Україна може зіграти ключову роль в екологічній політиці Європи в галузі енергетики

Фото: switchbazaar.com

Автор: Аура Сабадус

20 лютого 2021 року

Український нафтогазовий гігант "Нафтогаз" оприлюднив свою стратегію на період до 2025 року, визначивши необхідність досягнення вуглецевої нейтральності в якості однієї з трьох своїх довгострокових цілей. Це бачення, і, зокрема, заявлений компанією інтерес до реалізації проєктів, які відповідають екологічним цілям ЄС, повинні ініціювати такі необхідні внутрішні дискусії про варіанти, які Україна може запропонувати, і про те, як вони будуть вписуватися в прагнення Європи до чистих викидів до 2050 року.

Досі зовнішні пріоритети України були зосереджені на збереженні її ролі в якості ключового транзитного маршруту для російського газу. Україна боролася з усіма труднощами, щоб забезпечити продовження довгострокового контракту, коли попередня десятирічна угода минула в 2019 році, та доклала більше зусиль, ніж багато членів ЄС, для ухвалення та реалізації європейського законодавства.

Європейський Союз в цілому та деякі його окремі держави-члени не завжди підтримували ентузіазм України щодо правил ЄС. Також не було особливого бажання винагородити лояльність Києва, підтримавши його прагнення залишитися транзитним маршрутом, залишаючи відкритими двері для конкуруючих проєктів "Північного потоку-2" або "Турецького потоку", що просуваються Росією та мають на меті перенаправити потоки з України.

Хоча Україна повинна продовжувати рішуче боротися за збереження своєї транзитної ролі в середньостроковій перспективі, вона не має випускати з уваги той факт, що глобальний енергетичний ландшафт змінюється безпрецедентними темпами. Вже очевидно, що в довгостроковій перспективі нові технології витіснять такі забруднюючі види палива, як вугілля, природний газ і нафту.

Природний газ може залишатися свого роду транзитним паливом, особливо в Східній Європі, де країни регіону використовують вугілля або буре вугілля для виробництва приблизно 40% електроенергії. Однак відповідно до правил, які в даний час обговорюються в ЄС, новим газовим проєктам буде важче отримати фінансування, оскільки це може залежати від демонстрації відповідності цілям екологічно стійкого розвитку.

ЄС також розглядає можливість введення прикордонного податку на викиди вуглецю, що накладається на забруднюючі товари або товари з країн, що не входять у ЄС. У разі введення цього податку, ймовірно, найбільше постраждає імпорт нафти та газу. Неясно, коли податок може вступити в силу, та які механізми пом'якшення можуть бути введені, але очевидно, що проєкти, засновані на природному газі, можуть більше не отримувати тієї підтримки, якою вони користувалися в останні роки.

Це означає, що Україні доведеться розробити довгострокову стратегію, яка враховує нові можливості та забезпечує країні лідируючу роль в реалізації Європейського зеленого курсу. Такій задачі може сприяти кілька явних переваг.

Наприклад, Міжнародне агентство з відновлюваних джерел енергії (IRENA), Всесвітній банк і ЄС прийшли до думки, що Україна може стати одним зі світових лідерів у виробництві поновлюваних джерел енергії, на прикладі її потенціалу морської вітрової енергії, що оцінюється в 100 гігават (ГВт). Це становитиме п'яту частину потужностей Європи. Беручи до уваги вже існуючі встановлені потужності, а також величезний потенціал, Україна могла б і далі розвивати та нарощувати виробництво електролізованого водню, використовуючи для цього поновлювані форми генерації — вітер, сонце, біомасу, гідро- або ядерну енергію.

Україна може також розглянути можливість розвідки та видобутку більшої кількості природного газу з метою перетворення частини цих обсягів на водень із використанням технології парової конверсії метану (SMR). Така процедура може зажадати створення підприємств з уловлення та зберігання вуглецю (CCS), щоб кінцевий продукт не забруднював навколишнє середовище.

Фахівці кажуть, що деякі з величезних складських потужностей України можуть бути перетворені на об'єкти CCS за відносно помірними цінами. Що ще важливіше, якщо Україна зможе знизити собівартість цієї продукції завдяки масштабам виробництва, то вона може стати важливим експортером в Європейський Союз. Ця потенційна роль визначена самим ЄС, оскільки згідно з оцінками, до 2030 року Україна може розвинутися до електролізних потужностей на 10 ГВт. Це буде одна восьма від потужності, необхідної ЄС для скорочення викидів парникових газів на 55% у порівнянні з рівнем 1990 року на наступні десять років.  

Щоб максимально використовувати ці можливості "зеленого курсу", Україна має спочатку адаптувати свою інфраструктуру транспортування та розподілу водню. І оператор системи транспортування GTSO, і розподільні компанії України проводять дослідження й аналізують здатність мережі приймати різні сорти суміші водню та природного газу.

Основна проблема для обох складових полягає в тому, що інфраструктура України застаріла й потребує модернізації та автоматизації, перш ніж вона буде перепрофільована для використання водню. Це може зайняти більше часу, з огляду на величезний розмір задіяних інфраструктурних мереж. Проте GTSO може розробити автономні дослідницькі майданчики, які дозволять вивчити здатність системи доставляти водень навіть до того, як буде проведено всебічний аналіз всієї інфраструктури.

Оскільки GTSO планує вивести з експлуатації частину системи транспортування, яка більше не використовується на повну потужність в 140 млрд куб. м на рік, частини системи можуть бути повторно зібрані в спеціальні випробувальні майданчики. Такий об'єкт з використанням знятих з експлуатації деталей вже був відтворений на півночі Англії, де оператор системи передачі National Grid працює над тестуванням технічних параметрів і розумінням потенційних ризиків безпеки, а також демонстрацією того, що водень можна безпечно транспортувати з використанням існуючої інфраструктури. Досвід National Grid може допомогти в проведенні власних досліджень України.

Водень — лише одна з технологій, які Україна могла б розглянути для декарбонізації промисловості або сектора опалення. Електрифікація може бути іншим, хоча й дорожчим варіантом. Який би шлях вона не обрала, Україні спочатку потрібно буде почати належні дискусії про те, як нинішні європейські зміни вплинуть на її власний енергетичний сектор. І лише потім застосовувати узгоджений вже підхід за участі представників державного та приватного секторів до формулювання та реалізації довгострокових цілей.

За матеріалами Atlantic Council

Прямий ефір