Скільки потрібно знарядь та боєприпасів для контрнаступу ЗСУ: інтерв'ю з військовим експертом Ждановим

Військовий експерт Олег Жданов в інтерв'ю для марафону "FreeДОМ" висловив свою думку щодо того, за якими напрямками українським військам варто вести контрнаступ. Так, він вважає, що необхідно починати із Запоріжжя у напрямку Мелітополя та роз'яснив, яких цілей таким чином досягнуть ЗСУ.

Жданов наголосив, що для ефективної відсічі російським військам постачання озброєння від західних союзників має вимірюватися ешелонами, а для контрнаступу Україна має виставити практично нову армію, укомплектовану цим озброєнням.

— Ви бачите місця станом на зараз, де Україна може реально перейти в контрнаступ? І де він буде успішним?

— Все залежить від того, якими силами переходити. Це головне. В принципі, напрямок можна вибрати будь-який.

Наведу приклад Ізюма Харківської області на кордоні із Донецькою. Після того як противник розпочав наступальну операцію від Ізюма, на третій тиждень ми спробували вперше завдати контрудару (зустрічного контрудару), щоби збити темп наступу. У нас не вийшло. За тиждень ми повторили контрудар. Так ось уже два тижні вони проводять перегрупування, і ніяк не можуть відновити наступ від Ізюма.

Тому тут питання не стільки місця — де, а питання — чим і з якою метою. Розумієте?

Якщо говорити про контрудар чи контрнаступ, то я думаю, що було б непогано почати його від Запоріжжя у напрямку Мелітополя. Тому що на правому березі Дніпра, по-перше, ми розсікаємо угруповання російських військ, по-друге, ми відразу одним ударом ставимо під загрозу кілька напрямків для росіян. Це Херсонський напрямок, це вихід та вхід до Криму. І відсікаємо Енергодар. А потрапивши в оточення, Енергодар навряд чи чинитиме опір без підживлення ззовні.

— Але на Херсонському напрямку на лінії з Миколаївською областю вони вже почали зводити фортифікаційні споруди.

— Не просто фортифікаційні. Вони стали будувати глибоко ешелоновану оборону. Вони кілька рубежів обладнують, розуміючи, що буде контрнаступ, і розуміючи, що треба буде утримувати цю ділянку.

А, до речі, ось такий розтин від Запоріжжя на Мелітополь, він створив би паніку. І стійкість оборони у Херсоні була б набагато нижчою.

— Експертне середовище сходиться у перспективності удару саме на Мелітополь. У разі успішності цього удару про які терміни ми можемо говорити? По тому ж Херсонському угрупованню супротивника чи ж у районі Маріуполя?

— Я думаю, що удар був би справді критичним. І тут не треба зациклюватись на штурмі міст. Справа в тому, що якщо прорив у глибину 20-30 км, то далі немає гарнізонів. Ось у чому справа. І у разі нашого успіху в прориві їхньої оборони, російській армії треба дуже швидко відкочуватися назад.

Відкочуватися з такою швидкістю, щоб отримати фору в часі, і мати час, щоб зайняти якийсь рубіж і окопатися хоча б трохи. Тому що поспішно зайнята оборона зазвичай зноситься атакою у броньованому порядку. А якщо підготовлена ​​оборона, то потрібні сили, щоб її зламати.

Тож атака в районі Мелітополя — там взагалі гарнізону немає. Там є військова база, але вона не чисто військова, це база забезпечення. Вони там роблять зараз склади із боєприпасами. До речі, дуже вдале місце, якби було чим дістати до нього і накрити.

— А скільки там у кілометрах? Яка там глибина на території?

— Від Запоріжжя там далеко. А ось із боку Миколаївської області, з того боку Дніпра, треба подивитися. Якщо менше 100 км, то "Точка-У" була б дуже вдалою.

Чому Мелітополь? Бо поряд Каховка, поряд міст через Дніпро. І вони вбивають трьох зайців. Адже росіяни з цього складу під Мелітополем можуть постачати паливом та боєприпасами три угруповання: Кривий Ріг, Херсон та Запоріжжя.

— Але прорив будь-якої оборони для нападаючої сторони — це кривавіша і більш затратна з погляду людських жертв дія. Про які жертви може йтися, коли ми говоримо про український контрнаступ?

— У цифрах важко сказати. Потрібно знати, скільки буде наступати — це раз.

Друге. Якщо ми беремо класику планування, то в наступі втрати 1 до 3, 1 до 4. Тобто на кожного оборонця 3-4 вбитих або поранених наступаючих. Така класика.

Але сучасні технології дозволяють порушувати колишні закони та писати нові закони сучасної війни. Допустимо, 44-денна війна Вірменії та Азербайджану показала, що навіть при наступі можна мати втрати 1 до 1. Так, Азербайджан вів постійно наступальні дії. Але вони мали втрати 1 до 1.

Ми можемо також цього досягти за рахунок технологій. Наприклад, можемо застосувати тактику вогневого валу. Тільки не так, як робить Росія, коли бере кількістю боєприпасів. Вони не рахують норми витрати. Вони викладають по 2-3 норми витрат на кожну мету. Тобто у них немає обмежень щодо боєприпасів. А якщо добре обладнана оборона і особовий склад іде в укриття, тоді ефективність вогневого нальоту найменша.

А якщо ми застосуємо високоточну зброю (ті ж західні гаубиці, які можуть давати точність до кількох метрів відхилення), тоді витрата боєприпасів різко зменшується і ефективність вогню збільшується.

— Американська гаубиця M777 вже у достатній кількості на фронті. Наскільки поява цієї зброї змінила ситуацію на фронті?

— Не суттєво, але змінила. До речі, перші відгуки про цю зміну ми бачимо у російських пабліках. Дуже скаржаться на нашу артилерію. Дуже. Кажуть, що дістають їх дуже сильно, немає куди сховатися, і що росіян вражає точність нашої артилерії.

— Точність нашої артилерії завжди була на рівні. Наскільки я розумію, зараз вона вийшла на більш високий рівень?

— Якісний рівень, так.

Спільно із засобами розвідки з усіх колишніх союзних республік Україна має найкращу школу артилерії.

Три артилерійські училища клепали кадри. Я, зокрема, теж випускник артилерійського училища. Тому ми можемо зробити якісну селекцію щодо офіцерів-артилеристів, які можуть або готувати молоду зміну, або самі можуть брати участь у бойових діях як офіцери-артилеристи.

— Якщо ми говоримо про кількість. Самохідних артилерійських установок (САУ) різних типів нам передали до одного дивізіону — 24 одиниці. Пообіцяли нідерландські "Панцир 2000" ("Panzerhaubitze 2000"), шведські "Арчери" (САУ FH77 BW L52 Archer). Але що таке один артилерійський дивізіон на нашій війні?

— Це вогнева підтримка однієї бойової тактичної групи. Тобто, до батальйону передається, як правило, дивізіон.

Але щоб артилерія впливала на перебіг бойових дій хоча б на одному напрямку, потрібна як мінімум артилерійська бригада.

— Якщо дивізіон — 12-24 знаряддя, то артилерійська бригада це скільки?

— Десь 70-72 гармати. У середньому це чотири дивізіони.

Ось нам передали 90 штук гаубиць M777 — це, в принципі, півтори бригади. Але якщо ми матимемо 4-5 таких бригад, то ми зможемо говорити, що на 3-4 напрямках ми можемо мати вогневу перевагу. І ще дві бригади можна віддати старшому начальнику для контрбатарейної боротьби. Ось вам організація.

Такий самий розрахунок, щоправда, за меншою кількістю, нам треба мати десь 3-4 бригади реактивної артилерії.

— Але, крім самих знарядь, до них потрібні снаряди. Наприклад, гаубиць M777 155 калібру у нас ніколи не було. Тож і запасів немає. Тобто ми повністю залежимо від наших союзників, постачання цих боєприпасів. А для розуміння, 155-мілімітровий снаряд — це такий "кабанчик" вагою 45-50 кг.

— 47 кг з хвостиком, так.

— Тобто до транспортного 77-тонного літака влазить 360 снарядів. Всього лише 360. Для батареї з темпом вогню 3 постріли за хвилину, 360 снарядів — це навіть на день.

— Так.

— Скільки нам потрібно часу, щоб у сучасному темпі використання цих озброєнь накопичити необхідний запас для вогневого наступу на потрібній ділянці фронту?

— Скажу так, що постачання боєприпасів має вимірюватися ешелонами. Наприклад, якщо до цих 90 одиниць гаубиць M777 нам завезуть 140 тис. снарядів, то це, гадаю, на місяць вистачить.

— Цього вистачить умовно кажучи для забезпечення вогневої підтримки наступу?

— Разово — так, але потрібне постійне поповнення. Припустимо, треба накопичити 100 тис. снарядів для наступу. А з його початком постачання має йти в темпі, який забезпечує середній запас на складах. Тоді так, тоді вона забезпечить.

Але якщо зараз ми зі ствольною артилерією якось і впораємося, то з реактивною артилерією набагато складніше.

— Тепер давайте про MLRS — американську універсальну пускову установку, яка може використовуватися як РСЗВ (реактивна система залпового вогню), так і для запуску тактичних ракет, як ми розуміємо, аж до аналогів "Точки-У". Останні місяці всі сперечалися — передадуть нам американці MLRS чи ні. Нещодавно американські ЗМІ повідомили, що США ухвалили передачу Україні ракетних систем великої дальності типу MLRS. Але 30 травня Байден поки що начебто відмовив Україні у постачанні таких систем. Але якщо по суті — у чому унікальність цих систем?

— Ця установка може запускати оперативно-тактичні ракети із дальністю пуску до 300 км.

У певний момент в гонці озброєнь Захід пішов відмінною від радянської дорогою — шляхом пакетного заряджання.

Ось ми лишилися на старих радянських колонах. Ми брали числом. Тобто наші реактивні системи всі заряджаються снарядами, і кожен снаряд окремо.

Наприклад, я дійшов до командира реактивної батареї, 5,5 років прослужив на реактивній артилерії. Ми якось робили показові стрільби в Німеччині для НАТО. І я був у складі реактивного дивізіону. Так ось для того, щоб зробити три повні залпи дивізіону, нам передавали піхотний батальйон — просто для подачі снарядів. Вони не заряджали зброю, ми заряджали. Вони лише розвантажували ящики та виймали снаряди з ящиків. Так ось після другого залпу ми приїхали заряджатися на третій, а половина цього піхотного батальйону вже ледве ворушила ногами. Тому що ящик важить 100 кг разом із снарядом. А спочатку потрібно дістати (розвантажити) цей ящик, потім з нього витягнути снаряд, потім окремо переставити ящик і так далі.

Захід пішов шляхом пакетного заряджання. Ми мали такі думки, але вони швидко померли. І сьогодні MLRS, M142 HIMARS ("Хімар-142") — це універсальна пускова установка, яка може наводити пакет. А цей пакет снарядів може бути різним — або з реактивними снарядами дальністю 40 км, або дальністю 120 км, або пакет з оперативно-тактичною ракетою до 300 км.

Пакет — це, власне кажучи, контейнер, в якому є направляючі та заряджені снаряди. Він відстрілюється. Відстріляний пакет знімає транспортно-заряджальна машина, замість нього ставить заряджений, а відстріляний йде на перезарядку в тилу. Але швидкість перезарядження висока. Якщо вчасно подавати пакети, ви отримуєте постійно заряджену реактивну батарею або дивізіон.

А дальність MLRS велика. У цьому й була заковика для американців — чи не завдаватимемо ми ударів по суміжній російській території. Тобто каменем спотикання можуть бути самі пакети, начинка. Яка начинка? Давати оперативно-тактичні ракети чи не давати.

Тобто навіть якщо нам дадуть пускові установки, то питання ж — який боєкомплект?

— Теж точаться розмови про постачання найпотужніших американських літаків-штурмовиків А-10. Звичайно, ця авіація дозволила б нам підтримати війська на землі. Адже штурмовик створювався насамперед для знищення транспортних колон ворога.

— А-10 на прізвисько "Бородавочник" — це дуже хороша машина, яка зарекомендувала себе не в одній війні. Він уже 50 років перебуває на озброєнні армії США, і досі його модернізують, і досі А-10 літає та працює.

І, звичайно, якби нам дісталася штурмова авіація, нам було б набагато легше проривати оборону супротивника.

— Але це мрії, поки що?

— Знаєте, ще до війни я казав, що якщо буде велика війна з Російською Федерацією, то Захід нам дасть будь-яку зброю, тільки щоб ми перемогли. І так, поставки йдуть трохи зі скрипом, розтягуються в часі... Але давайте пригадаємо, починалося взагалі з бронежилетів, касок. Потім потихеньку пішла стрілецька зброя, патрони. А потім уже пішли "Джавеліни" та "Стінгери". А зараз уже — гаубиці. Можливо, підуть танки, бронетранспортери, бойові машини піхоти. І хто знає, так може дійти і до авіації.

— Скільки потрібно ствольної та реактивної артилерії, щоб ми отримали відчутну перевагу на фронті?

— Ствольної — 4-5 бригад, реактивної — 3-4 бригади. А 4 бригади — це десь близько 300 пускових РСЗВ (реактивних систем залпового вогню) і десь близько 400 стволів артилерії.

Але тенденція йде така. Сполучені Штати та партнери нас підтягуватимуть до рівня країн НАТО. І ніхто не буде для нас закуповувати чи замовляти модернізацію старого радянського озброєння, бо його основний виробник — Росія. У будь-якому разі нас треба переозброювати.

І я так розумію, на контрнаступ ми маємо виставити практично нову армію на західному озброєнні. Тоді ми маємо величезні шанси на успіх.

— Переходимо до морського бою. Американська протикорабельна крилата ракета "Гарпун". Залежно від модифікації дальність стрільби від 90 до 220-280 км. Тобто вони перекривають акваторію до берегів Криму. Так, з Одеси не можна вдарити по Севастополю, але з Бессарабії 180 км перекрити ними можна. Тобто передача нам таких протикорабельних комплексів може зняти морську блокаду. Чи реально нам отримати їх?

— Так, "Гарпун" в максимумі досягає 280 км, наша ракета "Нептун" — до 200 км.

Але зняти морську блокаду попри жодні ракети поки що нереально. Поясню чому. Російська Федерація не дотримується жодних правил ведення війни. Вона йде за принципом "все для перемоги, аж до зради". І суховантаж вони обстріляли і потопили мало не в нейтральних водах, це було на початку війни. Другий момент — Російська Федерація запускає дрейфуючі міни, і вже дві такі були виловлені, одна — турецькою береговою охороною в районі Босфорської протоки, другу викинуло штормом у районі Одеси на пляжі. Це найсерйозніший воєнний злочин. Адже якщо пасажирський пароплав наривається на цю міну? Але ж Росії ніхто не указ. І тому навіть якщо прийде конвой, Росія скине пару мін і їх понесе течією на конвой.

— А якщо, наприклад, закрити флот у Севастополі, щоб він не міг вийти звідти?

— А чим? У нас недостатньо авіації, щоб, припустимо, вогневими ударами загнати ескадру до Севастополя.

— А "Гарпунами" з берега?

— Ну, російські кораблі відійдуть далі, ніж на 200 км, і що? І все.

У Росії теж є мислячі офіцери, і вони зрозуміють, що ми їх заганяємо в пастку. Вони відведуть флот до Новоросійська. А у них ракети "Калібр", а вона летить на 1,5 тис. км, тобто вони з Новоросійська дістають практично на всю Україну.

— А який метод зняття блокади?

— На мою думку, просто перекидання наших продуктів до іноземних портів. Інакше не вийде. Я впевнений, що суховантаж, що вийшов з румунського порту, Росія навряд чи ризикне атакувати. Тим більше, його може НАТО охороняти. А щодо НАТО вони бояться проводити якісь агресивні дії.

Але знову ж таки, якщо Росія скине пару мін у дрейф, не факт, що ці кораблі не нарвуться. Тоді доведеться задіяти тральщики, щоб вони тралили море, але тоді ціна перевезення різко зростає.

— Тобто ви не бачите військового методу розблокування Одеського порту?

— Так, ми не маємо можливостей. А НАТО навряд чи ризикне. Щодо НАТО я відразу ж цитую Байдена: "НАТО максимально дистанціюватиметься від цього конфлікту".