Шлях від адвоката до призера Олімпіади: "Утро Дома" зі Станіславом Горуною

Український каратист Станіслав Горуна — призер Олімпіади-2020 в Токіо та володар іменної зірки на Алеї зірок біля ТРЦ Gulliver в Києві.

Як отримав іменну зірку, чому кинув адвокатську практику і в яких нових амплуа себе випробовує — розповів каратист, призер Олімпійських ігор в Токіо, чемпіон Європи, переможець Всесвітніх та Європейських ігор Станіслав Горуна в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучий — Дмитро Слівний. 

— Сьогодні на Спортивній площі біля торгового центру Gulliver відкривають вашу іменну Зірку слави. Що це для вас означає?

— Це велика несподіванка для мене, тому що, якщо ви бачили, які там імена, для кого відкривалися ці зірки — це видатні люди, які прославляли Україну. Це люди з величезними спортивними результатами і досягненнями. Я ніколи не думав, що вийду на їхній рівень і що моє ім’я буде поруч із такими відомими іменами десь зафіксоване, відображене. Тому це для мене велика честь.

— Що привело вас до Києва?

— До Києва я приїхав для того, щоб взяти участь в шоу "Танці з зірками". Це для мене дуже незвичний і абсолютно новий досвід, тому що я в своєму житті не танцював навіть на дискотеках. Для мене це виклик.

— У вас виходить?

— Так кажуть. Мені дуже складно, я до себе дуже критично і вимогливо ставлюся, тому мені здається, що у мене не виходить. Але хореографи, партнерка моя, в коментарях багато людей дають дуже позитивну оцінку.

— Ви приїхали з сім’єю?

— Так. Із дружиною і дитиною. Сина звати Лев, Лев Станіславович.

— Як змінилося ваше життя з народженням сина?

— Я не знаю, чи змінилося щось колосально, радикально. Моє життя стало щасливішим, тому що поруч із такими невеликими клопотами щодо дитини та доглядом за нею дуже багато радості та веселих емоцій я відчуваю. Щоразу, коли я дивлюся, обіймаю свого малого, щастя переповнює, емоції фонтаном б’ють. Щодня — це велика радість.

Нескладно абсолютно, оскільки я вже у відносно старшому віці, прийшов до цього усвідомлено, я цього дуже хотів, тому для мене ніяких проблем, стресів у зв’язку з народженням дитини не було.

— Як розпорядилися призовими грошима?

— Ще не знаю. Гроші вже отримали, всі олімпійці отримали гроші від держави через день-два після повернення з Олімпіади. Дуже було приємно, що все оперативно було зроблено, без додаткових папірців. Куди я їх витрачу? Не знаю. Наразі не знаю. Місто дарує квартиру, напевно, на ці гроші зроблю ремонт у цій квартирі.

— Де ви плануєте жити?

— Поки що планів і причин переїжджати, змінювати місце проживання немає. Львів мені дуже подобається, дуже затишне і комфортне місто, і дуже красиве.

— Які ваші плани на найближче майбутнє?

— У листопаді цього року — Чемпіонат світу в Дубаї. Планка — тільки на "золото", "бронза" у мене вже є, мені потрібна золота медаль і титул.

— Ви продовжуєте свою адвокатську практику?

— Ні, я вже не практикуючий адвокат. У 2017-му чи 2018 році я призупинив адвокатську діяльність, і, відповідно, своє свідоцтво теж призупинив. Наразі не планую повертатися в юриспруденцію і юридичну практику, але подивимося. Навички є, розуміння є, знайомі є, з якими можна працювати. Далі питання — тільки вивчити оновлене законодавство, почитати практику і можна знову повертатися. Але я поки що не бачу необхідності повертатися в цю сферу.

— Як думаєте, що важливіше, ніж олімпійська медаль?

— Найважливіше завжди — цілі. Цілі, які допомагають тобі реалізувати самого себе. Олімпіада — найвище досягнення за ступенем градації, і замахнутися на таку медаль не кожному вистачить сміливості, не кожному вистачить віри в себе. Тому в спортивному плані — це найкрутішй результат. Але важливим є те, чого хочеш ти.

Якщо ти хочеш цю олімпійську медаль і ти її отримуєш, то вона для тебе найважливіша, тому що через неї ти реалізував себе. Ти отримуєш визнання з боку інших, і через неї ти можеш поставити крапку в своїй спортивній кар’єрі, тому що це найвище досягнення.

Тому найважливіше в житті — це, напевно, досягати того, чого ти щиро бажаєш, щиро хочеш.

— Пустоти не виникає після того, як є таке досягнення? Досяг — і куди далі?

— Ні, не виникає. Після Олімпіади точно немає, тому що після Олімпіади ти отримуєш визнання, і люди тобі говорять, що це все не просто так, це не тільки для тебе одного потрібно. Після Олімпіади приїхав — багато інтерв’ю, фотографій, якісь зйомки, запрошення на заходи різні. Вже місяць минув, а це все триває в інтенсивному ритмі. Ця порожнеча, яка могла б настати після отримання медалі, заповнюється увагою з боку близьких людей, навіть незнайомих людей, різних організацій. Це дуже класно.

— Карате вас виховало якось? Як спорт виховує людину, чоловіка?

— Я б говорив не тільки про карате. Спорт ставить завжди якісь труднощі перед тобою, бар’єри, і у тебе є тренер, який тебе веде і вчить долати ці труднощі. Наскільки добре ти будеш їх долати — а щоб їх подолати, потрібно працювати над собою — це і виховує. Спорт сам по собі не виховує, він кидає тобі виклики, труднощі та якісь випробування. Якщо ти через це проходиш, ти формуєшся як особистість.

— Як ваше коліно?

— Добре. Незважаючи на те, що у мене немає передньої хрестоподібної зв’язки та пошкоджені два меніски, за рахунок м’язів все стабільно тримається. Я тренуюся, виступаю і себе практично ні в чому не обмежую. Якщо ми говоримо про карате, то будь-які дії я вже зараз можу виконувати.

Хоча перша травма у мене була в 2015 році, а на серйозні змагання я повернувся в 2017-му. Після реабілітації я ще 2-3 роки працював на татамі з обмеженим арсеналом, тому що не все міг зробити, але останні 2-3 роки я вже вільно працюю.

— Улюблений удар який?

— З розвороту — в голову. Уширо маваші гері називається.

— Це ж влучити ще треба.

— Звичайно, це непросто. Можна легко вдарити по хлопушці, по груші, а коли суперник рухається, захищається, ще й тебе може вдарити, тут потрібно дуже правильно працювати з таймінгом.