Нові технології, кастинг та перемога стрічки "Лишайся онлайн" на улюбленому фестивалі Тарантіно: інтерв'ю з продюсером першого у світі скринлайфу Антоном Скрипцем

Антон Скрипець. Скриншот: kanaldim.tv

В український прокат виходить стрічка "Лишайся онлайн" — драматичний фільм у форматі "скринлайф" про вторгнення Росії в Україну. Історія фільму крутиться навколо Каті, дівчини, яка з початком повномасштабного вторгнення долучається до волонтерства й, несподівано для себе, намагається рятувати людей з окупованої Бучі, лишаючись онлайн, з екрана ноутбука. Як створювали цю стрічку, чому актори відмовлялися від участі у проєкті та як фільм сприйняли канадці, розповів у "Ранку Вдома" продюсер першого у світі скринлайфу Антон Скрипець.

Ведучі – Ірина Хоменко та Костя Октябрський. 

— Розкажіть про жанр та сюжет фільму. 

— Це не жанр, це формат. Новий формат фільму "скрінлайф" називається. Це живий екран. Ви як глядач слідкуєте весь фільм за тим, що робить головна героїня на екрані свого ноутбука. Тобто вона комусь телефонує, комусь пише, заглядає в чужі листування, читає те, що, можливо, не повинна була б читати, відкриває якісь файли, які, можливо, не повинна була бачити. Вона залізає в чужий комп'ютер, а ми разом з нею. Ми дивимося кіно від першої особи. Багато глядачів каже, що ти ніби в голові головної героїні. В цьому й полягає унікальність. 

— Як виникла ідея створити таке кіно? 

— Це був березень 2022 року. Ви самі добре пам'ятаєте той час. Всіх переповнював адреналін, ми жили в гаджетах. Ми всі ставили собі цілі, які приведуть нас до перемоги. У нас все починалося з наївної цілі. Ми хотіли зняти кіно для того, аби закрили небо над Україною. Зараз це звучить дуже наївно, бо нічого не закрили, але на той момент всі були включені в цю місію. Якби ми знали на початку про ті виклики, які нас чекають, в плані виробництва, то ми б не починали. 

— Для України це взагалі перший фільм в такому форматі. Чому його обрали? 

— Відповідь лежить на поверхні. Тоді ми всі проводили багато часу у гаджетах. Кращої форми не має для того, щоб розказати про той період. 

— Ви автор ідеї та продюсер. Хто займався сценарієм? 

— Я писав сценарій разом зі своєю сестрою Євою Стрельниковою. Вона ж і режисерка фільму. Ми багато пишемо разом, маємо багато успішних спільних проєктів. Ми одразу домовились, що сценарій пишемо разом, але я продюсер, вона — режисер. 

— З якими труднощами зіштовхнулися під час зйомок? 

— Складно було хлопцям на фронті, а знімати фільм не складно. Ми просто робили свою роботу. В нас група маленька була, бо це кіно знімало на майданчику п'ять людей. Ви можете порівняти з класичним виробництвом. Де на майданчику працює щонайменше 20 осіб. Щоправда, трошки менше було задач, ніж в класичному кіновиробництві. Люди охоче брали на себе багато задач. Це було навіть зручніше для технології виробництва такого кіно. 

В тих умовах я не думав про труднощі, всі були відкриті та працювали, як злагоджений механізм. Зважаючи на те, що команда два роки живе цим проєктом, нам складно зараз бачити ті зміни, які сталися в суспільстві. Коли ми знімали це кіно все було просто, зараз почалася політика. Тоді готуючись до промокампанії ми створювали різні колаборації, тепер інакші умови. Власне, умови ставлять. Наше кіно — це історія того часу, коли ми могли допомагати тим, кого бачимо вперше. 

— Розкажіть про специфіку акторської роботи в такому форматі. 

— Головна складність полягала у тому, що всі актори грали з чорним екраном. Тобто не було партнерських сцен. Саша Рудинський казав, що складно було працювати зі своїм віддзеркаленням. Складно було й те, що треба було транслювати емоції, які ми переживаємо. Хоча от Олеся Жураківська сказала, що їй через це і хотілося бути в проєкті. 

— Скільки часу витратили на знімальний процес? 

— У нас було 14 знімальних днів, але вони розтягнулися на три місяці. Дещо доводилося перезнімати, адже це новий формат, експериментальний проєкт, нема технології. Тому ти пробуєш, перевіряєш, а коли все не так, то починаєш спочатку. Крок вперед, два назад, крок вперед, два назад. Ми багато помилялися — це нормально, і тому поверталися назад. 

— Хто ще знімався? Кастинг був? 

— Ми з Євою дуже любимо проби та кастинг. Бо це можливість якось навіть роль більше розібрати. Був великий кастинг. Понад 200 акторів ми переглянули. Складна роль у дитини, тож нам довелося переглянути 10 пропозицій. Все було в онлайні. Була й інша проблема — багато акторів в принципі відмовлялися грати, тому що ну актори доволі вразлива та емпатична професія. Багато хто не був готовий заходить в такий матеріал. У нас через це відпала половина ринку. 

— Ви показували фільм за кордоном. Розкажіть про його фестивальну історію. 

— Кіно показували в Канаді на одному з найулюбленіших фестивалів Квентіна Тарантіно. Для мене це важливо, бо Тарантіно — глядацький режисер. Він про кіно, яке розуміють всі. Ми теж за таке кіно. Ми перемогли на тому фестивалі. Зокрема, здобули одну з головних нагород "Кращий дебют". Додому повернулися дуже щасливі. До речі, канадців вразила ця історія. Я там від них почув одну фразу, яка дуже точно описує їхнє враження: "Ми дві години були українцями". Це якраз про імерсивність формату. Бо ти дивишся це кіно і в певний момент тобі здається, що ти сам переживаєш цю історію.

Також цікаві гості "Ранку Вдома":

Прямий ефір