РФ повертається до сталінських часів: про кремлівський тиск на опозицію говоримо з російськими правозахисниками

Політв'язень, дисидент — ці поняття в сучасній Росії не лише не застаріли, а навпаки — державний режим у цьому напрямі запрацював ще ефективніше. Відбувся марш на підтримку опозиціонера Олексія Навального — поліція не чіпала мітингувальників, зате після — тихо, на вулиці, схопила організаторів і розгромила штаби Навального по всій країні.

Ті, хто чинить опір режиму, повинні відчувати страх — схоже, що це головна мета силовиків. Чи так це — у програмі "На самом деле: Россия" телеканалу "Дом" говоримо з російським адвокатом Миколою Полозовим і правозахисницею Сашою Криленковою.

Ведуча програми — Марія Строєва.

— Пане Миколо, як би ви оцінили сьогодні ситуацію з політичними ув'язненими в Росії? Кого, за що, і чому переважно заарештовують?

Полозов: Що стосується політичних ув'язнених, то дійсно в Росії їхня кількість лише зростає. Я б розділив їх на кілька категорій.

Частина з них — це ті політв'язні, яких переслідують в окупованому Криму. Українські політв'язні, кримські татари. Частина політв'язнів — громадяни Росії, які живуть на материку, які висловлюють погляди, які не відповідають очікуванням влади.

І фактично відносно й тих, й інших здійснюється однаковий комплекс репресивних заходів — затримання, арешти, суди, на яких їм виносять тривалі терміни.

— Чи має захист можливість вплинути на умови утримання ув'язненого, на його захист? Право на захист піддається реалізації сьогодні повною мірою в Росії?

Полозов: Ні, звичайно. Росія — це не правова держава. У РФ відсутній суд як незалежна гілка влади. Фактично суди є продовженням виконавчої влади. І часто правова допомога — такого паліативного характеру, підтримуючого характеру, коли кардинально долю підзахисного змінити дуже складно.

У справах українських політв'язнів існує можливість використовувати зокрема міжнародні важелі, підтримку України. Однак ми бачимо, що з кожним, не те, що роком, — а з кожним місяцем простір для маневру, можливі важелі впливу помітно знижуються, стискаються.

Путінський режим переходить все нові й нові "червоні лінії", і ті інструменти й механізми, які могли бути дієвими пару років тому, сьогодні фактично не мають жодної ефективності. Можливості захисту вкрай і вкрай обмежені в таких умовах.

— Ви можете проаналізувати практику останніх законів, ухвалених за останній рік Держдумою, які стосуються посилення режиму? Їх вже широко застосовують, або ж вони ухвалені "про всяк випадок"?

Полозов: Безумовно, російська влада проводить послідовне впровадження зміненого законодавства, репресивного законодавства.

Причому ми спостерігаємо, що окуповані території, той самий Крим, багато в чому є полігоном для відпрацювання тих чи інших нових норм права, нового законодавства. Й тенденції посилення законодавства викликають певні побоювання, тому що вже всерйоз триває обговорення так званих трудових таборів — будівництво силами ув'язнених якихось інфраструктурних проєктів.

Тобто фактично ми бачимо повернення до сталінських часів, коли широко використовувалася праця ув'язнених на різних будівництвах народного господарства.

— А це обговорення вже триває на рівні законодавців чи поки лише в громадському просторі?

Полозов: Це обговорення триває на рівні відомств. Конкретно — корпорація "Російські залізниці" та Федеральна служба виконання покарань обговорюють проєкт створення трудових таборів для побудови Байкало-Амурської магістралі.

І я не маю жодних сумнівів, що після виборів до Державної Думи, які відбудуться у вересні цього року, новий її склад негайно ухвалить відповідну нормативну базу.

Фактично всі ці рішення спускаються зверху з Кремля — ​​і апарат лише впроваджує їх у життя.

— З огляду на жорстокість режиму, наскільки страх опановує російське суспільство, хто і чого боїться? Чи може це вплинути на протестну діяльність тих, хто готовий чинити опір режиму?

Криленкова: Зараз основними факторами, що впливають на загальний стан суспільства, психологічний стан активістів і на атмосферу в цілому, є два арешти. Це арешти молодих журналістів зі студентського журналу DOXA, і арешт адвоката Івана Павлова.

Зовні ці два арешти перевели ситуацію з репресіями не на більш важкий рівень, тобто, не можна сказати, що вони жорсткіші — навпаки, вони більш м'які, тому що люди вже на свободі.

Не можна сказати, що вони посилили репресії статистично — ми їх навіть не помітимо, коли будемо рахувати в квітні статистику за минулий рік. Але з точки зору психологічного стану та атмосфери в цілому — це вплинуло дуже сильно.

Тому що це зовсім інше середовище, інші люди, це те, що називається "бомба падає зовсім поруч", і це ті люди, яких раніше не заарештовували. Так, занадто багато заарештовували на мітингах, це ставало дуже помітно. Але людей саме тих, хто сидить за неодноразові затримання на мітингах, були одиниці. Це люди, що належать до якихось політичних груп.

Але щоб люди щось писали, вели канал або ЗМІ, та їх за це заарештовували, пред'являючи кримінальну статтю — ось такого не було раніше.

Я вже не кажу про арешти адвокатів, тиск на адвокатів. Були адміністративні справи, наприклад, проти адвокатів, були обшуки в адвокатів (що є грубим порушенням прав на захист). Але так, щоб узяли й заарештували правозахисника, дуже відомого адвоката — такого раніше теж не було.

Це, разом із розгромом усіх штабів Навального по всій країні й загрозою справ щодо екстремізму на всіх учасників, звичайно, створює відчуття постійної нервозності, відчуття того, що прямо ось завтра за тобою прийдуть.

У нас працює "гаряча лінія" психологічної допомоги для активістів, нам туди регулярно телефонують і пишуть зі словами: я вже не можу, сусід почав пилососити за дверима, а я вирішила, що мені ріжуть двері. Або — прийшов кур'єр, дзвінок у двері, — а я вже хіба що нижню білизну не поклала до сумки, щоб їхати.

І ось цей стан, він навіть не в чистому вигляді пов'язаний із реальною загрозою, він пов'язаний просто з тим, що абсолютно непередбачувано і зовсім незрозуміло, за якими правилами існує це переслідування. Ми не розуміємо...

Я дуже люблю теорію ціни — коли ти розумієш, чого варта твоя дія. Ти можеш цю ціну погодитися платити, а можеш не погодитися. Так, напевно, діяли революціонери або дисиденти — я вийшов кудись на площу й отримав за це свої три роки. І чи готовий я вийти на площу й заплатити за це трьома роками — це усвідомлене рішення.

Ми такої можливості не маємо, ми не знаємо правил. Цей механізм — він не має мети, і це дуже страшно, тому ми й не знаємо ціни — тому що вони не мають мети. І зокрема, мені здається, вони не мають і мети насадження страху, не мають тієї централізованої системи, яка могла б ухвалити це рішення. Ну, принаймні, я не бачу ніяких слідів цих рішень.

Але наш страх і наша нервозність їм вигідні, бо люди в страху коять дурниці, багато хаотичних рухів, а хаотичні рухи завжди небезпечні.