США у переговорах щодо Донбасу та зустріч Зеленського з Путіним: "Взгляд с Банковой" з Олексієм Арестовичем

Чи можливі заміни в складі української делегації в Тристоронній контактній групі, чи будуть в переговорах брати участь США, і чи відбудеться зустріч президента Володимира Зеленського з лідером РФ Володимиром Путіним. Про це і не тільки — в програмі "Взгляд с Банковой" зі спікером української делегації в Тристоронній контактній групі (ТКГ) Олексієм Арестовичем.

Ведуча програми — Альона Чорновол.

— Почнемо з Тристоронньої контактної групи. Віцепрем'єр Олексій Резніков днями припустив, що з боку ОБСЄ в переговорний процес можуть зайти представники США. Наскільки ймовірний такий сценарій?

— Це технічна можливість. США є членами ОБСЄ, значить, вони мають право увійти в цей формат.

Питання, найімовірніше, ось у чому: чи буде досягнута принципова домовленість такого характеру. Зараз між політичним радником президента Зеленського Андрієм Єрмаком, який також очолює Офіс президента, йдуть інтенсивні консультації з Вікторією Нуланд, яка призначена в США головною посадовою особою з питань України та врегулювання конфлікту з РФ.

Крім того, наскільки я знаю з відкритих джерел, Нуланд дуже інтенсивно спілкується з Козаком (Дмитро Козак — заступник керівника адміністрації президента РФ, — ред.). Досить інтенсивно.

Тобто тривають консультації на найвищому рівні, на рівні політичних радників. Чим вони конкретно закінчаться, буде зрозуміло, найімовірніше, після візиту президента Зеленського до США, і зустрічі з президентом Байденом. Такий візит має відбутися наприкінці цього місяця. Думаю, в серпні з'являться новини.

— У цьому контексті, чи потрібно нам готуватися якось особливо до цієї зустрічі? Можливо формувати якісь пропозиції для президента США, зокрема з питання розширення ТКГ.

— Такі варіанти готуються, але ми не можемо їх анонсувати, бо переговори люблять тишу. Якщо зараз їх проанонсувати, то почнеться інформаційна протидія, дипломатична протидія. І ми можемо не отримати того результату, на який розраховуємо.

— А якщо тихенько анонсувати — це не варіант?

— Не варіант. Є правила дипломатії, які забороняють прямо це робити. Зокрема, Копенгагенська конвенція. І загальною фігурою умовчання є повідомлення планів на переговори до того, як ці переговори відбудуться. Виходять тільки з готовими рішеннями. Так працює міжнародна дипломатія, і я не стану порушувати ці правила.

— А щодо української делегації в ТКГ. Чи є передумови для зміни складу? Бо багато розмов щодо цієї теми. Багато матеріалів і думок і в соцмережах, і в ЗМІ.

— Мені "подобаються" ці заяви неназваних осіб, які говорять, що Кравчук "більше не зможе". Йдеться про операцію на серці, яку переніс Леонід Макарович. Йдучи на цю операцію, він попросив мене персонально нічого не повідомляти, крім факту операції, залишити це суто приватною справою. Коли він вийде з лікарняного та реабілітаційного періоду, він сам прокоментує — чи буде він далі очільником ТКГ, чи може він брати участь у засіданнях і коли. Тому поки — без коментарів. Залишимо це приватною справою Леоніда Макаровича.

— Тоді перейдемо до інших тем. Президент РФ Володимир Путін під час своєї "Прямої лінії" з населенням країни багато чого заявляв і щодо України. Зокрема, стосовно зустрічі з президентом Зеленським він заявив, що не знає, про що говорити. Можете ви назвати теми для розмови, які пропонує українська сторона?

— Можу, але спочатку хочу сказати про Путіна. Путін лукавить. Це вкидання, розраховане на внутрішню російську аудиторію, яка, як він сподівається, вірить, що він "велике сонце", "сяючий вождь", який сидить в бункері та керує всесвітом. Але реальність трохи не така.

Реальність — це довгий рахунок міжнародної спільноти та відповідні санкції щодо РФ, режиму Путіна за невиконання всього комплексу Нормандських і Мінських домовленостей, яких дуже багато — шість документів.

І оцінка міжнародної спільноти відома — причому, це оцінка на рівні Ради безпеки ООН, Парламентської асамблеї ради Європи (ПАРЄ), ОБСЄ, Європарламенту, Єврокомісії, США, лідерів "Великої сімки", Франції та Німеччини — що Україна зробила все, щоб виконати ці угоди, і усі практичні кроки. РФ не зробила нічого. М'яч на боці Росії. Відповідальність на них. Як би вони не намагалися представити себе не стороною конфлікту, а лише посередником.

"Велика сімка" на позаминулому тижні назвала стороною конфлікту Російську Федерацію. І навіть Меркель, яка нещодавно виступила з ініціативою зустрічі Путіна з лідерами Євросоюзу, щоб знайти з ним якісь точки дотику, отримала відмову від решти Європи. Ця ініціатива Франції та Німеччини провалилася. І Меркель була змушена підтвердити, що Росія — сторона конфлікту. І саме як зі стороною конфлікту, вона хотіла б з ними поговорити для того, щоб вони почали виконувати свою частину угод.

Що ми запропонуємо? Ми запропонуємо їм виконати ці угоди. Першими двома пунктами значитися повне припинення вогню і виведення іноземних військ. Російських. Бо інших тут немає. І всі ці розмови РФ про виконання політичної частини впираються в те, що вони не виконують частину щодо безпеки, яка є першим або першими двома пунктами, в залежності від цих шести документів.

— Яка взагалі перспектива зустрічі Путіна і Зеленського? Коли вона може відбутися?

— Важко сказати, бо рішення про цю зустріч — в голові однієї людини — Путіна. Думаю, що він зараз, отримавши певний карт-бланш після зустрічі з Байденом і порядок денний, який йому потрібно виконати, ставить цю зустріч в залежність від заліку або незаліку США пунктів виконання цього порядку.

І судячи з маневрів і заяв путінських ЗМІ, російської дипломатії з приводу військових навчань Sea Breeze, які зараз відбуваються в Чорному морі, — вони брикаються. Мабуть, коли Путін повернувся від Байдена, вони там колективно посиділи та вирішили, що будуть брикатися. Якщо вони будуть брикатися, то зустріч із президентом Зеленським може теж стати предметом їхнього брикання та примх. Ми за цим слідкуємо.

Тому зустріч у теорії залишається важливою і актуальною, а на практиці — я думаю, дуже сильно залежатиме від тих подій, які відбуватимуться влітку, зокрема, від зустрічі президента Зеленського з президентом Байденом і канцлером Меркель.

Потім восени починаються перевибори у Франції та Німеччині. І можливо, Макрон і Меркель більше не будуть при владі. Це радикально змінить зміст формату. Плюс російсько-білоруські навчання "Захід-2021", плюс серія спільних навчань України та НАТО — все це створює певний фон, в якому Росія змушена коригувати свою політику.

Якщо через послідовність ось цих подій міжнародного порядку з'ясується, що для них вигідно зустрітися з президентом Зеленським, щоб продемонструвати розрядку, вони на це підуть. Якщо вирішать йти на загострення, вони, звичайно, на зустріч не підуть, хоча ми будемо наполягати на ній.

Тому побачимо, зараз важко сказати.

— Які імпульси ми можемо зараз подати в Російську Федерацію, щоб вони нас почули, і щоб це стало певним імпульсом для цієї зустрічі?

— Наша позиція дуже проста. Президент Зеленський вірить у те, що керівництво Російської Федерації та російський народ досить розумні, щоб раціоналізувати свої інтереси. І не жити під санкціями, як Іран, не бути ізгоєм світової спільноти, не мати можливості нормально торгувати з Європою, зазнавати збитків, які, за оцінками російських фахівців, з 2014 року досягли 500 млрд дол. Це дуже велике задоволення за психологічну компенсацію відчути себе царем і збирачем земель. Це нераціональна поведінка в ХХI столітті.

Щоб раціоналізувати ці інтереси — потрібно виконати Мінські та Нормандські угоди. Так, як вони були написані. Але цієї волі немає з боку Росії, з української сторони вона зафіксована. Ми просто ще раз їм пояснимо ситуацію і покажемо, що, хлопці, це розумний вихід для вас із того становища, в яке ви самі себе загнали — в положення міжнародного ізгоя.

Бо ситуація наростає, і скоро в Мінському процесі не залишиться жодної людини, яка його починала, крім самого Путіна. Якщо хтось замінить Меркель, замінить Макрона, а це не виключено, то зміст того, що там відбувалося (у 2015 році, — ред.), обнуляється.

Путін буде новим лідерам [Франції та Німеччини] говорити про своє бачення, про свою точку зору. Але вони виховані зовсім в іншій ситуації, вони не несуть особистої відповідальності за розвиток цієї кризи, починаючи з 2014 року, як Меркель несе. І у них зовсім інший підхід.

Уявімо собі, що в Німеччині перемагає "Партія зелених", яка виступає проти "Північного потоку-2" і за надання озброєння Україні. І взагалі перебуває в найрадикальнішому ставленні щодо Росії. І в РФ не можуть цього не розуміти, й у них коридор можливостей не дуже великий, і саме на цей коридор хоче вказати їм президент Зеленський — виконуйте Мінські та Нормандські домовленості, й усе буде добре.

— Ви згадали міжнародні військово-морські навчання Sea Breeze, які з 28 червня тривають у Чорному морі. Вони викликають, м'яко сказати, стурбованість Кремля. Що це, власне, за навчання, з якою метою, ким вони проводяться, і що собою несуть?

— Ці навчання проводяться понад 20 років. Починалися вони як навчання України та країн Чорноморського регіону і провідних країн НАТО. За ці роки вони розрослися у величезний представницький захід. У цьому році в ньому беруть участь 32 держави практично з усіх континентів, тобто Sea Breeze стали дуже престижними навчаннями.

Присвячені вони безпеці в Чорноморському регіоні. Там відпрацьовуються комплексні операції, які проводять військово-морські сили разом із військово-повітряними та наземними силами держав — морською піхотою, спецпідрозділами тощо. Інтенсивна програма. Почалися вони 28 червня, триватимуть майже місяць.

Вони викликають величезне занепокоєння Російської Федерації, бо РФ хотіла б безроздільно панувати в Чорному морі. Зокрема, перекривати під виглядом навчань маршрути руху нашого торгового флоту і флоту держав-партнерів, і таким чином здійснювати економічну блокаду України.

А навчання показують, що не вийде цього зробити. І Російська Федерація у відповідь почала проводити інформаційно-психологічну операцію стратегічного масштабу, в якій беруть участь і керівництво Росії, їхні посольства в усьому світі та рядові моряки, військовослужбовці військово-повітряних сил, які базуються в окупованому ними Криму.

Росія довгий час керувала ситуацією. Але зараз вже є сили, які говорять: а ми не боїмося, ви підвищуєте ставки, і ми підвищимо ставки. Та ж ситуація 23 червня з британським есмінцем Defender. Пливли Чорним морем, росіяни сказали — будемо стріляти. Британці у відповідь: будете стріляти, так і ми стрельнемо, в чому проблема?