — це "колиска" винограду. І цього ж дня, наступного ти можеш піднятися на перевал Тушеті — 2920 м над рівнем моря, цей перевал належить до одних із найскладніших у світі.

Тобто Грузія настільки унікальна своїми кліматичними зонами та своїми ландшафтами, що туризм якнайкраще показує цю країну. Її самобутність, її природу.

— Тобто ви, українець, показуєте Грузію?

Радзівон: Я, як українець, можу показати українцю те, що грузин не може.

Ми пропонуємо не просто трансфер. Ми пропонуємо продукт. Що це значить? Ми беремо до уваги всі потреби людини — на скільки днів вона приїжджає, що хоче побачити. Якщо вона хоче побачити монастирі (куди всі їздять) — це не до нас. Якщо вона хоче побачити дійсно велич Кавказу, гори — це до нас.

Ми надаємо свої послуги на джипах. І можемо завести людей туди, куди заходять тільки добре підготовлені автомобілі. Бо гори не пробачають помилок. Наша техніка максимально підготовлена, в машинах навіть є безлімітний інтернет, у нас є все для гарного проведення часу, той же мангал, туристичні меблі.

Ми намагаємося показати туристу максимум, тому не повертаємося тією самою дорогою. Ось сідаємо в машину, проїхали 200-300 км, кілька красивих точок — каньйони, печери, водоспади. Ночуємо. І потім повертаємося вже іншим маршрутом. На шляху всього проходження наша екскурсовод Ніно розповідає про все.

— А приїде якийсь багатий турист і скаже: "Ярко, дай покерувати". Даси?

Радзівон: Не дам. Були пропозиції. Аж до того що "Скільки коштує твоя машина? Я можу спустити її з гори". Річ у тому, що наші машини — це члени сім'ї. Ми ставимося до них, як не просто до засобу заробітку, інструменту. Може, я здамся дуже смішним, але для нас вони одухотворені. Кожній з них даю свої імена.

— Хто ваші клієнти?

Радзівон: Хто до нас приїжджає? 80% — це Україна. Решта 20% — це Прибалтика (Литва, Латвія, Естонія) і Польща.

— А з Росії не їздять?

Радзівон: До подій в Україні у нас були туристи з Росії. Після того, що сталося, ми намагаємося не працювати з ними. Поясню чому. Ми в турі перебуваємо тиждень, іноді два. Ми не просто надаємо трансфер, я не просто водій. Я — гід, я — тамада за столом, і мені не все одно, з ким я за столом сиджу і кому я говорю ці тости.

Тобто крім очевидного, що це наш бізнес і ми заробляємо на цьому гроші, для мене важливий момент — з яким настроєм я повертаюся додому. А я не можу лицемірити. Тому я вважаю за краще працювати з українцями, які дуже близькі за духом.

— Наскільки ситуація з окупацією грузинської території, та ж Абхазія, впливає на ваш бізнес? Туристи хотіли б поїхати до Сухумі, наприклад, а...

Радзівон: Я мрію про те, що ми будемо в майбутньому водити групи територією Сухумі. Бо це біль для грузинів. Я був у Грузії у 1985 році, я був у Сухумі, я був у Цхінвалі. Сухумі — це "перлина". Але після окупації ми не можемо туди поїхати.

Ніно: Ми з сім'єю завжди їздили в Сухумі, Піцунду, Гагри. Це наш біль, бо Абхазія — це стародавня грузинська земля.

Радзівон: Рана незагойна.

Ніно: Рана. Але я велика оптимістка і багатьох знаю таких, хто вірить, що Абхазія повернеться до Грузії.

Незвичайна діяльність дружини посла

Олександра Ляшко, дружина посла України в Грузії, — волонтерка у ветеринарній клініці в Тбілісі. Крім того, Олександра Миколаївна пише картини.

"Як ми почали працювати? Олександра Миколаївна нам просто не залишила вибору. Чесне слово... Людина, яка увійшла до наших сердець, — ось так просто від душі допомагає тваринам. Так просто не буває. Це і не зіграєш, правильно? У нас під час локдауну захворіла кавказька вівчарка, 120 кг вагою. Бобик. Була 2 година ночі. Я фізично не потягнула б. Я з величезними вибаченнями дзвоню: "Олександро Миколаївно, допоможіть!". І оперували ми вдвох. Врятували... Напевно, коли прийде час Олександрі Миколаївні звідси їхати, буде дуже боляче, але я буду сподіватися, що наші стосунки цим не закінчаться", — ділиться директорка ветклініки Натія Берідзе.

— Як ви потрапили до ветеринарної клініки?

Олександра: Абсолютно випадково. Коли ми приїхали сюди працювати, я шукала ветеринара для однієї зі своїх собак. І ось я їздила різними клініками, і всюди мене щось не влаштовувало. Коли я потрапила сюди, ми з Наті в перший момент одна одній сильно не сподобалися.

Потім я побачила, скільки собак приходять до клініки. Дуже часто буває, що просто фізично не вистачає рук. І я почала приходити частіше й частіше і працювати тут.

— Зазвичай дружини послів займаються якоюсь благодійністю, але рідко хто займається ось так ветеринарією.

Олександра: А ви думаєте, що це не благодійність? Розумієте, тварина не може сказати. Людина може попросити, тварина не може. Адже сюди потрапляють і ті, які після аварії, й собаки, від яких відмовилися, і просто ось з вулиць.

— Грузини люблять собак?

Олександра: Дуже люблять собак.

— Але водночас ми бачили на вулицях багато безпритульних тварин. Так, вони з чіпами, бирками, але бездомні. І навіть породисті.

Олександра: По-різному складається. Іноді економічна ситуація не дає змоги далі тримати. Іноді буває, що господар помер, собака залишилася на вулиці. Тут дуже складно щось говорити. Проте, як ви звернули увагу, майже всі собаки з бирками. Кожна клініка робить певну кількість безкоштовних вакцинацій для собак, які перебувають на вулиці. Їх стерилізують для того, щоб вони не розмножувалися і не було ось цих зграй, які б просто лякали місцевих жителів.

Ветеринарних клінік багато. Але крім цього у нас є Муніципальний будинок собак, де проходять безкоштовні стерилізації, безкоштовні вакцинації. Якщо аналізувати за світовим рівнем, у нас є майже всі бренди, які існують у світі.

---

Через тиждень, 28 серпня, дивіться та читайте продовження "Неофициального разговора" з Грузії.

Ви дізнаєтеся, що таке бодерізація і що відбувається на окупованих територіях: "Це таке повзуче просування метр, два, десять вперед і позначення так званого кордону. Буває, що він реально поділяє цілий будинок, — у жителя, вважайте, окупаційна лінія всередині будинку проходить". Як живуть переселенці з Абхазії та Осетії, як їм допомагає держава: "Всі молоді люди, які хочуть навчатися у вищих навчальних закладах, — будь ласка, хочете приїжджати займатися спортом — будь ласка. Прикордонна дрібна торгівля, ви виростили два мішки горіхів — будь ласка, приносьте в Зугдіді, продавайте". Скільки російських баз на окупованих територіях Грузії: "Близько 4 тисяч. Приблизно 40 танків Т-90". І як українці рятували грузинів — емоційні історії з перших вуст: "Картина важка. Ситуація важка. Український президент Кравчук відгукнувся і надіслав вертоліт, на якому врятували людей. І це Грузія ніколи не забуде".