"Специальный репортаж": багаті ресурси, бідні люди та війна — Демократична Республіка Конго

Одна з найбагатших країн світу за кількістю природних ресурсів — кобальт, алмази, золото, і водночас одна з найбідніших — Демократична Республіка Конго. Саме тут — найбільший український миротворчий контингент. Які завдання виконують українські військові в далекій африканській республіці Конго — подробиці в "Специальном репортаже" журналіста Олександра Махова.

Вчора і сьогодні

250 бійців з різних підрозділів Збройних сил України на рік змінюють звичний "піксель" на сині каски та кепки. Сюди потрапляють лише досвідчені українські військові, всі без винятку — учасники бойових дій. На кожне місце — не менше двох кандидатів, і відбирають їх після багатоденного бойового випробування, де претенденти проходять фізичну та психологічну перевірку. Фактично, у Конго — найкращі з найкращих.

"Щодня ми отримуємо розпорядження місії ООН. Оскільки загін у нас вертолітний, то переважно це завдання з транспортування людей та вантажів, але є й спеціальні завдання, як, наприклад, супровід високопосадовців або медична евакуація поранених", — розповідає пресофіцер 18-го окремого вертолітного загону Олександр Савченко.

За високим парканом та колючим дротом — база українських миротворців розташована у східній частині країни у місті Гома. За периметром — наглядові пости. Бійці у повному спорядженні патрулюють територію.

"Дуже часто вночі лунають постріли, відносно недалеко. Як поодинокі, так і чергами. Ми не знаємо, що там відбувається насправді. Вночі — комендантська година. Можливо, це місцева армія розганяє когось, можливо, якісь напади, засідки. Тому постійно стежимо, постійно чергуємо, постійно в очікуванні", — каже військовослужбовець 18-го окремого вертолітного загону Микола.

Вийти за межі бази миротворці можуть лише вдень, дотримуючись жорстких заходів безпеки. Машина — повністю заґратована.

"Це зроблено задля безпеки особового складу, тому що місцеве населення може кинути камінь, ударити палицею по склу", — пояснює водій 18-го окремого вертолітного загону Геннадій.

Аби зрозуміти причину таких запобіжних заходів, потрібно знати передісторію. Військовий конфлікт у Конго вважається одним із найкривавіших із часів Другої світової війни. Понад 5 млн загиблих стали жертвами голоду, епідемій та жорстокості бойовиків. Конфлікт, що виник на тлі етнічних суперечностей, перетворився на боротьбу за видобуток дорогих ресурсів. Будь-яка людина зі зброєю сприймається місцевими як небезпека.

Відчути проблеми місцевого населення можна, лише опинившись із ними на рівних. Гома — густонаселене місто, в якому немає ані централізованого водопроводу, ані електрики. А на вулицях — нескінченні натовпи та жахливі затори.

Мотоцикл тут — найпоширеніший вид транспорту. На ньому дуже зручно пересуватися вузькими вулицями або бездоріжжям. Крім того, і це найголовніше, — якщо у тебе є мотоцикл, ти можеш заробити грошей. Кажуть, що на місяць можна мати на перевезенні вантажів або людей понад 100 дол. А тут це — величезні гроші.

Більшість конголезців живе за межею бідності. Щоб потрапити з камерою до нетрів, журналістам довелося заплатити 5 дол. В Україні цих грошей вистачить на кілограм свинини. Тут — хіба що на фрукти, але й це — шанс для чиєїсь дитини лягти спати ситою.

У дерев'яному будиночку із глиняною підлогою облаштований нехитрий побут сім'ї Луїзи та Ромелу, у якій 11 дітей. Упродовж дня за дітлахами ніхто не наглядає — батькам не до того. Вони заробляють на життя, вирощуючи на своєму городі квасолю, картоплю й кукурудзу та продаючи половину вирощеного.

Діти

Коли світлошкіра людина з'являється на вулицях Гоми, це завжди викликає величезний ажіотаж у дітей. Вони обступають її з усіх боків, їм дуже цікаво потрапити до кадру, для них побачити своє відображення — справжня дивина. Таку кількість дітей, як на вулицях Гоми, небагато де зустрінеш. Тут заведено мати багато дітей.

"У нас традиція — у нас багато дітей, тому що ти знаєш, що завтра діти допоможуть тобі. У батьків 10-15 дітей, із них п’ятеро допомагатимуть тобі, коли ти старий", — каже мешканець Гоми Патрик Тегетс.

Малюків до 5 років тут навіть не реєструють. А перший документ — паспорт — громадянин Конго отримує у 16 ​​років. Шкільний атестат для багатьох — нездійсненна мрія. Адже освіта у Конго платна. За школу потрібно віддавати близько 20 дол. на місяць. А таку розкіш тут можуть собі дозволити далеко не всі.

"До школи ходять ті, батьки яких мають гроші. У кого батьки не мають грошей — просто вдома сидять, допомагають батькам", — продовжує Патрик Тегетс.

Якщо батьки помирають або не в змозі дбати про своїх дітей, дитина опиняється на вулиці. А далі два шляхи — жебрацтво чи участь в озброєних угрупованнях. Але є волонтери, які забирають дітей із вулиць до притулку. В одному із таких працює Фабріс Картер.

"Ми шукаємо дітей, які перебувають у бандах, займаються злочинністю. Ми забираємо цих дітей сюди на деякий час. Тому що тут для них умови кращі. Ці діти не мають батьків. Дітей на вулицях Гоми дуже, дуже, дуже багато. У самому місті Гома та селах поблизу їх не перелічити", — розповідає волонтер дитячого будинку в Конго Фабріс Картер.

Фабріс і сам міг опинитися серед безпритульних. Тому так цінує шанс допомагати іншим. У притулку, де він працює, розумієш, як складно доводиться маленьким конголезцям. Тут про затишок не йдеться — досить і того, що є дах над головою, стіни та їжа. У кімнатах, де живуть діти, — спартанські умови: бетонні стіни та підлога, не у всіх вікнах є шибки. Двоярусні ліжка, але ніхто не має особистого спального місця. Діти сплять по двоє, а то й по троє. Ані столів, ані стільців.

Цьому притулку вже чотири роки допомагають українські миротворці. Щоразу вони привозять необхідне дітям.

"Ми перебували на зборах. І під час зборів я запропонував кожному з військовослужбовців, щоб він узяв із дому якусь іграшку, канцелярське приладдя. Щось для дитини до 10 років", — розповідає військовослужбовець 18-го окремого вертолітного загону Сергій Бондаренко.

Пілот гвинтокрила Владислав також привіз із собою до Конго подарунки для дітей.

"Я привіз іграшки, які попросив зібрати для цих дітей. Деякі іграшки — з мого дитинства, інші — мамині, татові, ще дівчина зібрала. Я думаю, вони їм дуже сподобаються", — каже він.

Для 25-річного пілота гвинтокрила Владислава це відрядження до спекотної Африки — перше. Він наймолодший пілот у цьому складі миротворчої місії. Каже, все дитинство мріяв про небо. Після школи закінчив авіаційний інститут та вибрав професію військового льотчика.

"Щойно ти потрапляєш у небо, воно тебе забирає, і ти звідти не хочеш повертатися, не хочеш опускатися на землю. Ти завжди будеш у небі. І людина від цього вже не відійде. Щойно побачив — і все, воно у твоїй душі", — продовжує Владислав.

Краса та жах Конго

Демократична Республіка Конго — одна з найбільших країн за площею у світі. Тому пересуватися тут найзручніше повітрям. Саме з висоти пташиного польоту можна відчути всю красу цієї країни.

Але в цих фантастичних джунглях — і краса, і весь жах життя Конго. Саме тут, у глибині лісу, ховаються місцеві повстанці з різних угруповань, яких у Конго понад десяток. Вони контролюють великі родовища з корисними копалинами — нелегальні шахти. Урядові війська намагаються зачистити територію від бойовиків.

Одним із завдань українських миротворців є патрулювання території та проведення розвідки. Бойовики місцевих озброєних формувань ховаються в джунглях і звідти нападають на поселення та на бази місії ООН. Завдання українських бійців — знайти цих бойовиків та передати інформацію для сухопутних підрозділів.

Українські миротворці мають на озброєнні 8 вертольотів "Мі-8". Щодня бійці одержують завдання на виліт у небо. Цього разу вони евакуювали бійця армії Конго, який отримав кульове поранення у бою. Владислав каже, що участь у миротворчій місії для нього — це й велика відповідальність, і гордість представляти рідну Україну. І, звісно, досвід, який може стати в пригоді на батьківщині.

"Ми на місяць можемо налітати щонайменше годин 20. Це досить велика кількість порівняно з Україною. Тут високогірні майданчики. Це дуже важко для техніки, тому що їй потрібна більша потужність. Через спеку техніка дуже напружується, і це позначається на польотах. Таке відчуття, що мало кисню через висоту. У нас майданчик у Гомі на 1,5 тис. м. Це для організму стрес — менше кисню, тиск трохи інший. Організму потрібен певний час, аби пристосуватися", — розповідає пілот гелікоптера.

Після кожного польоту гелікоптер проходить комплексну перевірку на аеродромі. Фактично це станція технічного обслуговування. Тут кожне повітряне судно проходить перевірку. Щоб усі двигуни та агрегати працювали так, як треба, і льотчики перед польотами були повністю впевнені у своїй машині. Цією роботою займається інженерна служба. Кілька разів на два роки гелікоптер потрібно повністю перебрати.

"Перевірка всіх систем, демонтаж, монтаж лопатей, заміна мастил, якщо виходить за термінами. Майже всі роботи, які ми маємо робити", — розповідає авіаційний технік Сергій Галицький.

Ремонт гелікоптерів, паливо для польотів, оренда повітряного судна, житло та харчування миротворців — це все оплачує ООН. А саме використання українських гвинтокрилів для завдань місії може приносити до бюджету України, за різними оцінками, близько мільйона доларів на місяць.

До збройних зіткнень із повстанцями українські бійці не вступають. Їхнє завдання — захищати мирне населення. Але підтримувати бойову форму потрібно.

Микола — досвідчений боєць, у нього за плечима — бойові дії на Донбасі. Зізнається, що в Конго в рази небезпечніше.

"Позиційна війна на Донбасі: кожен знає, де його територія, де сіра зона, де територія супротивника, там усе визначене. А тут можна чекати з будь-якого боку на якийсь напад, атаку. Взагалі відсутня лінія фронту, оскільки повстанці постійно переміщуються з однієї точки до іншої. Повстанці вийшли десь із джунглів, виконали свою роботу і назад утекли", — каже військовослужбовець 18-го окремого вертолітного загону місії ООН Микола.

Участь України у миротворчій місії — не лише величезний досвід для кожного окремого бійця, а й відповідальність України за мир на планеті, та допомога тим, хто потребує її більше за інших.

"Участь у миротворчих місіях дає українським військовим неоціненний досвід, який надзвичайно важливий для нашої держави. Миротворчість — важлива складова нашої зовнішньої політики. Зокрема дає світове визнання наших військових як армії, яка вміє воювати, а також стоїть на сторожі миру та безпеки у найгарячіших точках усієї планети. І тут, у Демократичній Республіці Конго, місія ООН довіряє українським вертолітникам найнебезпечніші та найвідповідальніші завдання", — зазначає пресофіцер 18-го окремого вертолітного загону місії ООН Олександр Савченко.

***

Щоразу, коли сонце сходить над вулканом Ньїрагонго, у конголезьке небо підіймається гелікоптер із синьо-жовтим прапором на борту. А отже, наші бійці отримали нове завдання. Без цих "білих вертушок" неможлива робота місії ООН. Але перш ніж піднятися в небо, наші миротворці заходять до свого храму. У маленькій церкві за тисячі кілометрів від дому день у день звучить одна й та сама молитва — про мир: і в Конго, і, звісно, вдома — в рідній, такій далекій від Африки й такій близькій для миротворців Україні.

---

Більше матеріалів — у спецтемі "Репортажі з ДР Конго".