Олімпіада-2020 очима спортивного судді: "Утро Дома" з Павлом Василинчуком

З нинішньої Олімпіади в Токіо повернулися з нагородами не тільки спортсмени. Звання кращого боксерського рефері, вперше за роки участі України в Іграх, отримав суддя міжнародної категорії АIBA Павло Василинчук.

 Про свій шлях у спорт, а також про участь в Олімпіаді-2020 він розповів у програмі "Утро Дома".

Ведучі — Анна Кузіна та Костянтин Войтенко.

— Ви стали найкращим суддею на Олімпіаді-2020 і були єдиним українцем серед 36 арбітрів. Що для вас це означає?

— Напевно, приклад для моїх колег — здавати міжнародні категорії, йти до високих цілей. Все це логічно, всі ми люди. Пощастило десь мені досягти цього, й усі колеги за суддівським корпусом розуміють, що кожен із них може досягти таких самих цілей. Але я був один із України. А також на цю Олімпіаду в якості міжнародного технічного делегата потрапив мій наставник зі Львова Ігор Степанович Білецький. Він відповідав за екіпіровку спортсменів, був менеджером із екіпіровки. І так доля склалася, що він вчив мене багато років тут у нас, на нашій українській арені, допомагав на міжнародній.

— Ви найкращий суддя з усіх суддів, які були присутні на Олімпіаді, чи тільки серед тих, хто судив бокс?

— Протягом двох років відбирали суддів, які будуть брати участь в Олімпійських іграх. Це було на кваліфікаційних континентальних чемпіонатах. Ось я до Африки поїхав, у Дакар. Там у нас була низка суддів. Нас обирали, ставили оцінки. Потім запросили до Аргентини на американський турнір, але його скасували через COVID-19.

Ось на таких чемпіонатах вони здійснювали відбір. Після останнього європейського турніру, який у Парижі був, десь за місяць до Олімпійських ігор, вже надійшли листи 36 суддям, які потрапили методом жеребкування на Олімпійські ігри.

— Тобто серед усіх ви — найкращий?

— Серед 36 відібраних на Олімпійські ігри. У нас також були оцінки, бали. Одна людина відповідала за оцінку бічних суддів, це колишні рефері, судді, оцінювачі. І окремо людина оцінювала рефері в рингу також, — помилки, пересування, команди, чіткість, вид. За багатьма критеріями була оцінка. І за результатами цих оцінок судді були відібрані до фінальних поєдинків.

— Хто оцінює суддів на Іграх, хто дав вам призове місце?

— Є така група ITO, це абревіатура, міжнародні технічні делегати. До речі, мій учитель, Білецький Ігор Степанович, одразу після Олімпіади полетів на чемпіонат Європи до Боснії. Він уже там як оцінювач суддів, займається оцінкою.

І також на Олімпійських іграх у нас було шестеро оцінювачів, які дивилися, оцінювали роботу бічних суддів і, відповідно, рефері в рингу також.

— Ви хотіли стати суддею з дитинства? Розкажіть про свій шлях.

— Все почалося ще в далекому 1999 році. Я був студентом Івано-Франківського коледжу фізичного виховання. І досить потужно бокс на той момент на Прикарпатті розвивався. Дуже часто були змагання. І було таке негласне правило: якщо ми не боксуємо, немає нашої вікової групи, то один із тренерів, Любомир Васильович Пасічняк, вчив нас суддівству. Ми мали брати участь в змаганнях обласного рівня вже як судді. І з боку, і рефері в ринзі. Якось так він долучив мене, мені сподобалося, і до 2004 року я судив місцеві змагання. А потім поїхав до Кривого Рогу, здав на категорію національного рівня.

— Це як хобі чи все ж таки робота?

— Хобі, яке переросло вже в іншу професію. Я займаюся підприємницькою діяльністю. І, звичайно, на шкоду родині, на шкоду основній зайнятості їду на змагання, тому що десь потрібно підтримувати й український бокс, і в нашій країні, і на міжнародній арені.

— Ви приватний підприємець. Це пов'язано зі спортом?

— Зі спортом не пов'язано. Це торгівля. Але не спортивними товарами.

— Тобто можна поєднувати, виходить, так?

— Звісно. Є свої мінуси, але...

— Складно бути неупередженим суддею?

— На цих Олімпійських іграх дуже важливий такий меседж нам щодня на зборах просто в підсвідомість закладали, що в наших руках — майбутнє олімпійського боксу. Тому що після Ігор в Ріо були скандали, хотіли виключити бокс із Олімпійських ігор. Але цього разу Міжнародний олімпійський комітет суворо проводив відбір суддів і давав настанови: ви бачите тільки червоний або синій. Ані країн, ані релігій, ані національності — нікого. Ви бачите боксера в червоному і синьому кутку. Ось за цими критеріями обирайте хто переміг: боксер червоного або синього кута. Ми так і робили. Бачимо червоний — синій, і на наших суддівських машинах також кнопки червоні та сині натискалися.

— Спортсменів нагороджують медалями, вони стають на п'єдестал. Вас, як найкращого суддю, як нагородили?

— Нагородження було в нашій суддівській кімнаті. Ми навіть не чекали цього, нам не говорили, що буде оцінювання. І тут заходить наша колегія міжнародних технічних делегатів, і оголошують, що на цих змаганнях є три номінації: "бронза", "золото", і "срібло" за найкращого рефері на турнірі. Оголосили: "бронза" — мій колега з Америки, Боу, "срібло" — мій колега з Польщі, Славомир, і "золото", — тут показують на мене пальцем: "Виходь, Україна, Василинчук, ти нагороджуєшся". Ну, звичайно, це несподівано.

— Вам вручили хоч якусь грамоту, чи просто: ти — молодець, і все?

— Грамота заламінована. Така буде пам'ятка з Олімпійських ігор.

— Які далі ставите для себе цілі?

— Ми розвиваємо вітчизняний бокс. Я в своєму регіоні, як глава суддівської колегії, ми навчаємо суддів, готуємо. Просто працюємо далі.

— А які у вас враження від Олімпіади в Токіо?

— Я думав, що буде складніше. Японці дуже хороші люди. Волонтери були готові на все, що потрібно — принести, купити, дістати, якщо щось болить. Ми ж не могли виходити з готелю нікуди, нас проводжали до арени буквально 400 м під конвоєм.

— Пам'ятки Токіо не подивилися?

— Було складно в цих умовах, звичайно, але ми не за тим їхали. Ми розуміли, що це Олімпійські ігри. Головний варіант був, щоб відбоксувати, щоби боксери отримали золоті медалі, а ми — судді, все-таки допоміжний персонал обслуговування змагань. Тобто, все це вже було другорядним.

— Боксери не можуть до вас підійти після поєдинку та запитати, чому така оцінка? Взагалі, є якийсь фідбек між суддею і спортсменом?

— На міжнародному рівні це смерті подібно. Тому що бували ситуації, десь суддя на трибуні комусь помахав рукою, і його відправили додому. Тобто ти неупереджений, ти ні з ким не повинен спілкуватися, проходячи в зону рингу, ні на кого не звертаєш увагу, нікому не моргаєш, не махаєш, тому що за це просто дискваліфікують.

— Ви, як суддя, коли дивилися виступ наших спортсменів, що б сказали їм, яку настанову б дали на наступну Олімпіаду?

— Більше скаже їм тренер їхній, і головний тренер збірної з підготовки. Єдиний момент, звичайно, було видно, що вони втомилися, оскільки європейський турнір останній проходив вже за місяць до Олімпіади. Звичайно — це старт, де потрібно було взяти ліцензію на Олімпіаду, вони готувалися, звичайно ж, пік форми підводився. А через місяць ще один головний старт, і також потрібно бути на піку. Було видно, що з інших континентів свіжішими приїхали боксери, тому що так вийшло.

З пандемією нас загнали в нерівні умови. Тому що хлопці за місяць навіть не відпочили, не набрали знову обертів, і тут знову старт. Акліматизації нормальної не було. Вони приїхали, і вже буквально через кілька днів боксували. Збірна Узбекистану за два тижні приїхала в Токіо, і вони там акліматизувалися, тренувалися, підготовча робота тривала. Тобто тут наші боксери — це еліта в боксі, ми боксерська країна, у нас сильний результат на багатьох чемпіонатах Європи, ми перші-другі місця займаємо на Чемпіонаті світу, виступаємо добре.

— Тобто меседж — максимально відпочивати?

— Максимальний меседж — любимо бокс, розвиваємо, займаємося боксом і пропагуємо бокс. Боксери — приклад для багатьох українців.