Досвід України цінний для НАТО: інтерв'ю з політичним консультантом Олександром Антонюком

Після двох років відстрочок Євросоюз проводить шостий саміт "Східного партнерства" у Брюсселі. Вже рік "Східне партнерство" працює майже "вхолосту". Конкретне наповнення цієї ініціативи Євросоюзу — 20 проєктів — було передбачено до кінця 2020 року. Домовитися про нові цілі постійно заважали різні обставини. Тому саміт не вдалося провести ні у 2019, ні у 2020 році.

"Східне партнерство" — це започаткований у 2009 році проєкт Європейського Союзу, головна мета якого — розвиток інтеграційних зв'язків Євросоюзу з шістьма країнами колишнього СРСР: Азербайджаном, Вірменією, Білорусією, Грузією, Молдовою та Україною.

З шести держав-членів об'єднання три — Україна, Грузія та Молдова — оголосили вступ до Євросоюзу метою своєї зовнішньої політики та підписали Угоду про асоціацію з ЄС. Україна, Грузія та Молдова також користуються безвізовим режимом із ЄС. У травні 2021 року вони створили спільний формат для співпраці — "Асоційоване тріо".

У червні 2021 року після введених санкцій Євросоюзом своє членство у "Східному партнерстві" вирішила призупинити Білорусь.

І ось 15 грудня на саміт зібралися президенти та прем'єри 27 країн Євроспівдружності та п'яти із шести країн об'єднання "Східного партнерства" — України, Грузії, Молдови, Азербайджану та Вірменії.

До Брюсселя прибув і президент України Володимир Зеленський. Окрім участі у пленарному засіданні, глава Української держави також провів зустрічі з президентом Євроради Шарлем Мішелем, у форматі "трійки" "нормандської четвірки" — з федеральним канцлером Німеччини Олафом Шольцом та президентом Франції Еммануелем Макроном, а також з іншими лідерами держав-членів ЄС та асоційованих країн-партнерів.

Про "Східне партнерство" у програмі "Украина на самом деле" телеканалу "Дом" говоримо з політичним консультантом Олександром Антонюком.

Ведучий програми — Денис Похила.

— Про "Східне партнерство" минулого і цього року напередодні саміту дуже багато говорили. Наскільки дієвий цей формат і наскільки він зараз вигідний Україні? Зважаючи на те, що із шести країн залишилося лише п'ять. Але, звісно, ​​сам саміт зібрав 27 держав.

— Нам вигідна будь-яка співпраця, будь-яке партнерство, яке передбачає відкриття наших ринків та прихід інвестицій. І навіть не в кількості країн річ. Важливо, скільки мільярдів умовних одиниць такі формати дозволять нам законтрактувати у розвиток нашої країни. З цього погляду "Східне партнерство" — формат гарний. Але висновки робитимемо за підсумковою конкретикою саміту.

— Із шести членів троє — Україна, Грузія, Молдова — виступили за трансформацію цього формату, наголосивши, що кінцева мета — це мандат члена Європейського Союзу. Але поки що це лише процес.

— Я думаю, що на сам Євросоюз чекає велика турбулентність, зважаючи на економічні інтереси тих чи інших країн, які перевершують інтереси спільного союзу. Згадаймо той самий "Північний потік-2". Це ж проєкт Німеччини та Росії. Хіба він не йде всупереч інтересам Євросоюзу? Не беремо Україну, ми не є членами ЄС. Але це б'є по тій самій Польщі. І Польща відповіла: Конституційний суд країни сказав, що закони Республіки Польщі стоять вище за закони Європейського Союзу. І це лише початок. Тому що йдеться про економіку, а особливо у такий складний період пандемії.

Тому я думаю, що Європейський Союз приречений переформатувати принципи та цінності — знову ж таки це рівність, де кожна держава має свої квоти та свої доходи.

І як це не парадоксально, але це на користь Україні. Тому що, коли переформатується чи створюється щось нове, якщо ми грамотно підходитимемо до цього, — за контрактами, за комунікаціями — це може зіграти нам у великий плюс.

Ми маємо мислити прагматично. Я вважаю, що саме прагматизм дасть нам змогу бути рівноправним або членом, або в цьому разі союзником ЄС. Знову ж таки нам не завадить сьогодні розвивати контакти з Великою Британією, з Канадою, з іншими країнами. Якщо говоримо про "Східне партнерство" — Азербайджан та Вірменія для нас дружні країни в будь-якому разі.

— Але все одно наш курс — ЄС та НАТО. На вашу думку, які пріоритети для досягнення цієї мети ми вже зараз маємо ставити?

— Ми розуміємо, що ЄС та НАТО — це перспектива не завтрашнього дня. А питання безпеки у нас стоїть із 2014 року.

Які завдання ми маємо для себе розв'язати? По-перше, щодо наших "домашніх завдань" стосовно виконання стандартів, критеріїв. Один із моїх колег пожартував: а якщо ми все виконаємо, чи потрібно тоді бути в НАТО? Тому що ми ж говоримо про Збройні сили, їхні потужності — повноцінну авіацію, високоточне озброєння, про системи ППО і таке інше. Ми це в будь-якому разі маємо наростити, незалежно від того, будемо ми за рік, 10 років у НАТО чи ні.

Але коли вже у нас все це буде більш-менш у нормальному стандарті, ось тоді й треба серйозно говорити про те саме НАТО. Нині ми лише на цьому шляху.

Крім того, питання членства НАТО — це питання геополітики. І ще невідомо, яким буде світ після цих 10 років, яким буде розставлення сил. Вона може бути нам у плюс, а можливо, на жаль, і в мінус.

Щодо членства в ЄС. Тут передусім завдання нашому парламенту — треба узгодити законодавство зі стандартами Європейського Союзу. Воно має синхронізуватися та бути зрозумілим нашим партнерам, нашим інвесторам.

Другий головний для України момент — стабільність: у тому самому законодавстві, податковій системі, і все має бути прогнозовано. Тобто, коли інвестор сподівається отримати вигоду та заходити з інвестиціями чи якимось проєктом до України, він має розуміти, яка податкова система, яка політична ситуація, як працює судова система тощо. Те, що ми називаємо реформами.

— Туди ж — боротьба з корупцією.

— Боротьба з корупцією, однозначно. Тільки є один момент — корупція є скрізь. Якщо ми вирішимо позмагатися з членом Європейського Союзу — з Італією, ще незрозуміло, у кого цієї корупції буде більше.

Тому — так, корупція. Але ж ми повинні впливати не лише у каральний спосіб. Ми повинні розуміти, що є першопричиною цих корупційних систем. Якщо це, умовно, щоб оптимізувати податки, то подивімося — може, нам треба все-таки податки якось спростити. І таке інше.

Адже всі ці реформи потрібні передусім нам. Ми повинні розуміти, що нам потрібно, який сектор економіки ми хочемо зробити пріоритетним і що потрібно, щоб цей сектор почав працювати. Тобто — зняти якісь рубежі, обмеження.

Наприклад, одна річ — конкуренція, а інша річ, коли ми говоримо про національного виробника. Ми повинні створювати ті умови, які нашого виробника зроблять конкурентнішим за навіть той самий, умовно, європейський аналог. А для цього ми повинні також проводити лобістські моменти. Це — перший фрагмент.

Другий фрагмент — це те, що ми називаємо локалізацією. Одна річ, коли ми просто збираємо тут автомобіль, інша — коли ми цей автомобіль на 70% збираємо із наших деталей.

І третій момент: ми маємо дивитися на кілька років уперед. І якщо ми як держава сьогодні не можемо конкурувати у виробництві автомобілів із двигуном внутрішнього згоряння, то купуймо франшизи, розробляймо наші технології та запускаймо автомобілі майбутнього. Це електромобілі, і ті, що працюватимуть на водні. Потрібно заходити до тих секторів, де ще немає конкуренції.

— 16 грудня на полях саміту "Східне партнерство" президент Володимир Зеленський зустрінеться з генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом. Ми з надіями дивимося на подібні зустрічі? Якщо президент зустрічається з генсеком НАТО, то ми вже настільки поруч?

— Ми маємо підходити реально. На практиці ми маємо співпрацю з НАТО. Я, як свого часу учасник бойових дій, можу підтвердити. Ось під Львовом Яворівський військовий полігон, де працюють багато інструкторів [НАТО]. Діє Академія сухопутних військ, яка готує кадровий офіцерський склад, вже інтегрований до системи НАТО.

І тому такі зустрічі, як Зеленський — Столтенберг, із погляду протоколу — це дуже добре. Це свідчить про те, що ми у процесі, що він не заморожений. І це головне.

Ну, а як ми любимо казати — "епохальна зустріч". То в нас, дякувати богові, цих епохальних зустрічей... Просто ми живемо за зміни епохи. Тут головне один момент — щоб ми просто перестали комплексувати.

Повірте, досвід, який мають сьогодні Збройні сили України й узагалі українська нація, — він цінний зокрема і для НАТО. Це головний наш козир.