Остеоінтеграція — це наукова фантастика в дії: ексклюзивне інтерв'ю із засновником методу, професором Рікардом Бранемарком та ветераном Олександром Зозуляком

Остеоінтеграція — відносно новий метод протезування кінцівок, під час якого у кістку вживляється імплант із зовнішнім стрижнем, до якого прикручуються компоненти протеза. Таке протезування стало справжнім порятунком для багатьох українських військових, зізнавсяперший ветеран з остеоінтеграцією Олександр Зозуляк. Про переваги такого методу протезування розповів сам винахідник, ортопед-травматолог, шведський професор Рікард Бранемарк. В екслюзивному інтерв'ю "Ранку Вдома" гості розкрили секрети остеоінтеграції та поділилися своїми планами.

Ведучі — Ірина Хоменко та Костя Октбярський.

— Олександре, розкажіть, за яких обставин ви втратили руку? Як уявляли своє життя після ампутації?

Зозуляк: Це було 2015 рік, бої за Дебальцево. Наша висота знаходилась на Дебальцевському перешийку. Ворог весь час намагався перемкнути цей перешийок. Все на нас скидали, навіть танки на нас йшли. Три дні ми відбивалися. На третій день у нас закінчились боєприпаси, не було артилерійської підтримки. Танки пішли в наступ прямо на нашу позицію. У нас був тільки один танк, який був пошкоджений на початку бою. Ми відбивалися від п'ятьох танків і одного БТР. Три ворожих танки пробилися до наших окопів. Ми вже відбивалися від них в окопах. Один із цих танків наїхав на мене в окопі. Отак я був поранений.

Спочатку мене оглушило вибухом. Коли я отямився, то зрозумів, що танк їде на мене. Мені залишалося два варіанти: або отримати кулеметну чергу або проскочити під танк. Я вирішив проскочити. Хотів спробувати підбити танк, але не вийшло. Танк викрутився, мене придавив. Танк зупинився та зсунувся в окоп. Другою гусеницею цей танк мене придавив. В цей момент наш гранатометник попав у башню. Наші бійці закидали гранати всередину в танк. Після цих всіх вибухів, приблизно через пів години вже нікого не було. Наші відступили. Я дочекався нашої підмоги. Мені витягли та доправила до медичного пункту в штабі.

Я не знав чи я втратив руку, чи ногу. Коли опритомнів у госпіталі після операції, то не відразу зрозумів, що мені амптували руку. Мене дуже здивувало, що немає руки, оскільки я її повністю відчуваю. Досі ці фантомні відчуття є. Вони навіть сильніше, ніж відчуття здорової руки. Відчуваю кістку, шкіру та пальці. 

— Пане Рікарде, якщо говорити максимально просто, то в чому суть остеоінтеграційного протезування кінцівок?

Бранемарк: Це імплант, який вживлюється в скелет. Це краще кріплення, ніж старий метод, який називається гніздове протезування. Особливо добре він працює на коротких ампутація кукси. Тоді є реальна можливість встановити такий вид протезу. В інших випадках це неможливо.

— Скільки хірургічних втручань передбачає цей метод?

Бранемарк: Можливо зробити це за одну операцію, якщо скелет міцний. Ми рекомендуємо робити два оперативні втручання у випадку, коли він не такий міцний. 

— Олександре, скільки у вас було операцій?

Зозуляк: В мене була одна операція, оскільки у мене міцний скелет. Я займався спортом. Вживити імплант мені можна було за один раз. Як бачимо, все чудово пройшло.

— Пане Рікарде, коли ви провели перше протезування за цим методом? Хто був першим пацієнтом і як склалася його життя?

Бранемарк: Це довга історія, але я намагатимусь бути лаконічним. Остеоінтеграцію винайшов мій батько на початку 1960-х років. Він використовував її для зубної імплантації. В 1990 році перша людина з ампутацією отримала такий імплант. Це було понад 30 років тому. Вам краще запитати Олександра, що він думає про це. Втім, це дійсно майбутнє в питанні реабілітації людей з ампутацією. Ми допомогли сотням таких пацієнтів за останні 30 років.

Першою моєю пацієнткою була жінка, яка втратила обидві ноги до коліна. Я її зустрів минулого року. Зараз їй близько 60 років, і мені здається, вона задоволена своїм життям. Та все ж розумні протези не настільки хороші, як справжні руки чи ноги. Ми намагаємось покращити їх за допомогою наукових методів. Вже маємо прогрес. Втім, наша рука — це особливий інструмент. Тож навіть з найбільш просунутими технологіями наразі складно повністю відтворити її. Але ми збираємось продовжувати роботу над цим у майбутньому.

— Рікарде, ви кілька разів приїздили в Україну оперувати пацієнтів. Розкажіть про цих пацієнтів, будь ласка.

Бранемарк: Наприклад, Олександр. Ясно, що пацієнтів, яким я допомогав у лікуванні, було значно більше. Я знову приїду в Київ днями й продовжу проводити операції, навчання, читатиму лекції. Намагатимусь допомогти чим зможу.

— Олександре, як ви стали першим ветераном України, кому зробили таку операцію. Як так сталося?

Зозуляк: Я познайомився з В'ячеславом Запорожцем. Це були ветеранські змагання по стрільбі з лука, і він прийшов у військовій формі. Він був такий худий, в окулярах, тихенько себе поводив, як не типовий військовий. Я подумав, що це волонтер. Краєм вуха почув його розмову з іншими військовими. Вони якраз говорили про новітні методи протезування. Зокрема, про остеоінтеграцію.

Я чув про неї раніше, оскільки цікавився тим, як повернутися в спорт після ампутації. Стандартне протезування не дає можливості жити на повну. Мене дуже зацікавило питання остеоінтеграції. Я сам почав розпитувати В'ячеслава. Він дав мені свої контакти. Потім він познайомив мене з Рікардом Брунемарком. Потім Рікард був в Києві. Я з ним зустрівся та розказав про своє прагнення покращувати свої результати в спорті. Він сказав, що це можливо.

Мене цікавило одне — яке навантаження на кістку я зможу витримати. Вияивлося, що з цим протезом я зможу витримати навантаження у 120 кілограмів. Це відразу закрило всі інші питання.

— Як довго тривала реабілітація? Чи швидко ви призвичаїлися до протезу?

Зозуляк: Зробили мені операцію 25 вересня 2023 року. Вже через п'ять місяців я почав тренуватися на своєму старому протезі. Мені переробили старий протез під кріпленням до остеоінтеграції. Я відновив тренування зі стрільби з лука. Зараз я вже можу брати участь в змаганнях. Я вже взяв друге місце в Чернігові на ветеранських змаганнях та дуже цим задоволений.

— Кажуть, що завдяки цьому методу протезування думки перетворюються на рух. Це дійсно так?

Зозуляк: Не зовсім так. Протез працює від м'язів. Датчики зчитують міосигнали м'язів, які відтворюють рухи. Тобто я фантомною рукою роблю певні рухи. Ці рухи передаються на м'язи, м'язи зчитують датчики. Датчик посилають сигнали в комп'ютер. Коли я тисну вам руку, я відчуваю, як я стискаю м'язи. Самі відчуття від протеза не передається.

Єдине відчуття, що передається від протеза, якщо в щось впертися. Оскільки вони передаються по кістці. Якщо впираєшся, то є відчуття упора в кістку. Є протези, які передають вібрації на кістку. Тобто, доторкнувшись до чогось, протез передає вібрацію, і це відчувається кісткою. Потім вона інтерпретується як дотик. З часом, якщо м'язи гарно налаштовані це перетворюється на автоматичні рухи і можна керувати протезом, як своєю рукою. Але треба багато практикуватися.

— Пане Рікарде, як це можливо? Як людина може керувати біонічною рукою?

Бранемарк: Це складне питання, бо відбувається багато процесів. Мені здається, Олександр сказав, що може в хорошому сенсі відчувати вібрації в імпланті. Зараз ми проводимо нове дослідження.

Зокрема, поміщаємо електроди в середину тіла — у нерв, або навколо нервів, аби створити штучні відчуття. Це означає, що в майбутньому ми побудуємо значно кращі протези для рук та ніг. З комбінацією імпланти в кістці та імплантованих електродів, які "розмовлятимуть" з мозком. Мозок посилатиме сигнали електродами. Це як наукова фантастика, але вона відбувається наяву.

Зозуляк: Це наступна операція, яку проводять. Коли електроди прокладаються всередині імпланта, вони виходять зсередини через кістку, під'єднується до м'язів. Таким чином протез напряму підключається до конвектора, як в розетку. Всі проводки йдуть в самому імпланти.

Зараз у мене датчики зверху. Тобто вони не інтегровані. Таку операцію з інтеграції впереш в Україні будуть проводити Антону Іванціву. Я теж хочу таке. Зараз я ношу спеціальну манжетку — притискаю датчики, щоб вони краще працювали. Оскільки вони можуть з'їжджати. Такий метод — інтеграція, дозволяє уникнути цього. У нас є багато ветеранів, які не мають руки. У них датчики кріплять до грудних м'язів. Їм доводиться робити операцію на грудні м'язи, щоб була можливість управляти багатьма сигналами. В цьому випадку треба робити корсети, які обтягують тіло. Якщо б це все через м'язи зсередини працювало, то було б набагато краще.

Тому ми над цим теж будемо працювати. Я думаю, що найближчими роками це в нас теж буде.

— Пане Рікарде, частина протезу, яка вживляється в кістку залишається там на все життя? Чи з часом треба проводити заміну цього імпланта?

Бранемарк: Ми думаємо, що вони зможуть залишатися на все життя. Найдовший випадок, за яким ми мали змогу спостерігати, це зубні протези. Їх інтегрували у 1967 році. Вже минуло майже 60 років.

Зозуляк: Імпланти зростаються з кісткою. Оскільки це титан, він пористий, він обростає кісткою і залишається частиною організму. Річ в тому, що імплант складається з кількох частин. Це титанова трубка, і в неї вкручується перехідник — абатмент. Трубка залишається в кістці, а цю частину можна переробити, можна допрацювати з часом.

— Пана Рікарде, чи треба змінювати протез протягом життя?

Бранемарк: Внутрішня частина, яка прикріплена до кістки, залишається на все життя. Зовнішній протез знімається й має підлягати заміні. Це те, що Олександр робить щодня. Він знімає свій протез й одягає його знову. Це завдяки тому, що тіло дуже сильне і може самовідновлюватися. Саме тому тіло поза конкуренцією з зовнішніми протезами.

Зозуляк: Перший протез, який я носив з 2015 року, досі в мене є. Я з ним тренувався до того, як отримав біонічний. Він поки що не мій. Це тестовий варіант. Старим я час від часу користуюся.

— Які у вас плани на майбутнє?

Зозуляк: Я біоінженер, працюю з ветеранами. Намагаюсь знайти оптимальні рішення для них. Також я випробовую новітній метод в спорті. Нещодавно я був на змаганнях "Спартан". Я без протеза бігав цілий день, носив важкі речі, долав перешкоди. Все гаразд, я працював з голим абатментом. Зараз я активно займаюсь стрільбою з лука. Роблю по 100 пострілів в день. Абсолютно ніяких болючих відчуттів немає. Чим далі, тим краще, тим більш я можу робити точних пострілів.

Я вважаю, що треба впроваджувати такий метод протезування, і він допоможе спортсменам покращити їхні можливості. Я сам планую стати паралімпійським чемпіоном. Гадаю, що це можливо.

Бранемарк: У мене в паланах — навчання з українцями. Я сподіваюся, що Олександр відвідає велику міжнародну зустріч і покаже, які є можливості в Україні.

В довгостроковій перспективі наша ціль — повністю відновити функціонування після ампутації за допомогою всіх тих науково-фантастичних методів, про які я розповідав. У світі багато науковців та дослідників, які ретельно працюють над цим. Я думаю, що ви в Україні будете одними з перших та кращих у цій сфері.

Також цікаві гості "Ранку Вдома":

• Про фільмування нового проєкту "Міста", війну та батька Зеленського: інтерв’ю з ведучим Анатолієм Анатолічем
• "Знімати серіал "Під одним дахом" було непросто, але важливо": інтерв'ю з режисером Сергієм Сотниченком та актором Олексієм Нагрудним
• Збереження історичної пам'яті у проєкті MemoryCraft: інтерв’ю зі співзасновницею громадської організації "Валентність. Переосмислення" Валентиною Мержиєвською
• Історії про життя на його заході: інтерв'ю з авторкою книги "Там, де заходить сонце" Оленою Пшеничною
• Як Україна готується до гібридних "Ігор Нескорених": інтерв'ю з представницею Мінветеранів Анастасією Галайко та ветераном Володимиром Товкисом
• Чесько-український "Фестиваль взаємності" здивував глядачів та самих чехів: інтерв'ю з акторкою Катериною Полєтаєвою
• Нова методика надання психологічної допомоги дітям: інтерв’ю з директоркою мережі центрів Kinder Velt Анастасією Чекаленко та арттерапевткою Олесею Войчук
• В Україні на чотири дні відкривають "Книжкову країну": інтерв’ю з керівницею фестивалю Людмилою Фіть
• Стрічка, яка візуалізує бажання кожного українця: розмова з режисером комедії "Крашанка" Тарасом Дударем та акторами Дар'єю Легейдою й Артуром Логаєм