У цій війні для сторін немає компромісів: інтерв'ю з військовим експертом Олегом Ждановим

Чому лідери Старої Європи намагаються задовольнити Володимира Путіна. Що може бути предметом компромісу для України та чи зможе цей компроміс задовольнити Росію. Як має закінчитися війна, щоб у Європі утвердився довгостроковий мир. З яким озброєнням сьогодні воює українська армія. І як ЗСУ перемогти армію Росії. Про це в інтерв'ю в межах марафону "FreeДОМ" на телеканалі UA розповів військовий експерт Олег Жданов.

Опір Старої Європи

— Чому лідери Старої Європи так намагаються ублажити Путіна, утихомирити його?

— Тут не так ублажити Путіна чи його утихомирити, тут страх нового світопорядку. Річ у тому, що вони вміють жити у світі, де панує Росія. І вони думають, що з Росією вони можуть домовитись, бо так було до початку війни.

І вони повністю не розуміють, і, як на мене, сильно бояться світу, в якому переможе Україна.

— Як зміниться світопорядок, новий лад Європи після перемоги України?

— Річ у тому, що ми є найбільшою країною Європи. І як країна, яка перемогла у цій війні, ми матимемо повне право на виставлення своїх умов у плані економічного, фінансового та політичного співробітництва з країнами Європейського Союзу, з країнами НАТО, і взагалі це змінює наше становище на міжнародній арені.

Співвідношення озброєння

— Зараз багато нарікань на наших західних союзників з приводу постачання важкого озброєння — недостатньо і недостатньо швидко. Якщо підбити проміжні підсумки, з яким озброєнням сьогодні воює українська армія, і чи може вона з цією зброєю досягти значних результатів?

— Цієї зброї настільки недостатньо, що ми на превелику силу можемо стабілізувати ситуацію хоча б на одному напрямку. Я вже не говорю, досягти паритету. Це дуже мізерна кількість для того, щоби впливати на загальну ситуацію на фронті. Нам потрібні тисячі одиниць техніки, ці цифри можуть суттєво вплинути на хід бойових дій.

— Чому постачання озброєння йде не тими темпами, як нам хотілося б?

— Ми зараз отримуємо все те, що можна було привезти літаками, але це легке озброєння — максимум гаубиці М777, бо вони легкі. А все інше важке озброєння треба везти морем через обсяги, через їхню вагу, габарити та ін. І тому це так довго.

Плюс було втрачено час у перші місяці війни. Ми надто довго чекали на голосування в США з фінансової допомоги Україні, ще довше чекали голосування щодо ленд-лізу. А ми розраховували, що до кінця травня отримаємо перші партії озброєння. А це все змістилося на кінець червня — початок липня, ось тому.

А ті озброєння, які нам хочуть надати країни-партнери, вони постачають і ми отримуємо ці озброєння. Але це грантова допомога, тобто безкоштовна допомога, і вона залежить від економічних можливостей кожної країни, яка надає цю допомогу.

— Часто нинішню російсько-українську війну порівнюють із радянсько-фінською війною. У заслугу фінам вказують їх дуже швидкі, жалкі контратаки, з яких вдавалося знищувати значні сили радянських військ. І звучать голоси, що є сенс української армії діяти так само проти переважаючих сил противника. Наскільки це доцільно та можливо у цій ситуації на війні?

— На жаль, ми тут обмежені. Російська Федерація, як на мене, нав'язує нам позиційну війну, війну зразка Другої світової. І ми не можемо цьому чинити опір саме через брак техніки.

От якби ми були технічно більш оснащені, тоді кинджальні удари ми могли б проводити в будь-яких напрямках. Але щоби армія мала маневри, її треба посадити на техніку. Причому техніка повинна бути броньована, щоб забезпечити безпеку піхоти або її захист під час цих атакуючих дій. Ми, на жаль, поки що обмежені лише невеликими атаками через малу кількість бронетехніки.

— Які сильні та слабкі сторони Збройних сил України та армії Російської Федерації?

— У нас один слабкий бік — відсутність боєприпасів та необхідної кількості озброєння. Якби у нас це все було, то можливості ВСУ були б нарівні або навіть вищими, ніж можливості армії РФ.

Але навіть за такого гострого дефіциту наші Збройні сили тримають оборону. А Російська Федерація при такій величезній перевазі, кратній перевазі, все одно не може досягти успіхів і виконати хоча б ті завдання, які вони коригують уже на п'ятий чи шостий раз під час цих чотирьох місяців війни.

— Зрозуміло, що перевага армії Російської Федерації у її чисельності, а які її слабкі сторони?

— Її слабкі сторони у тому, що вони воюють учорашнім днем, вони воюють лекалами Другої світової війни — це перше.

Друга слабка сторона — вони не готувалися вести тривалу війну, вони сподівалися на руський авось — налетимо, з нальоту всіх переможемо, а потім уже ніхто не розбиратиметься. А з нальоту налетіти не вдалося. І тепер затяжна війна, до якої вони не готові. Ми бачимо, як просаджується їхня логістика, як закінчуються модернізовані зразки озброєння, і вони змушені переходити на старі радянські зразки. Потроху слабшає хвиля добровольців, яких вони там вербують через військкомати під виглядом прихованої мобілізації. Ось головна нестача збройних сил Росії.

Ціна перемоги

— Як збройним силам України перемогти армію Росії?

— Є два варіанти. Один дуже довгий — це виснаження у позиційній війні, ми перемелюємо достатню кількість російських військ, особливо там, де вони ведуть активні наступальні дії. Але це може тривати роками. І виникає логічне питання: наскільки ми витримаємо таке протистояння?

Другий варіант — отримати необхідну кількість західного озброєння і тоді ми зможемо приступити до контрнаступу.

— Що може бути предметом компромісу для України і чи зможе цей компроміс задовольнити Росію?

— Для нас немає компромісів у нинішній ситуації.

Ця війна, як на мене, позбавила всі сторони компромісу.

І Росія не може запропонувати нам компроміс. Росія може запропонувати лише як би застовпити нинішню ситуацію.

А для нас компромісів більше нема. Компромісів можна було досягати до 23 лютого цього року. Тому тут ситуація тупикова. Якщо ми раніше казали, що в нас абсолютно протилежний погляд на Мінські домовленості, то сьогодні ці погляди ще більше розійшлися.

— Якими мають бути результати війни, щоб у Європі утвердився довгостроковий мир, і Україна могла почуватися безпечно?

— Якщо ми говоримо про довгостроковий мир, тоді має статися розвал Російської Федерації, ліквідація її як суцільно державного утворення. Бо якщо залишиться хоча б більша частина Росії і в тому розумінні, як вона існує сьогодні, то мир буде недовго, а Росія робитиме все, щоб відродитися. А в неї єдиний спосіб повернути собі славу — шляхом зброї, шляхом війни, і вона саме це й робить. Вона максимально мілітаризуватиметься і максимально намагатиметься повернути собі статус хоча б той, який був до початку цієї війни.

— Якою є ймовірність розпаду Росії?

— Тут усе залежить від того, на яку міру розгрому ми завдамо російській армії на території України. Це може стати тригером, щоб у Росії почалися внутрішні процеси, які приведуть або до революції, або до громадянської війни, або просто як Радянський Союз.

У 1991 році при розпаді СРСР нам пощастило, що ми проскочили повз збройне протистояння і мирним шляхом розійшлися кожен у свій бік. Такий варіант цілком можливий і в Російській Федерації.

— Окуповані до 2022 року частини Донбасу та Криму слід повертати військовим шляхом чи все-таки за столом переговорів?

— Донбас однозначно військовим шляхом.

А Крим… Тут треба буде запитати військових, коли наші ЗСУ підійдуть до входу до Криму. Ось тоді Генштаб ЗСУ оцінить доцільність військової операції зі звільнення Криму. Якщо вона буде на той момент доцільною, її треба проводити, треба проводити відразу, щоб не дати супротивникові схаменутися. Якщо ж ціна питання буде дуже високою, тоді, мабуть, варто повернутися до військово-дипломатичного шляху, тобто під тиском Збройних сил України добиватися дипломатичного розв'язання цього питання. Нині вже немає лише дипломатичного шляху, є лише комплексний підхід чи військовий.