Спорт серед руїн та війни: інтерв'ю з фотографом Миколою Синельниковим

Під час російських бомбардувань, ракетних обстрілів України було зруйновано сотні спортивних об'єктів по всій країні. Загинуло багато спортсменів, зокрема на фронті. Спортивний фотограф та журналіст Микола Синельников показав, у яких найскладніших умовах опинився український спорт. В інтерв'ю для програми "Ранок Вдома" він розповів про свій фотопроєкт, у межах якого знімає українських спортсменів на тлі зруйнованих російськими окупантами об'єктів.

Ведучі — Анастасія Касілова та Костянтин Октябрський.

— Ваш приголомшливий фотопроєкт зачіпає душу кожного глядача. Розкажіть, як і коли народилася така ідея знімати зруйновані спортивні арени?

— Зараз інформаційний фронт — це другий, якщо не перший. Окупанти тиснуть, вкидають багато фейків. І всьому цьому треба якось протистояти. Ось вибрав такий формат, формат фотографії, що говорить сама за себе. Фотографії, якій, в принципі, не потрібен підпис. І я думаю, у мене вийшло. Мене зрозуміли, почули, побачили.

— Як ви отримуєте дозволи на такі зйомки за умов війни?

— Ці секрети, мабуть, у прямому ефірі не варто озвучувати. Але зазначу, що існує система акредитації для військових фотографів, тих, які активно знімають. Плюс, я маю посвідчення журналіста. І щодо кожної локації я, якщо це необхідно, домовлявся окремо. Оскільки практично всюди є охорона. І не скрізь я зміг домовитись, на жаль. Не всюди я зустрів розуміння. Але здебільшого мене зрозуміли, прийняли.

— А як обираєте свої локації, як дізнаєтесь про них?

— Дізнавався, звісно, ​​з новин, із фотографій друзів-спортсменів, які писали, підказували. Коли вже зрозуміли і довідалися друзі, що я займаюся таким проєктом, готую відбір локацій, почали повідомляти.

Першим майданчиком була 134-та школа у Харкові. Там і випускний вальс танцювали. Там ще у березні грав юнак на віолончелі. Тобто цей майданчик уже став символом. Тому я почав з майданчика саме цієї школи в Харкові.

Потім подумав: раз я їду до Харкова, то варто пошукати й інші об'єкти у місті. Тому знайшов низку об'єктів: 5-6. Після запланував Київ, Ірпінь та Бучу. От до Бучі, чесно кажучи, я взагалі не дістався, а до Києва та Ірпеня більш ніж вдало з'їздив, одержав усі кадри, які хотів.

— Чи могли б поділитися своїми почуттями та емоціями, коли бачите зруйновані спортивні об'єкти?

— Знаєте, я намагався відключати емоції, бо, по-перше, я професійний спортивний фотограф. І не можу вболівати за одну з двох команд. Якщо я вболіватиму під час матчу за одну з двох команд, то нічого не сфотографую. Так само і тут. Я всі емоції залишив удома. І просто відпрацював. Відпрацював так, як запланував.

Звичайно, з дому на це все було дуже сумно дивитися. І я вже був готовий до того, що побачу. Але мене вразило те, що діти, маленькі діти приходять, грають у баскетбол, незважаючи навіть на те, що вибухи лунали недалеко. Коли я знімав Харків, постійно були "прильоти". Це район Салтівки. Він під обстрілами перебуває постійно.

Я приїхав із Харкова до Києва на Оболонь, там була футбольна школа, зруйнований будинок. І ось наступного дня саме Київ обстріляли. Отак мені "пощастило", і я "зібрав" у ті дні всі обстріли, які були по Україні.

— Як спортсменів відбираєте для зйомок, як вони реагують на таку пропозицію?

— На щастя, більшість спортсменів, які мене знають, реагували одразу ж позитивно і погоджувалися. Але ще раз говорю, там приблизно половина постановочних зйомок, де домовлявся зі спортсменами.

А половина там, де я просто дізнавався, що там грають у футбол, баскетбол, і ходив. Справді бачив дітей, які бігають на тлі руйнувань, і знімав це все в режимі репортажу. Я не домовлявся заздалегідь. Тільки про те, що мені можна зайти туди, домовлявся про допуск на цей об'єкт. Для дітей на футболі це була несподіванка.

— Ми також знаємо, що ваш проєкт спрямований на бойкот російських спортсменів. Можете пояснити нам та глядачам, чому цей бойкот важливий?

— Саме фотографіями я й показую, чому. Річ у тому, що спорт в Україні зараз далеко поза політикою. Зруйновані стадіони через політичну позицію та воєнну агресію, яку веде Російська Федерація, не дають нашим спортсменам розвиватися, бігати, займатися спортом.

Дуже багато загинуло спортсменів, багато хто служить. Тому на цьому тлі просто абсурдом виглядає, що країна, яка знищує спортсменів, вбиває їх, руйнує спортивні об'єкти, на якій підставі вона має отримувати допуск до змагань? Мені це незрозуміло.

— І наше вже традиційне питання. Що насамперед хочете зробити після перемоги?

— Є мрія поїхати на Олімпійські ігри. Тож після перемоги я хочу поїхати саме на ці змагання.