"Специальный репортаж": екологічне лихо на Донбасі через затоплення шахт

Незабаром перелік асоціацій із Донбасом може поповнити визначення — "регіон екологічної катастрофи". Загроза ближча, ніж здається, природа вже подає тривожні сигнали: жовті річки, висохлі джерела та колодязі, провали в ґрунті та тріщини у будинках. Чому так відбувається і чи вдасться запобігти катастрофі — відповіді шукає Альона Грамова у "Специальном репортаже" телеканалу "Дом".

Щоб не затопити Торецьк

Донецька область. Невелике шахтарське містечко Торецьк. У балці місцеві жителі ще вчора набирали чисту воду з джерела... сьогодні її вже нема.

Ґрунтові води йдуть через підтоплення шахт на околицях. Наступною проблемою буде просідання ґрунту. Про це попереджає старший науковий співробітник Національної академії наук, гідрогеолог Євген Яковлєв. Він багато років вивчає проблеми Донбасу і наполягає: води навіть у місцевих джерелах, що ще збереглися, непридатні для пиття. До них потрапляють високомінералізовані шахтні води та токсичні речовини з териконів.

"Сьогодні у нас на Донбасі півтори тисячі шахтних териконів. З них за різними оцінками 300-350 тліє, а близько десятка — горить. І навколо териконів також є контури забруднення ґрунтових вод. Майже всюди ґрунтові води на Донбасі забруднені до небезпечних показників, і тому захворюваності на кровотворні шлунково-кишкові, серцево-судинні хвороби набагато вищі за середні показники в Україні", — акцентує Яковлєв.

Через високу собівартість вугілля утримувати шахти нерентабельно. Поступово світ, і Україна зокрема, відмовляється від "чорного золота" на користь інших джерел палива, а виробки — консервують. Проте ліквідація вугледобувних підприємств часто відбувається із порушеннями.

У Торецьку розташована шахта "Нова". Видобуток вугілля тут припинили ще у 2006 році — з того часу підприємство працює у режимі водовідливу. Саме шахта "Нова" на сьогодні є "лінією оборони", яка захищає від затоплення місцевість та інші шахти міста — "Центральну" та "Торецьку".

"Шахта "Нова" має гідрологічні зв'язки з шахтою "Центральна". І якщо "Нова" припинить відкачування води, то за виробками, що з'єднують шахти, вода почне надходити на шахту "Центральна", що може призвести до аварії та затоплення шахти", — пояснює головний інженер шахти "Нова" Владислав Доценко.

Якби не водовідкачувальний бар'єр, то містоутворювальні підприємства Торецька були б затоплені. І сотні шахтарів, які ще працюють у вибоях, втратили б роботу.

"Сьогодні шахта "Нова" захищає дві шахти в Торецьку — "Центральну" та "Торецьку". І якщо її закрити, то буде повне затоплення. І тоді ми матимемо водне навантаження і від непідконтрольної території — через шахту ім. Гагаріна (Горлівка) на шахту імені Артема (Торецьк), у яких між собою гідрологічне об'єднання, спільна виробка. І вода може прийти за лічені дні”, — попереджає Євген Яковлєв.

Щоб не допускати затоплення "Нової", із неї відкачують воду. У глибоких вертикальних шахтах, притаманних Донбасу, воду забирають спочатку з найнижчих ділянок. Шахтні води "Нової" розташовані на глибині 715 м, воду насосами підіймають на поверхню і далі вона надходить до шахтних відстійників, де відбувається очищення.

Водовідливна система шахти "Центральна" майже нічим не відрізняється від подібних до неї на інших вугільних підприємствах. Вода, в якій розчинені важкі метали, марганець та інші елементи, потрапляє до відстійника, де відбувається кілька стадій природної фільтрації — з одного резерву вона перетікає до іншого, і майже весь мул залишається на дні цих резервуарів.

"Контроль за станом води здійснюється відповідними лабораторіями. Раз на квартал приїжджає лабораторія, вони роблять виміри на цих шахтах. Дивляться відхилення від норм. Якщо відхилення є, нам роблять попередження. За це ми платимо штрафи. Звичайно ж, бувають невеликі відхилення", — розповідає еколог шахти "Центральна" Вікторія Петрочко.

Далі вже очищена вода йде до найближчої річки.

Бордові річки

Але так роблять не на всіх підприємствах. На Луганщині місцева річка Комишуваха мало схожа на джерело життя. Вона майже бордового відтінку. І все тому, що шахта "Золоте" зливає до річки води без очищення.

Комишуваха впадає в річку Лугань, а та — у Сіверський Донець — найважливіше джерело прісної води на сході України. Тепер воно під загрозою забруднення.

Винні в екологічному лиху окупаційна влада в Луганську, яка у 2018 році затопила шахту "Родина" і припинила на ній відкачування води. Саме вона мала бути тим форпостом, який зупиняє затоплення найближчих вугільних підприємств.

Аналогічна ситуація із шахтами у непідконтрольній Горлівці.

"Перед нами схема гідравлічних зв'язків центрального району Донбасу. Це все шахти центрального Донбасу, розташовані як на цій території, так і на непідконтрольній території. І всі вони пов'язані між собою численними зв'язками — підземними виробками", — демонструє начальник ділянки вентиляції та техніки безпеки шахти "Нова" Юрій Власов.

"Нова" ще тримається, і ресурсів для відкачування та очищення води вистачає. Проте, згідно з планом, розробленим ще за радянських часів, функцію водовідкачування мала виконувати горлівська шахта ім. Леніна. Зараз між підприємствами Торецька і Горлівки пролягла лінія фронту, "Леніна" залишилася по той бік і свою роль не виконує.

Ситуація за лінією дотику

На територіях Донбасу, підконтрольних так званим "ЛНР" та "ДНР", залишилася більшість вугільних шахт — приблизно 70 із 94, які діяли на період 2014 року.

З 2014 до 2021 року в "Л/ДНР" закрили понад 70% вугільних підприємств. "Офіційно" ж "ДНР" припинила відкачувати воду лише на шахті "Юнком", розташованій під Єнакієвим. Як там повідомили — через брак коштів.

Заяв щодо інших об'єктів — немає, але є всі підстави вважати, що частину ліквідованих шахт просто затопили.

"Ще один із факторів, який ми спостерігаємо, — просідання ґрунту. Це видно з повідомлень у соцмережах Горлівки, Макіївки. Звичайно, всі шахтарські міста — Горлівка, Макіївка, Єнакієве, Торецьк — розташовані над шахтними виробками. Тобто під ними порожнечі. І не дай боже почнеться підтоплення, будівлі можуть почати складатися просто цілими районами", — пояснює голова громадської організації "Нове місто" Володимир Єлець.

Генеральний директор Центру екології та розвитку нових технологій Владислав Антипов доповнює: найбільшою небезпекою є Горлівка.

"Горлівка є на сьогодні, напевно, одним із найбільш ризикованих міст на непідконтрольній території. Також величезні екологічні ризики є для Алчевська, Єнакієвого та Донецька, де розташовані великі металургійні підприємства. Під великими ризиками й Макіївка, де активно здійснювали вуглевидобування, і цілком можливо, що воно триває, але вже без дотримання як екологічних вимог, так і вимог щодо промислової безпеки та охорони праці", — каже Антипов.

На непідконтрольній уряду України території Донбасу обмежений доступ мають лише представники Спеціальної моніторингової місії (СММ) ОБСЄ. Жодні інші експерти потрапити до окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) не можуть.

Тому екологи та гідрогеологи оцінити реальну ситуацію можуть лише за непрямими ознаками. Адже змушені черпати інформацію із соціальних мереж, рідше — із сюжетів "республіканських" медіа. Однак це трапляється вже тоді, коли приховати лихо неможливо.

Фотокартки жовтих річок поблизу Горлівки, затоплення бізнес-центру "Північний" у Донецьку та тріщини в будинках Макіївки — обурливі приклади того, наскільки далеко самопроголошена "влада" зайшла з ігноруванням екологічної та техногенної загроз. Надалі це може призвести до руйнування будівель, мостів, доріг, комунікацій під землею та іншої інфраструктури на території всього Донбасу.

"Є така досить глобальна проблема. Звичайно, в межах Тристоронньої контактної групи ведуть переговори про це. Там є екологічний блок, це озвучується. Але на сьогодні, на жаль, констатуємо, що на окупованій території мало цьому приділяють увагу", — зазначає заступник міністра охорони навколишнього середовища та природних ресурсів Михайло Хорєв.

Перелік наслідків

В українському Торецьку вже потроху просідає ґрунт. Особливо це видно на місцевих автошляхах. На непідконтрольній території деформацію поверхні зафіксували із супутника.

"Це все загрожує не лише просіданням поверхні, а й підтопленням колишніх полігонів промислових та побутових відходів, забрудненням місцевих джерел водопостачання, колодязів, приватних свердловин", — пояснює старший науковий співробітник Національної академії наук, гідрогеолог Євген Яковлєв.

Ще одна небезпека, яку несе за собою затоплення шахт, — вихід на поверхню метану. Вибухонебезпечний газ може накопичуватися у підвалах, льохах та каналізаціях.

Академік Яковлєв нещодавно повернувся з екологічної експедиції шахтами поблизу лінії зіткнення на сході України.

"Виявили, що підйом рівня шахтних вод у низці місць досяг критичних позначок, наприклад, у районі [підконтрольних Україні] міст Добропілля, Селидове. Тут вода підійшла вже до фундаментів будинків, є забруднення колодязів. Крім того, ми бачили виділення бульок — це, ймовірніше, виділення метану, який може накопичуватися у підвалах, у колодязях, у каналізаційних колекторах. І надалі призводити до вибухів та займань, які вже спостерігалися", — розповідає гідрогеолог.

Водночас лише чверть населення Донецької області усвідомлюють загрозу екологічної та техногенної катастроф — такі дані соцопитування, яке провели працівники благодійної організації "Право на захист".

Як має відбуватися ліквідація

Процес реструктуризації та грамотної ліквідації шахт мав відбутися ще на початку 90-х років. Але міністр за міністром, уряд за урядом відкладали це рішення. Адже треба було закривати підприємства, залишаючи без роботи цілі міста. А кошти вкладати в те, що прибуток не приносить, — у порятунок навколишнього середовища.

"90-ті роки попереднього століття були найскладнішим періодом в історії нашої країни. Тому, звичайно ж, на грамотне та екологічно безпечне закриття вугільних шахт фінансування не було. І процес тривав досить хаотично", — пояснює генеральний директор Центру екології та розвитку нових технологій Владислав Антипов.

Найскладніше у створенні проєкту ліквідації шахти — дослідження гідрологічних зв'язків між гірничими підприємствами.

"Після того, як ухвалюють рішення про закриття будь-якого гірничодобувного підприємства, група гідрогеологів робить гідрологічний прогноз, щоб визначитися з поведінкою води. Після цього ухвалюють рішення: яким чином підтримуватимуть безпечний рівень води, який не впливатиме на поверхню", — пояснює заступник директора ДП "Торецьквугілля" Олександр Василець.

З точністю до 100% спрогнозувати, як поведеться вода, неможливо. Так і з торецькою шахтою ім. Артема — якщо з загрозою виходу газу впоралися, то куди пішла вода — ніхто не знає.

"Тобто вода звідси мала дренувати на горлівські шахти, ті своєю чергою повинні були їх відкачувати. Фактичний стан справ я сказати не можу, тому що на непідконтрольній території шахта [ім. Леніна з водовідкачування] ліквідована. На якій глибині зараз вода, куди йдуть притоки — також не прогнозовано", — каже головний інженер Східної дирекції з ліквідації шахт Владислав Лукашенко.

Як закривають шахти за кордоном

Велика Британія та Німеччина вже стикалися з подібними проблемами багато років тому. Процес їх розв'язання тривав десятиліттями. Щоб не допустити підтоплення, німецька влада у далекому 1995 році створила систему керування рівнями підземних вод. Україна лише на початку цього шляху.

"В Англії та Німеччині було витрачено за різними оцінками від 40 до 60 млрд євро. І як записано в їхніх законах, підтримка цих систем в експлуатації — це вже назавжди", — зазначає Євген Яковлєв.

На рік на підтримку вже закритих шахт із бюджету Німеччини виділяють мільйони євро — це так звані "вічні витрати", до яких належать, наприклад, витрати на відкачування води.

"Ми були в Чехії на одному з підприємств, що функціонує на базі групи закритих шахт. Що було зроблено? Під час закриття шахт було прокладено спеціальні трубопроводи, комунікації й газ метан просто з групи шахт збирається в єдиний колектор і передається для виробництва електроенергії на генераційні установки", — розповідає Владислав Антипов.

Така система після закриття шахти може функціонувати та приносити прибуток до 20 років, а також гарантувати безпеку прилеглої території.

В Україні своя специфіка: 8-й рік триває збройний конфлікт на Донбасі — частина шахт перебуває просто на лінії зіткнення та постійно під загрозою обстрілу. Комунікацію між колись єдиними комплексами шахт розірвано.

Переговори

Екосистема Донбасу не має кордонів, тож проблеми з екологією в регіоні стосуються як України, так і Росії. Донбас — це ж не лише Донецька та Луганська області, а й частина Ростовської області РФ.

"Тому ми сьогодні потребуємо спільної системи моніторингу та регулювання системи закриття шахт на непідконтрольній та підконтрольній територіях", — наголошує старший науковий співробітник Національної академії наук, гідрогеолог Євген Яковлєв.

Оцінка промислових ризиків та стан екології також є предметом перемовин у Тристоронній контактній групі (ТКГ). До 2021 року майже жодної комунікації всередині експертного середовища чи між представниками Росії, ОРДЛО та владою України з екологічних питань не було. Вакуум почав заповнюватися лише нещодавно — у ТКГ створили експертну підгрупу з екологічних питань затоплення шахт уздовж лінії зіткнення. Основна її мета — екологічний моніторинг та обмін інформацією.

"Вже відбулося три засідання експертної групи. Було позначено перелік шахт, які будуть предметом вивчення та взаємодії експертів. Реалізація заходів щодо мінімізації екологічних ризиків залежатиме від того, як розвиватимуться взаємини з непідконтрольними територіями, зокрема якою буде позиція Російської Федерації", — зазначає представниця української делегації у підгрупі ТКГ із соціально-економічних питань Вікторія Страхова.

За її словами, соціально-економічна — це єдина підгрупа, де обидві сторони намагаються знайти розв'язання проблеми. Тому, як вважає Страхова, незабаром міжнародні експерти матимуть доступ до ліквідованих вугільних підприємств на непідконтрольній території. І матимуть змогу оцінити реальний стан справ.

Що робити?

Спеціалісти вже мають план розв'язання проблем екології Донбасу.

"Окрім досить масштабного фінансування, потрібен комплексний підхід у розв'язанні всіх екологічних проблем, які пов'язані зі видобутком вугілля. Потрібно розуміти, що екологічні проблеми накопичувалися останні 100-150 років і розв'язати їх клацанням пальців досить важко", — зазначає Владислав Антипов.

Насамперед потрібен якісний постійний моніторинг. Вимірювати рівень підземних вод на шахтах раніше можна було за допомогою спостережних свердловин. Колись їх на Донбасі було близько тисячі, зараз же лишилося менше десятка.

Академік Яковлєв упевнений: необхідно розробити систему контролю рівня підняття шахтних вод на німецький зразок.

"Нам потрібно терміново частину шахт згрупувати, як я називаю, у міні-Рури. Тобто потрібно згрупувати системи керування рівнем підземних вод, які сьогодні прив'язані здебільшого до міст, як-от Торецьк, Селидове, Золоте", — ділиться Євген Яковлєв.

Україна також системно не спостерігає за просіданням ґрунтів. Найчастіше для цього вчені використовують знімки із супутника. Їм важливо знати все точно до міліметра.

На впровадження такого комплексного контролю, а також на потужніші системи відкачування та очищення вод необхідні фінанси — йдеться про мільйони доларів, яких у бюджеті України немає. Грошей вистачає лише на підтримку робочих шахт та відкачування з них води, виплату зарплат, а також ліквідацію підприємств за прикладом торецької шахти ім. Артема.

Але основне вогнище проблеми — на непідконтрольній території — українська влада ні за які гроші усунути не зможе, не маючи туди доступу. Тому вже сьогодні необхідна синергія дій на підконтрольній та непідконтрольній територіях.