Промова президента Зеленського на Генасамблеї — якою буде міжнародна реакція: "5 вопросов" із Юлією Осмоловською

Президент України Володимир Зеленський виголосив промову на 76-й сесії Генеральної асамблеї ООН, яка спричинила неабиякий резонанс. Зокрема від глави держави лунало багато значущих меседжів про Крим і Донбас.

Як в цілому можна оцінити звернення Зеленського до Організації Об'єднаних Націй, чи може вона вплинути на дії Росії та яким чином — розповіла Юлія Осмоловська, виконавчий директор Інституту безпеки Східної Європи, в програмі "5 вопросов" телеканалу "Дом".

Ведучий програми — Олег Борисов.

— Що ви можете в цілому сказати про звернення Володимира Зеленського до ООН? Деякі експерти вже говорять, що міжнародні інституції можуть неправильно зрозуміти деякі меседжі.

— Тут Володимир Зеленський не був піонером у цьому питанні. До того ж, на початку свого звернення він послався саме на ту критику, яку генеральний секретар ООН перед цим озвучив, із закликом: "Пора прокидатися". Це не щось нове, з чим Зеленський виступив. Критика роботи такої системи, як ООН триває досить давно. Знаємо, що вже понад 30 років мусується питання про необхідність реформування роботи Організації Об'єднаних Націй. Тому в цій частині, я не думаю, що могла бути якась проблема зі сприйняттям того, що говорив наш президент. Тим більше, його промова була досить метафоричною. Якщо вона добре перекладалася іноземними мовами, то була дуже образною, і її можна було дуже добре сприйняти.

Єдине, що я можу додати, погоджуючись із тією групою, яка критикує виступ президента, і говорить про те, що це може бути неправильно сприйнято. Що різало слух особисто мені, коли я слухала? Це все-таки певне протиставлення того, що в ООН є багато проблем, вони реагують погано, і сплять вони, а Україна — молодець. Мовляв, Україна ніколи не засинала, всі країни проявили національний егоїзм в боротьбі з COVID-19, а ось Україна взяла і почала допомагати Італії та іншим країнам. Це звучало не надто дипломатично, скажімо так. Позаяк, якщо навіть порівнювати це з виступом Джозефа Байдена, у якому теж лунала критика ефективності діяльності ООН. Але разом із тим, це не сприймалося, як протиставлення, мовляв, а ось ми такі молодці. Ось в цій частині дійсно це могло трохи дисонувати із загальним позитивним сприйняттям промови.

— Уже після виступу в ООН Володимир Зеленський зустрівся з Борисом Джонсоном, який вкотре заявив про повну підтримку України у всіх питаннях. Виступав також в ООН і Реджеп Таїп Ердоган. Були дипломати від Німеччини. І всі — єдині в своїй думці щодо територіальної цілісності та суверенітету України. Але що далі?

— Ось це дійсно дуже важливо. Що тут є сенс зауважити. По-перше, аудиторія, до якої звертався президент. Із тих кадрів, які ми бачили, вона була нечисленна. Але це, в принципі, характерно для засідань Генеральної асамблеї ООН, коли не всі країни, не всі лідери, не всі делегації відвідують ті чи інші виступи. Тому скільки людей почули нашого президента — питання.

Як ми зможемо перевірити, наскільки промова була ефективною, чи достукався наш президент до сердець? Механізм роботи Генеральної асамблеї ООН такий, що до кінця року триватиме робота в режимі різних сесій, і ухвалюватимуться різні резолюції. Зокрема, розроблятимуться і ухвалюватимуться резолюції щодо ситуації на сході України та в Криму.

І ось те, що буде закладено в цю резолюцію, скільки країн можуть виступити співавторами, тому що не тільки Україна може її пропонувати, і скільки її підтримають, ось це і буде реальним маркером того, наскільки промова українського президента знайшла розуміння, і потім трансформувалася у конкретний документ.

Але тут знову виникає питання до результативності цього конкретного документа, тому що резолюція все-таки залишається резолюцією. Це не обов'язковий документ до виконання. Він, найімовірніше, просто констатує стан справ, дає якісь рекомендації, які в більшості своїй, на жаль, країни не враховують.

— Який же механізм має ООН, щоби вплинути в даному випадку на Російську Федерацію, аби отримати результат не тільки в плані резолюції та загальної підтримки?

— Для того, щоб були дії, має бути ухвалене рішення на рівні Ради Безпеки ООН. Тут ми впираємося в іншу відому проблему — це право вето Російської Федерації, яка є одним із п'яти постійних членів Ради Безпеки ООН. Для будь-якого рішення потрібна обов'язкова згода, або як мінімум не позиція вето кожної із країн-постійних учасниць Ради Безпеки. Тому будь-яка резолюція, яка наступатиме на інтереси Росії в конфлікті з Україною, блокуватиметься РФ.

Саме тому в нас на сьогоднішній день немає відповіді щодо перспектив запровадження миротворчого контингенту ООН, який би забезпечував підтримку мирних домовленостей, якщо такі будуть. Тобто проблема дійсно є. Тому весь час і звучать заклики про реформування ООН. Насправді, цей організм недієздатний.

— Росія може накласти вето і це глухий кут. Або все ж таки є якісь обхідні шляхи для того, щоби переходити від декларацій до дій?

— На жаль, змушена сказати, що поки в існуючій системі ООН немає такого механізму. Навіть юрисдикція Міжнародного кримінального суду або інших юридичних інстанцій, які мають певну юридичну силу на рівні міжнародного права. Історія багато знає прикладів, коли країни-члени ООН її не дотримуються. До речі, не тільки Росія, зокрема й Сполучені Штати.

Тому 30 років звучать ось ці розмови про реформування ООН, але вони так нікуди і не зрушили. Тому що країн 198, інтересів 198 багатопланових, суперечливих, різних. Все-таки мають значення геополітичні дві сторони, зокрема, право вето і так далі. Тому поки, на жаль, цей майданчик у нас тільки для красивих промов, красивих резолюцій і для того, щоб можна було б потім, приїхавши додому, сказати, що ось у нас такий успіх на дипломатичній арені, ми так красиво виступили з такого майданчика і ось навіть буде резолюція, в якій нас будуть підтримувати. Але це все.

— Ми можемо після виступів на ГА ООН вже бачити маркери того, хто підтримує Україну, а хто — не підтримує і просто ігнорує проблематику наших тимчасово окупованих територій?

— Так, звичайно, це видно за резолюціями. Адже щодо ситуації на сході України теж раніше були ухвалені резолюції. І ми дивимося, як голосують країни на підтримку, утримуються або виступають проти. Але найчастіше це зрозуміла нам група країн. Китай, припустимо, дотримується нейтральної позиції. Він ніколи не голосує ні "за", ні "проти". Вірменія голосує у більшості випадків в унісон із Російською Федерацією. Білорусь не підтримувала ніколи резолюції на підтримку України.

Тобто, це дійсно хороший маркер: по-перше — для аналізу, розуміння того, хто з нами, хто — проти. А по-друге, для роботи українських дипломатів, які повинні працювати з позицією тієї чи іншої держави.

Все ж таки часто буває, що позиція змінюється. Тобто, це просто гарне домашнє завдання, скажімо так, для української дипломатії.