Чому Росія боїться "Кримської платформи" та членства України в НАТО: "Официальный разговор" з Еміне Джапаровою

Членство в НАТО є ключовим вектором у міжнародній політиці України. На сьогодні держава вже готова до отримання ПДЧ.

Чи зможе Україна найближчим часом отримати ПДЧ в НАТО і яким чином Росія перешкоджає цьому процесу, а також чому РФ боїться "Кримської платформи" — розповіла перша заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джапарова у програмі "Официальный разговор" телеканалу "Дом".

Ведуча — Дарина Вершиленко.

— 13 років тому в НАТО заявили, що Україна буде членом Альянсу. Але відтоді не багато змінилося, і зараз риторика Києва почала посилюватися. Чи може Україна отримати План дій щодо членства (ПДЧ) в НАТО у 2022 році?

— Мені здається, що досить складно озвучувати будь-які дати й терміни. Напевно, це буде неправильно. Тут, імовірніше, необхідно запитувати й у себе самих, а що ми зробили для того, щоб отримати ПДЧ? Тому що це останній коридор перед членством у НАТО.

На сьогодні ми чітко транслюємо нашим партнерам, що 2014 рік дуже багато змінив. Україна нарешті колективно, як нація, усвідомила, що це шлях безповоротний. Не може бути компромісу.

— Це той рідкісний випадок, коли ми можемо сказати "Спасибі" Росії.

— Я не думаю, що Росія потребує подяки. Тому що це країна, яка здійснює низку військових злочинів щодо нашої країни, і точно нам не варто дякувати РФ. Потрібно навпаки казати про те, що вона повинна нести відповідальність за ці злочини.

Зараз у нас суспільство консолідоване: 53% українських громадян підтримують членство в НАТО, понад 60% — в ЄС. У нас таких цифр високих ніколи не було. І це стабільно з року в рік. У нас понад 50% населення підтримують членство. Зовсім не кожна європейська країна може похвалитися такими показниками.

Важливо розуміти, що у кожної країни цей шлях займає різну кількість років. У Естонії, наприклад, це зайняло 10 років. У Чорногорії від моменту, коли вони отримали ПДЧ, і до їхнього членства минуло 8 років. Північна Македонія — від моменту, коли вони заявили про своє бажання стати членом Альянсу, до того, як вони ним стали, минув 21 рік, якщо не помиляюся. Це процес.

Як мені здається, ми дуже правильно рухаємося. Перше — тому що у нас триває повна синхронізація військової співпраці. Стандарти української армії повністю формуються на стандартах НАТО. Це прописано в усіх основоположних документах. Не тільки в Конституції, а й у плані оборони, який ми вперше в історії прописуємо.

Його тільки готують. Це і стратегія національної безпеки, і низка інших документів, де ми чітко говоримо, що НАТО — це той пріоритет, який ми на всіх рівнях реалізовуємо.

Як ця взаємодія відбувається. Є річний національний план (РНП). Це 500 пріоритетів. Це документ на сотні сторінок, який показує весь спектр того, як ми взаємодіємо з НАТО. Другий формат нашої взаємодії — це те, що ми отримали в 2020 році. Це Enhanced Opportunities Partnership — партнерство розширених можливостей, яке вибудовує взаємодію в дуже чутливих сферах. Наприклад, таких, як розвідка. І обмін даними розвідок. Це теж демонструє той ступінь довіри, якої у нас ніколи не було з партнерами Альянсу. Проходять навчання Sea Breeze. Понад 30 країн європейського континенту та членів НАТО беруть участь у цих навчаннях.

Це саме те, що є, на мою думку, головним. Формування довіри. Оскільки ми розуміємо, що партнерство з НАТО — це і політичне рішення, політична воля країн-партнерів. Ми поступово, крок за кроком, щодня і вже безповоротно рухаємося до свого завдання.

— Чому Росія так боїться "Кримської платформи"?

— Мені здається, все дуже просто. Кожен злочинець боїться, що його злочин буде розкрито. Оскільки цей злочин відбувається. Це ж не так, що в 2014 році відбулася окупація і все. Ні. Це злочин, який РФ кожного дня робить і щодо наших громадян, і щодо нашої країни. Тому кожен злочинець мріє про те, щоб це ніхто не бачив, не помічав, і що все це було б приховано щільною завісою таїнства. Тому їхні декларації, мовляв, "приїжджайте до Криму і ми вам усе покажемо" — тільки порожні декларації. 

Росія ставить кілька завдань щодо "Кримської платформи". Перше — це дискредитація цієї платформи як такої. Наративи, які ми чуємо, — що це ні про що, це чергове шоу київської влади, це чергова провокація, це спроба зіштовхнути великі держави в їхніх геополітичних інтересах тощо. І друга — це зробити так, щоб на цей саміт, який ми будемо запускати 23 серпня, за день до Дня Незалежності, щоб на цей саміт ніхто не приїхав.

Ми запрошуємо вищих представників країни, це перші особи держав. І просто їх запросити складно — є коронавірус, є щільні графіки. А тому Росія саме намагається збити цю участь.

На сьогодні у нас є три категорії держав, з якими ми ведемо діалог. Перші — це ті, які вже нотою офіційно сповістили українську сторону про те, що вони будуть брати участь на найвищому рівні. Це лідери, президенти, прем’єри, голови парламентів. Друга категорія — це ті, хто в робочому порядку нам уже повідомили про те, що вони будуть, і повідомили, на якому рівні. Ми тепер чекаємо на ноту, яка підтвердить це офіційно. І третя категорія — країни, з якими ми ведемо діалог, які ще не визначилися, яким буде рівень.

— Як буде проходити саміт і який документ підпишуть після його закінчення?

— Саміт буде наповнений не тільки формальними виступами тих глав делегацій, які будуть представляти свої країни на цьому саміті. Ми також хочемо наситити саміт якимись смисловими проєктами, тому тут буде багато культурно-мистецьких проєктів, які дадуть змогу нашим гостям і учасникам цього саміту відчути, що таке Крим сьогодні. Тому що мені здається, що за всіма спробами українських дипломатів розповідати про кримську дійсність, яка повністю відрізняється від того, що говорить Російська Федерація, дуже часто відбувається якась генералізація, коли ситуація в Криму і на Донбасі сприймається як статистика.

Дуже важливо оживляти це культурою, оживляти це емоціями, і саме це ми хочемо зробити на саміті. Для президента Зеленського це дуже важливий аспект, він бере активну участь у всіх етапах формування програми. Тому ми сподіваємося, що цей саміт пройде не тільки формально, але й залишить дуже глибокий емоційний слід у тих, хто братиме участь.

Ключова частина саміту — ухвалення документа, який буде називатися Кримська хартія або Кримська декларація. Він зафіксує основні позиції України як країни й міжнародного співтовариства, які консолідувалися з Україною в політиці невизнання окупації. Це кодифікація політики невизнання. Це також буде фіксація тих злочинів, які Росія здійснює в щоденному режимі, а також ті наслідки, які можуть очікувати Росію в разі продовження такої агресивної політики.

— Що стосується проєкту "Північний потік-2″, Україна говорить про компенсації у зв’язку із запуском цього газопроводу. Яка сума влаштує Україну?

— Ми не приховуємо своє бачення, не намагаємося зробити вигляд, що це обходить інтереси України. Ми це відкрито транслюємо нашим партнерам. Я сподіваюся, що, оскільки запуск цього проєкту — це ж не тільки побудувати трубу, це ще сертифікація, це все ціла низка процедур — ми до останнього з нашими партнерами будемо продовжувати щирий діалог про те, чому це той проєкт, який є геополітичним і невигідним не тільки Україні, але й самій Європі.

— Закон про корінні народи. Російські журналісти лютують, що росіян не визнали корінними народами, а ось кримських татар і караїмів — визнали. Як цей механізм може стати фундаментом для деокупації Криму?

— Що важливо, до цього прагнули кримські татари, караїми та кримчаки понад 30 років — з часів повернення з місць депортації. Чому він важливий для України? Тому що він ставить певну законодавчу крапку в усіх спекуляціях про те, хто такі кримські татари, хто такі росіяни тощо. Чому кримські татари — корінний народ? Тому що корінними народами, в нашому розумінні, можуть бути ті народи, які не мають своєї державності. Всі народи, які мають свою державність, мають достатньо механізмів щодо захисту своїх мовних, культурних і всіх інших прав, і росіяни є національною меншиною України.