Украина наш дом

Приховане дезертирство та інші мінуси "другої армії світу": інтерв'ю з військовим експертом Ігалем Левіним

ПЗРК. Ілюстративний скріншот відео kanaldom.tv

Чим особливо виділяється Харківський напрямок фронту, наскільки росіянам важлива Одеса та чим окупантам може допомогти російський контингент із Сирії. Що відбувається з російською авіацією та в чому особливості прихованого дезертирства. І чи може Росія запускати ракети із Середземного моря. Про це і не тільки в інтерв'ю в межах телемарафону "FreeДОМ" розповів військовий експерт, офіцер армії оборони Ізраїлю Ігаль Левін.

Форпост битви за Донбас

— Які зараз найгарячіші точки на фронті й чому?

— Найгарячіша точка — це контрнаступ на Харківському напрямку. Він може здаватися не таким очевидним, адже важка ситуація на Донбасі, де російські війська просуваються — повільно, але просуваються. І бомбардування Одеси відбуваються, тож напружена ситуація в акваторії моря. Досить активний фронт на Гуляйпільському південному напрямку.

Але чому Харківський контрнаступ важливий. Звісно, контрнаступ зі звільнення території — це мотивує бійців і загалом громадян України. Але якщо прибрати цю мотиваційну частину, а подивитися з практичної точки зору, то бачимо, що цей контрнаступ рухає фронт і наближається до Вовчанська (Харківська область).

Чому це важливо? Вовчанськ — це один із пунктів, через який проходять логістичні артерії, угруповання, що наступають на Донбасі, якраз у районі Ізюму.

У росіян там лише дві логістичні артерії, дві лінії. Якщо ви їх контролюєте, то фактично ви далі вирішуєте долю так званої битви за Донбас. Тому що не дозволяєте ворогові здійснювати доставку техніки, постачання, людських ресурсів тощо.

Але навіть якщо Вовчанськ не взяти, то треба контролювати ці дві лінії вогнем із уже звільнених територій. Одну з них точно за допомогою артилерії, яку Захід передає — з дальністю вогню від 40 км і більше, плюс засоби розвідки — як тактичні безпілотники, так і супутникові та інші розвіддані.

Мапа бойових дій на Харківщині на 17 травня. Ілюстрація: twitter.com/War_Mapper

— Тобто можна буде знищувати колони постачання, техніки, правильно?

— Так, знищувати колони постачання. І тоді вони можуть скільки завгодно під Ізюм зігнати угруповань. Це все перетворюється просто на величезну масу розбитого заліза та мертвих людей. І ми вже бачимо, що під Ізюмом лінія фронту фактично не рухається — росіяни тижнями не можуть взяти село і не можуть просунутися далі. І їхні основні зусилля зосереджені там.

Так, багато говорять про район міста Попасна (Луганська область). Попасну українські бійці залишили, Генштаб вивів їх на укріпленіші позиції. Це ситуація на схід Ізюма, і тут [на Луганщині] у росіян є невеликий успіх, вони просуваються.

Але Ізюмський напрямок для них — основний. Це той кулак, який мав пройти вниз — на Слов'янськ та зачинити котел — шляхом змикання угруповань, що рухаються з півдня та півночі.

Тому контрнаступ під Харковом дуже важливий — він стратегічно б'є у фланг усього цього угруповання. Весь фланг у них не просто не захищений, а точаться активні бойові дії з відступами їхніх військ.

— За даними українського Генштабу, росіяни перекидають під Харків сили, щоб стримати наступ українських військ. Як це позначиться на інших напрямках атаки росіян?

— Харківський напрямок для збройних сил РФ був другорядним, основна його мета — сковувати українські сили, тобто створювати ілюзію, що вони хочуть Харків оточити, блокувати чи навіть захопити. Тобто лякати. Плюс обстріли самого Харкова, щоб тримати у нервозному та панічному настроях мешканців міста. Вони розраховували, що Україна стягне сили для оборони під Харків, оголюючи Донбас.

Але сталась цікава річ. Україна замість того, щоб будувати оборону під Харковом, перейшла у контрнаступ та відкидає ворога від Харкова. Тим самим руйнується план росіян.

Адже ті російські сили, які мали сковувати українську армію, вони зараз відступають і оголюють фланг угруповання на Ізюмському напрямку. І замість того, щоб заблокувати українські збройні сили, росіяни зняли свої сили з Ізюмського напрямку та перекинули під Харків.

Початкова стратегія мала бути побудована так: основні та авангардні сили рухаються на Донбас, їх ресурси не використовують для прикриття флангів (для цього мали бути інші угруповання). Тобто авангардні та основні сили наступають і не відволікаються, не припиняють вогонь, не відходять назад, їх не знімають та не перекидають на інші ділянки. Але ми бачимо, що стратегія не спрацювала. Ми бачимо, що їм не вистачає сил для взяття Донбасу. Хоча про це спочатку говорили всі аналітики та експерти — сконцентрованих сил для взяття Донбасу замало.

Мапа бойових дій на Донбасі 17 травня. Ілюстрація: twitter.com/War_Mapper

— А чи можуть вони посилити ці сили найближчими тижнями, місяцями?

— Ну, ось уже кажуть, що в Росії триває прихована мобілізація. Щоб посилитися, їм треба десятки тисяч людей — щонайменше 50 тисяч, насправді їм ще більше потрібно.

Але навіть якщо шляхом прихованої мобілізації вони набрали 50 тисяч людей — але ж це не професійні військові, це ж не контрактники. Їх же підготувати треба. Це ж не просто вас, мене взяли, дали гвинтівку, посадили в машину та повезли. Толку ж від цього не буде.

Плюс російські мобілізовані не мають мотивації. Для Росії ж війни немає. Одна річ — це мобілізація, коли ворог під Москвою, і це вітчизняна війна. Інша справа — мобілізація, коли по телевізору розповідають, що все добре, все нормально, ніде ніякі крейсери не тонуть, жодні літаки не падають, ніхто ніде не вмирає, і тут бац — тебе мобілізують.

Тому Росії нема де взяти мінімальні 50 тисяч добре підготовлених і мотивованих бійців. Якби було де взяти, вони б давно вже свої цілі виконали.

А так вони жодної мети ще не виконали: Київ не взяли, керівництво в країні не змінили, до адмінкордону Донецької та Луганської областей не дійшли, навіть Маріуполь не взято повністю, сухопутного коридору до Криму немає, демілітаризація України не відбулася — а навпаки озброєння лише посилилося.

— Кілька днів тому з'явилася інформація, що нібито Росія виводить свої війська із Сирії і, можливо, перекидає в Україну. Наскільки це реально і може допомогти їм?

— Немає значення, наскільки це реально чи ні. Тому що російський контингент у Сирії дуже маленький. Основні сили, які борються в Сирії, — це сили режиму Асада. А Росія забезпечувала повітряну підтримку, логістичну підтримку, інформаційна розвідка. А сили спеціальних операцій були нечисленними — це ж не полки, це десятки, сотні людей, причому вони вже й так воюють в Україні.

Кого вони з досвідчених можуть задіяти у війні проти України — конкретних льотчиків, конкретних командирів, конкретних генштабістів, які можуть планувати бойові дії. Але їх, швидше за все, задіяли з самого початку, з 24 лютого.

Плюс війна в Сирії — це не та війна, яка відбувається між Росією та Україною. Це зовсім інший досвід, який мені складно уявити, як і де він може бути застосовним. Удари авіацією по Сирії, удари авіацією вони використовують і в Україні. Але мені важко уявити, що з авіабомбардування вони отримали в Сирії якийсь унікальний досвід. Вони й там, і тут продовжують використовувати неточні фугасні авіаційні бомби (ФАБи). Ну так, їхні пілоти набралися в Сирії досвіду зі скидання цих ФАБів, але це важко назвати досвідом. Це все ж таки не досвід використання високоточних протибункерних бомб, якісь там унікальні льотчики з цими унікальними бомбами. Такої зброї вони не використовують. Мабуть, у них її немає, або там буквально її трохи, і вони її зберігають.

Росія має КАБи (кориговані авіаційні бомби) — протибункерні бомби, їх використовували в Сирії дуже обмежено. А ось в Україні ми їх особливо не спостерігаємо. Ну, їх використовувати тут нема проти чого.

Наприклад, КАБами безглуздо бомбардувати "Азовсталь" у Маріуполі, бо там інший рівень глибини та броні. Тобто російські КАБи не можуть завдати суттєвої шкоди підземним бункерам "Азовсталі", які взагалі розраховані на ядерний вибух. Таким був стандарт будівництва промислових об'єктів у радянський період.

— Постійно загрожують, що на допомогу російським силам можуть прийти військові Білорусі. Чи варто їх побоюватися?

— Білорусь не має резервів, у неї сил вистачає рівно на закриття кордону — з Польщею, Литвою, з Україною. У них регулярна армія — це 10 тисяч людей. Ну, можна припустити ще мобілізацію. Хоча до мобілізованих білорусів буде ще більше запитань, ніж до росіян. А 10 тисяч — це небагато. Це не 100 тисяч, це не 50 тисяч.

Але Лукашенко — так, він тиран, але недурна людина. Був би дурним, не просидів би стільки років при владі. Він хитрий, чіпкий. Він бачить, що відбувається в Україні з армією Росії, добре розуміє, що Путіна б'ють, Росію б'ють. Так, з великими втратами, з великим героїзмом, але б'ють.

І Лукашенко розуміє, що Росія має запас міцності — ядерну зброю, великі території, в яких Путіну легко сховатися в бункері, як би там не було, плюс Путін — офіційно визнаний лідер у світі. А у Лукашенка немає ні ядерної зброї, ні глибини територій, ні величезного населення, ні невичерпних ресурсів. Він не просто ізгой, а він невизнаний, нелегітимний президент тощо. Тому для нього пряма участь у війні проти України — це не просто самогубство. Мені складно уявити, що можливо, щоб він все-таки включився.

Цілі на півдні

— Ви згадали Одесу. Яка їхня мета щодо Одеси?

— Будь-які бойові дії протягом усього театру військових дій пов'язані з тим, як згадував раніше про Харків, — сковувати сили України. Україна тримає під Одесою чималі сили. Бо, як і раніше, хоч і дуже маленька ймовірність, але ймовірність висадки російського десанту є. Це буде самогубство для Росії, але така ймовірність є.

А військова логіка як побудована? Що навіть якщо є 1%, що на конкретній ділянці може статися щось небезпечне, треба підстрахуватися, убезпечити. Якщо ймовірність прориву ворога до 2%, у цій частині ви повинні тримати сили. Так побудовано військову логіку.

І Придністров'я, звісно ж. Там також є російські сили, інфраструктура.

Обстріл Одеси ведеться з метою тримати в напрузі ЗСУ, перекидати та тримати там сили ЗСУ. Наприклад, створити ілюзію, що вони хочуть висадитися в Бессарабії з наступним з'єднанням з Придністров'ям і створити такий величезний анклав — Бессарабія + Придністров'я + Молдова. І ракетні удари можуть бути з тією метою, щоб показати, що ми готуємося. Той самий острів Зміїний, постійне перекидання туди техніки.

— Ми знаємо, що вони завдають ударів навіть із акваторії Каспійського моря. Чи можуть російські кораблі стріляти із Середземного?

— Коли вони завдають ударів із Каспійського моря, ракети йдуть над територією Росії, потім Чорного моря. А з Середземного моря над ким вони летітимуть? Над Туреччиною, над Болгарією, які є членами НАТО? Ну, хай спробують. Ракета там зійде з курсу і впаде — їм це треба?

— А сам проліт ракети над територією суверенної держави має якісь наслідки?

— Звісно. Ракета – це озброєння. Ви не можете стріляти ракетами над територією суверенної держави, з якою ви не ведете бойових дій. Далі йдуть усі наслідки.

Тобто випустити ракети "Калібр", щоб вони пройшли над територією НАТО, вони на таке не підуть. Хоча це на цьому етапі. У Росії взагалі ж кажуть, що по Польщі бити треба і таке інше. Але саме на цій фазі війни, щоб ракети йшли над країнами НАТО, ні, це неможливо.

Небесна битва

— На першому етапі вторгнення було чимало збитих російських літаків, гелікоптерів. Останнім часом, за даними Генштабу ЗСУ, такі випадки поодинокі. Про що це свідчить?

— З початку повномасштабної війни вже було помітно, що їхня авіація діє дуже невпевнено. На це звернули увагу й західні військові аналітики. Всі вони сходяться на думці, що авіація Росії діє дуже сковано, невпевнено, дуже агресивно. Пов'язано це з тим, що Україна має ефективні ПЗРК (переносні зенітні ракетні комплекси) та власну авіацію.

Авіація України працює на надмалих висотах. Для того, щоб протидіяти українській авіації, Росії доводиться опускатися до землі. Опускаючись до землі, їхні літаки виявляються вразливими для ПЗРК. Наприклад, британські ПЗРК Starstreak ("Старстрик") можуть збивати літаки-винищувачі.

Єдиний спосіб не потрапити під удар тих самих "Старстриків" — це великі висоти. Але тоді військових цілей не виконати, адже на великих висотах ти ні ворога не зіб'єш, ні авіаудар не нанесеш. Адже у них не розумна зброя, а ФАБи. Щоб скинути фугасні бомби хоч з якоюсь часткою ймовірності на успіх, потрібно спуститися ближче до землі.

Плюс Україна — це велика територія, у цьому теж її сила. А контролювати таку територію ворожим військам, зокрема й повітряним, не під силу. Але це дає військові привілеї українському командуванню.

Ось багато говорять про чудо-армію Ізраїлю, і люблять її розхвалювати. Але забувають, що Ізраїль — крихітний, і багато військових питань зумовлено його територією. Це ж розмір із Київську область.

Величезні території України — це величезна перевага, тому що можна розгортати всі ці ПЗРК, і авіація боятиметься заходити в глиб країни. Тому вглиб країни вони здебільшого б'ють ракетами. Вони бояться літаками заходити на територію заходу України, наприклад.

Усі розуміли, що якщо ви ведете бойові дії такого рівня та такої інтенсивності, то маєте задіяти авіацію максимально. Так, будуть втрати, збиватимуть льотчиків. Але вони всі проінструктовані про свої подальші дії, вони нібито бойові льотчики. Тому всі очікували, що Росія використовуватиме свою авіацію максимально. Але максимуму ми не спостерігаємо, а бачимо мляву та безініціативну їхню авіацію. Чому? Можна припустити, що маємо справу з прихованим дезертирством. Як це працює?

Військові мають змогу саботувати накази командування. Піхотинцю це зробити практично неможливо — він на виду, йому сказали наступати, він має наступати. Для нього дезертирство — це просто втекти, але це очевидне дезертирство, його зловлять та притягнуть до відповідальності.

А ось у артилериста, танкіста, льотчика маса можливостей саботувати, не виконувати наказ — тобто застосувати приховане дезертирство. Танкіст може сказати, що в нього щось у танку зламалося і все, танк не їде.

У льотчика ще більше варіантів. Льотчик може отримати наказ, підняти машину в небо, полетіти й сказати, що я скинув бомби в іншому місці, тому що в напрямку підсумкової цілі виявилося потужне протиповітряне озброєння. І як ти доведеш, що там не стояли ПЗРК? Ніяк.

Припустимо, льотчику поставили за ціль — долетіти до Києва. А він злякався і долетів тільки до Чернігова, швиденько скинув бомби кудись, аби на якісь об'єкти, і назад. Тож у нас так багато ударів по житлових будинках. Його питають: долетів до Києва? Ні, не долетів, бо потужний ПЗРК, тому підсумкову ціль я не виконав.

Це свідчить, що з льотчиків у такій війні вимагається хоробрість, ініціативність, мотивація. Мабуть, росіяни не мають ні хоробрості, ні мотивації. Вони не хочуть ризикувати своїм життям, залітати вглиб, виконувати завдання, розуміють, що їх можуть збити. А якщо вони працюють на низьких висотах, то це знижує їхні шанси на благополучне катапультування та порятунок, попри всі ці крісла-катапульти тощо. Низькі висоти часто залишають менше шансів.

Так, ми не маємо достатньо інформації, щоб говорити про великі масштаби прихованого дезертирства в російській армії. Але я припускаю це цілком. І це одна з причин низької ефективності російської армії в цій війні.

Ну, і до цього треба додати розвідку, яка в них ніяка. Їхні розвідпотужності далекі від розвідпотужностей Заходу, який допомагає Україні. Це супутникові данні з високими можливостями, високоточними картинками, та засоби спостереження, літаки та безпілотники тощо.

Ось під Одесою був випадок, коли вони завдавали ракетних ударів, а удари припадали по житлових будинках. Було велике питання: навіщо? Військові аналітики Заходу намагалися зрозуміти логіку. І виявлялося, що росіяни завдавали ударів по старих радянських базах, позначених на старих радянських мапах. А цих баз там уже немає, там будинки. Але вони програмують ракети за координатами і запускають їх нібито по військових базах. Це свідчить про те, що у них жахлива розвідка.

Ще приклад — вони постійно погрожують, що будуть завдавати ударів по поставках озброєнь Заходу. Але постачання озброєнь іде Україною, доходять до військових позицій. А росіяни не завдають ударів. Чому? Тому що вони не знають, куди бити, у них розвідка на території України не працює належним чином. Це єдина причина.

Прямий ефір