Росія зайшла занадто далеко: порушення прав людини в Криму обговорюємо з експертами

Як за підтримки міжнародних організацій Україна може допомогти захистити права людини в окремих районах Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) та окупованому Криму. Як схилити Росію до діалогу про відновлення миру. Чому важливо тримати проблеми окупованих Росією територій України у фокусі уваги міжнародних інституцій. Ці та інші питання у програмі "Украина на самом деле" телеканалу "Дом" обговорюють політологиня-міжнародниця Віра Константинова та координатор організації "Крим SOS" Денис Савченко.

Ведучий програми — Денис Похила.

— Як увага таких міжнародних структур, як Рада ООН з прав людини, може допомогти українцям в ОРДЛО та в окупованому Криму? Тому що ми чуємо сумніви в активності таких органів.

Константинова: Ці сумніви сіються якраз тією стороною, яка порушила міжнародне право.

Чому важливо, що питання Криму звучить на таких міжнародних глобальних майданчиках? Принципи мирного співіснування, невтручання у внутрішні справи один одного, принципи непорушності кордонів і поваги до територіальної цілісності, — це те, чим Російська Федерація віроломно знехтувала. І при цьому намагається пояснити світовій спільноті, що "ніщо не може повернути Крим".

Ви згадали Раду ООН з прав людини. Нагадаю, у 2017 році була ключова доповідь (доповідь ООН про порушення прав людини в Україні, — ред.), яку тоді Росія зустріла в штики. Тому що в ньому фіксується, що за порушення прав відповідальна РФ. І це буде юридичною підставою для того, щоби відновлювати справедливість, коли Крим буде деокуповано.

Тому мені здається, що Росія намагається вкласти сумніви до голів політиків, які присутні на подібних заходах.

— Як можна підштовхнути Росію до співпраці щодо досягнення миру? Чи лише санкціями?

Константинова: Момент перший. Якщо ми говоримо про практичні інструменти, дійсно, у нас обмежені можливості. Але при цьому ми маємо додаткові можливості з нашими партнерами.

Тому, чому важливо тему Криму тримати у фокусі тієї самої Організації Об'єднаних Націй, саме через те, щоб усі країни, всі політичні діячі не забували про те, що Росія зараз держава-окупант. І в цей період Росія несе повну та всеосяжну відповідальність за те, що відбувається зараз у Криму, зокрема щодо прав людини.

Коли все-таки Україна змогла зупинити російську агресію, Україна заплатила за це ціною життів своїх громадян. І ось це є моральне право, чому Україна може та зобов'язана виносити питання деокупації територій, не лише українського Криму та українського Донбасу, а також сприяти актуалізації проблем Нагірного Карабаху, актуалізації проблем відновлення територіальної цілісності наших грузинських партнерів. Україна на це має моральне право.

І я сподіваюся, що за підтримки міжнародних партнерів будуть знайдені додаткові інструменти для того, щоби сприяти встановленню справедливості та деокупації, реінтеграції наших територій.

— З першого саміту Кримської платформи минуло півтора місяці. Чи змінилася ситуація на окупованому півострові?

Савченко: Кримська платформа й ті зобов'язання, які іноземні партнери на себе взяли по приїзду на саміт, використовуються, щоби зокрема підтримувати поінформованість про питання Криму.

Дуже важливою та критичною стала ситуація із затриманням Нарімана Джеляла, оскільки він виступав на Кримській платформі. І його переслідування, як і переслідування братів Ахтемових, це останні випадки політичного переслідування, це є прямою реакцією Російської Федерації на проведення саміту Кримської платформи.

В таких умовах ми розраховуємо, що представники держав, які були присутні на саміті, відкрито й чітко прокомунікують свої заперечення на дії РФ, і підтримають наші вимоги припинити переслідування як Нарімана Джеляла, так і інших політичних в'язнів.

— Ми маємо міжнародну підтримку, Кримську платформу, ми маємо резолюцію ООН. Але це не припиняє дії РФ в окупованому Криму.

Константинова: Не лише ООН. Там і ОБСЄ, і Парламентська асамблея НАТО ухвалила певні резолюції. Європарламент той самий. Ухвалювали багато резолюцій, які засуджують російську агресію в Україні.

Забезпечення деокупації — довгостроковий процес. Це залучення всіх зацікавлених сторін. Велике значення мають не лише державні органи, а й експертна спільнота. І експертна спільнота регулярно говорить про це, звертає увагу. Американська сторона однозначно розуміє "температуру" цієї дискусії.

Для України важливо не просто акцентувати увагу. Україні важливо пропонувати практичну сторону питання. Тому наступний саміт Кримської платформи буде, мені здається, навіть важливіший з погляду наповнюваності. Тому що той інавгураційний саміт, який відбувся 23 серпня, заклав хорошу основу. При цьому була ухвалена й стратегія деокупації Криму, та були з української сторони підготовлені всі необхідні інструменти.

Тепер питання, яку роль можуть зіграти наші американські, європейські партнери, ті, хто розуміють виклики, з якими Україна стикається, і яким протистоїть. Хотіла би зазначити особливе ставлення американських кіл саме до кримської тематики. Тому що видно, наскільки це питання не сходить із порядку денного.

І те, що Крим ніколи не буде визнаний російською територією, що Крим — це Україна, це важливий сигнал, сприйняття якого не змінюється через зміни в Білому домі.

— Коли посилюється тиск на РФ, загострюється й ситуація на Донбасі. Чи можна говорити про те саме щодо тенденції порушення прав людини в окупованому Криму?

Савченко: Так, звісно. Варто згадати про останній кейс із затриманням братів Ахтемових і Джеляла. Представники окупаційної влади опублікували інформацію про аварію на газопроводі 23 серпня — у день проведення саміту Кримської платформи. При цьому жодної інформації про те, що якесь кримінальне переслідування, або розслідування цієї справи відбувається, або про те, що ця подія носить характер кримінального злочину, тієї миті не було.

Ми повинні пам'ятати, що РФ шантажем та іншими методами намагалася перешкоджати участі багатьох держав у Кримській платформі. І ми не побачили багатьох представників держав, які повинні були би перебувати  на саміті Кримської платформ, враховуючи, що окупація Криму є загрозою безпосередньо безпеці східноєвропейського регіону.

Тому, звісно, РФ багато робить на міжнародній арені, щоби перешкодити порушення питання Криму та ОРДЛО. Але коли вони бачать, що не виходить отримати перемогу, вони вдаються до систематичного переслідування та порушення прав людини.

— Виходить "розвилка". Або ми не порушуємо питання окупації Криму, й Росія менше тисне на наших співгромадян, або порушуємо, й тоді Росія посилює тиск. Чи так це?

Савченко: На жаль, ні. На жаль, якби навіть ми нічого не робили, якби навіть ми намагалися якимось чином втихомирити, примирити Російську Федерацію, як агресора, ми бачимо, що порушення прав людини відбувається не лише на території окупованого Криму, а й на території Російської Федерації. І це той інструмент, який путінська влада використовує впродовж уже багатьох десятків років, щоби підтримувати "альтернативну реальність", де присутність Путіна при владі нібито необхідна для РФ.

І Крим, на жаль, потрапив під дуже серйозний інформаційний вплив. Перед тим як сталася окупація, відбулася серія дуже успішних [російських] пропагандистських кампаній, на які, на жаль, Українська держава та суспільство не відреагували вчасно. І навіть якщо би саміт Кримської платформи не відбувся, все одно окупантам потрібно було би ловити якихось вигаданих "терористів і екстремістів", очорняти кримських татар, етнічних українців, аби пояснити, чому РФ не може залишити Крим і повернути Україні контроль над ним.

— Погіршується ситуація з правами людини у Криму. Відбуваються незаконні "вибори", зокрема в ОРДЛО. До чого веде така тенденція? Яка, на вашу думку, мета Путіна щодо окупованих територій України?

Константинова: З урахуванням синдрому "обложеної фортеці", коли "вороги" нібито є скрізь, і не лише на тимчасово окупованих територіях України, а й Україна як успішна держава — тотальний ворог для російського керівництва, РФ намагається не просто дискредитувати ідею Кримської платформи, вона систематично намагається дискредитувати й українське керівництво, й українські реформи. Посіяти сумніви, про які ми говорили вище.

Важливо говорити про те, що Крим — прецедент. На цьому повинно все зупинитися. Тобто перегляд кордонів, які були встановлені у 1991 році за результатами розпаду Радянського Союзу. Пан Путін намагається увійти до історію. Ну, в будь-якому разі до української історії він вже увійшов як людина, яка допомогла українському суспільству усвідомити, що воно — не Росія.

Ми не Росія, і у нас ось якраз примат (верховенство, — ред.) прав людини над політичною риторикою або політичними інтересами.

Дійсно, "вибори" до Держдуми проводилися не просто незаконно. Вони проводилися за електронними засобами голосування, вони проводилися "каруселлю", вивозилися українські громадяни, при цьому їх паспортизували до "виборів", — щоби показати високий відсоток нібито підтримки.

Але знову-таки, є певні процеси. Той самий кейс Навального, про який дуже багато говорилося, і європейські партнери звертали увагу на права людини якраз у контексті політичних в'язнів Кремля.

І мені здається, що тут для України зараз десь "година Х", коли ми повинні проявити не просто ідеї, креатив і проактивну зовнішню політику, а й запропонувати реальні інструменти, щоби сприяти й деокупації наших територій, і допомогти нашим партнерам, які також постраждали від агресивної російської зовнішньої політики.

— Як можна змінити ситуацію? Можливо, якщо все-таки відбудеться зустріч Зеленського та Путіна, то питання Криму пролунає?

Савченко: На жаль, самостійно Україна навряд чи зможе вирішити цю проблему й підштовхнути Росію до того, щоби припинити окупацію.

Це, напевно, як ланцюг брехні та злочинів. І в цьому разі Російська Федерація зайшла настільки далеко, що зробити один крок назад буде вже недостатньо. Для політичної кар'єри Володимира Путіна, як і для всієї політичної системи РФ, це було би критично серйозним ударом.

Якщо говорити про те, що ми можемо робити. Передусім — посилювати санкційну політику та заручатися підтримкою іноземних держав. І Кримська платформа як інструмент і повинна нам допомогти досягти великих успіхів на цьому шляху.

Також ми повинні продовжувати підтримувати інформованість [про російську агресію щодо України], зокрема через позови до міжнародних судів.

Але що ще важливіше, моя особиста думка, — це те, що Україна через призму конфлікту повинна стати державою, яка диктуватиме зовсім новий наратив, і пропонуватиме щось типу "Прав людини 2.0", коли міжнародні домовленості, міжнародне право займатиме набагато більше місця та матиме набагато більший вплив на відносини між державами.