"Слово" в заповіднику застою — історія самвидаву в пізньорадянському Дніпропетровську (ВІДЕО)

Наприкінці 1970-х та на початку 1980-х років в Україні з'являються неформальні журнали, газети та альманахи — так званий самвидав. Це була або оформлена від руки періодика із фотографіями, ілюстраціями та статтями на злободенні теми, або надруковані на машинці та склеєні вручну журнали. Самвидав був ексклюзивним, часто — в одному екземплярі. Його авторів-дисидентів нерідко переслідувала влада. У Дніпрі (тоді — Дніпропетровську), який самі автори називали "заповідником застою", яскравими зразками самвидаву були газета "Слово" та альманах "Пороги", інформує "Дом".

Щомісяця, з 1989 до 1992 року, газета "Слово" з'являлася у вітрині Дніпропетровського будинку слова. У форматі стінгазети, склеєна із трьох листів ватману. Її довжина часом сягала двох метрів, а ширина — 90 сантиметрів. Мешканці з'їжджалися з усього міста, щоби її почитати.

"Газета "Слово", про яку варто говорити, хоча б тому, що аналогів такій газеті не існує на всій території СНД. Накладом в один екземпляр, вона привертала увагу всього мільйонного Дніпропетровська, і ті, хто хотів почитати щось цікаве, щось свіже, знайти правдиву відповідь на якісь питання, які хвилювали давно, їхали з найвіддаленіших куточків Дніпропетровська до центру міста, щоби прочитати "Слово", — розповідає старша наукова співробітния музею "Літературна Наддніпрянщина" Світлана Мартинова.

Статті у "Слово" писали місцеві письменники та поети. За словами Світлани Мартинової, їхнє подання відрізнялося від радянської преси. У центрі газети завжди була цитата Володимира Леніна: за її допомогою автори намагалися уникнути питань спецслужб.

"Така риторика була дуже характерною для дисидентства. Коли ми читаємо спогади тих людей, які пройшли 60-ті, 70-ті, 80-ті роки, коли їх викликали на допит у КДБ і часто ставили запитання щодо національних поглядів, то як самозахист цитували часто й казали: "Який це націоналізм, якщо Ленін говорив про національне самовизначення" , — пояснює Мартинова.

Але цитата вождя пролетаріату не завжди рятувала. Кореспондентів газети "Слово" переслідували, піддавали цькуванню, навіть нападали та били. Самі ж газети намагалися знищити.

"Їх обливали клеєм, їх навіть фекаліями замазували, їх зривали і навіть сталася подія, про яку йшлося з трибуни Верховної Ради. Активісти, що стояли біля газети "Слово", що була у вітрині, стояли із синьо-жовтими прапорами, а це ще не було суверенної України, це був СРСР. Вони були дуже жорстоко побиті особами у формі афганців, навіть дійшло до реанімації. Тоді було сильно побито Івана Сокульського (поета, правозахисника, — ред.), ця подія підірвала його здоров'я", — продовжує Світлана Мартинова.

Друг Івана Сокульського — художник Сергій Алієв-Ковика — був одним із авторів альманаху "Пороги". Це теж самвидав, який виходив паралельно із газетою "Слово" у Дніпрі. Сокульський — головний редактор видання, Алієв-Ковика — ілюстратор, фотограф. Загалом вийшло 12 номерів. Наразі збереглися одиниці. Один із випусків зберіг художник.

Тексти "Порогів" набирали на друкарській машинці. Кожен екземпляр стягували та зшивали вручну. Жодна друкарня не брала такого тиражу в роботу. Сергію Алієву-Ковиці вдалося замовити спеціальний друкарський верстат для виготовлення гравюр, який служить майстру досі. Альманах "Пороги" був більшою мірою культурним самвидавом, ніж політичним, розповідає художник. Тут друкували таких авторів як Василь Стус, Левко Лук'яненко та інших. "Пороги" проіснували до 1992 року.

"Там була і поезія, і мистецтвознавчі тексти, та й зрозуміло — тексти і політичні, і новітні, десь ми там у 1989 році Стуса друкували з листування його", — розповідає художник Сергій Алієв-Ковика.

На думку художника, зараз у населених пунктах України, окупованих російською армією, де на кожному кроці — російська пропаганда, самвидав має виникнути у новому форматі.

"Тоді, коли ми починали, і комп'ютерів не було, і принтерів не було, щоби просто роздрукувати. Машинки друкарські були на обліку в КДБ. А зараз треба більше такого. Ілон Маск — ось такими речами інформацію передавати. Ну що, пакет цих журналів повезеш?" — коментує Алієв-Ковика.

Самвидавські альманах "Пороги" та газета "Слово" понад 30 років тому стали проривом у закритому для інакодумства радянському Дніпропетровську. Саме їм вдалося змінити підходи до подання інформації у місцевій пресі. Унікальні екземпляри оригіналів видань зберігаються у музеї "Літературна Наддніпрянщина". Побачити їх в експозиції можна буде після закінчення бойових дій.

Читайте також: Приховати, закатати в асфальт, видалити з підручників: що відомо про сталінські репресії на Донбасі (ВІДЕО)