Україна наш дім

Нормандський формат, російський газовий шантаж та безпека України: інтерв'ю з Юлією Осмоловською

Юлія Осмоловська та Альона Чорновол. Фото: kanaldom.tv

Прогнози зустрічі лідерів країн Нормандського формату. Газовий шантаж Росії. Стратегія України у розрізі політичних ротацій світової спільноти. Про це у програмі "Украина на самом деле" телеканалу "Дом" говоримо з виконавчою директоркою Інституту безпеки Східної Європи Юлією Осмоловською.

Ведуча програми — Альона Чорновол.

— Готується зустріч на рівні глав міністерств закордонних справ країн Нормандського формату. Після неї має відбутися вже зустріч на найвищому рівні ще за участі Ангели Меркель. Наскільки ймовірним є саміт лідерів країн "нормандської четвірки"?

— Як я бачу ситуацію. На мою думку, зустріч міністрів закордонних справ — це і є своєрідний компроміс і поступка, на яку Росія буде готова піти. І цією зустріччю, можливо, все обмежиться. Наразі немає жодних ознак очікувати на зустріч лідерів країн Нормандського формату — виходячи з тієї жорсткої позиції Російської Федерації, яку вона посіла. А її основна теза, що Україна не виконала домовленості за результатами Паризького саміту 2019 року, а якщо немає результатів, немає сенсу зустрічатися.

Чому зустріч глав МЗС — це компроміс із боку Росії? Тому що ми знаємо, що і Франція, і Німеччина зацікавлені у зустрічі Нормандського формату, й навіть на рівні глав держав. І для Меркель логічно провести своєрідну інвентаризацію результатів її роботи на посаді та передати вже цей пакет новому канцлеру Німеччини.

Ми знаємо, що була телефонна тристороння розмова Франції, Німеччини та України на рівні лідерів держав, і за день після цього була така сама розмова з Путіним. Тобто Франція, Німеччина чинять певний тиск на Російську Федерацію для того, щоби цю зустріч провести.

І аргумент під це є, бо навіть якщо відбувається якесь блокування у русі домовленостей, потрібно зустрітися щонайменше для того, щоби розібратися, де цей блок, та як його подолати.

І те, що Росія посідає зараз позицію — якщо не виконуються результати попереднього саміту, ми не зустрічатимемося і зараз, — це дуже хороший прийом уникнення переговорів. Тобто Росія зараз обрала стратегію уникнення переговорів, розуміючи, що має так само, як і Україна, свого роду блокуючий голос. Тобто якщо вона не за столом переговорів, жодного руху немає.

На телефонну розмову з лідерами Франції та Німеччини Путін дав абстрактне пояснення, що подивимося, що можна буде зробити. Нехай наші радники із зовнішніх політичних питань та глави МЗС розберуться, що там можна зробити.

Ми знаємо з російських ЗМІ (а якщо вже там з'являється інформація такого плану, то, мабуть, є підстави їй вірити) що зустріч щонайменше на рівні міністрів закордонних справ готується. Вона, найімовірніше, буде у режимі онлайн. І там є спроба змоделювати підсумковий документ за результатами цієї зустрічі. Якщо все ж таки на рівні лідерів глав зовнішньополітичних відомств вони прийдуть до якогось консенсусу, то тоді можна розраховувати, що, напевно, зустріч на рівні лідерів держав відбудеться.

Але поки що російська сторона дає нам усі сигнали того, що цієї зустрічі не буде.

— І що робити Україні? Може, нам потрібно змінити свою стратегію? До чого готуватись?

— Однозначно готуватися до дуже жорсткого сценарію з боку Росії. Тому що для Росії ситуація наразі терпима. Тобто вона може собі дозволити статус-кво, що діє, вона може собі дозволити написати статтю Медведєва та завершити її словами: "ми терплячі, ми почекаємо". Тому що вони не зазнають таких втрат, яких зазнає Україна.

Для України ситуація є абсолютно нетерпимою. По-перше, щодня на сході України продовжуються бойові дії, втрачаються життя. Економічна ситуація погіршується. З погляду обіцянок президента, я також не бачу великої динаміки у просуванні до вирішення конфлікту. Це його іміджеві, репутаційні втрати, яких зазнає особисто він як політик.

Тому Росія, коли бачить, що Україна не виявляє поступливості щодо тих питань, на які вона розраховувала, починає здавлювати ситуацію. І вона у якийсь момент може створити для нас дуже складну ситуацію. Що я маю на увазі? Навіть це блокування діяльності Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Донецьку. Нині цей градус напруги спав. Але він був. Рішення Росії не давати дозволу на продовження мандату місії ОБСЄ на кордоні між Україною та Росією також із цієї категорії.

Я думаю, що зараз будуть дуже жорсткі рішення Росії щодо енергетичних питань щодо України. Здавалося б, Україна в цьому плані вразливіша перед Росією, ніж Європа, проте в нинішній ситуації європейського газового колапсу Україна відносно ще не постраждала. Зрозуміло, що це завдяки політиці нашого керівництва, зокрема зі штучного утримання тарифів для населення. Але ж це не може бути нескінченно.

Ми все одно закуповуємо енергоресурси, й це якось співвідноситься з ринковими цінами, які існують у Європі. Тому різниця цін для виробничих підприємств і населення так чи інакше створюватиме інфляційний тиск. Тобто буде прихована інфляція, яка виявлятиметься у зростанні цін на продукти, в яких закладатимуться саме комерційні тарифи підприємств, які ці продукти виробляють. Це один із елементів цієї гри, й не єдиний.

У грудні на нас чекає продовження так званого закону про особливий статус Донбасу ("Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей", — ред.). Це також створює певну некомфортну зону для України, а для Росії — чудову нагоду для тиску.

Плюс у середині грудня, перед різдвяними святами, найімовірніше, буде вже представлений та введений на свою посаду новий федеральний канцлер у Німеччині. Тобто фактично запуск нового уряду в Німеччині буде лише з наступного року. Для нас це також ситуація невизначеності, де Росія має вигідніші позиції, ніж Україна.

Тому поки що, на жаль, ситуація дуже складна. Що ми можемо робити? Працювати із нашими партнерами.

— З дипломатичного погляду, як ви оціните роботу України щодо протидії енергетичному шантажу з боку Росії?

— Якщо говорити про оцінку дипломатичних ходів України, то щодо енергетичного ринку мені сподобався хід нашого уряду про надання тимчасового користування обсягами газу Молдові. У цій ситуації, коли Росія її шантажує у контексті завершення терміну дії контракту, схиляючи до певної політичної лояльності, Україна продемонструвала цей дружній жест.

Зазначу, не йдеться про безоплатну передачу газу. Йдеться про вирішення кризової ситуації, і потім Молдова нам це компенсує. Ось на таких прикладах якраз і виявляється, і працює взаємодопомога, співдружність. Особливо якщо ми говоримо про роботу в межах того ж таки "Асоційованого тріо" (Україна, Грузія, Молдова, — ред.), я думаю, що це рішення добре зміцнить наші двосторонні відносини з Молдовою.

А для Європи це покаже, власне, ще один приклад того, що Росія грає нечесно не лише з Україною, але й Молдову намагається до цієї орбіти залучити. І нам уже з Молдовою буде легше працювати вдвох із європейськими партнерами, маючи однакову позицію щодо цього питання. Тому що Молдова так само, як Україна зараз, буде постраждалою стороною в цій ситуації.

Це щодо дипломатичних оцінок наших тактичних ходів.

Плюс у цьому плані мені сподобався хід про бажання України стати стороною, яка бере участь у процесі сертифікації російського газопроводу "Північний потік-2". Єдина, знову-таки обмовка, я не володію технічною стороною, наскільки це можливо. Якщо це технічно можливо, вони добре зіграли. Якщо це неможливо, не опрацьоване рішення, а просто так, знаєте, на хайпі наші взяли й вигадали, тоді це сумно. Тому що на якомусь етапі виявиться повна неспроможність цієї ідеї, а це дасть лише привід російській стороні ще більше лінчувати нас у своїх ефірах.

Юлія Осмоловська. Фото: kanaldom.tv

— Старший радник Держдепартаменту США з питань енергетичної безпеки Амос Хохштейн вважає, що "Північний потік-2" не запустять раніше березня 2022 року. З іншого боку, чуємо заяви Німеччини, яка хоче якнайшвидше його сертифікувати та ввести в дію. Як нам тут бути? Ми ж пам'ятаємо домовленості США та Німеччини щодо "Північного потоку", що обидві країни обіцяли захистити Україну від тиску з боку Росії.

— Скажу одразу: тут відбувається дуже цікава, тонка стратегічна гра з багатьма гравцями. Ви привели думку пана Хохштейна. Було б ідеально, якби ці слова належали німецькому політику, який входить до нового уряду.

Що зараз роблять Сполучені Штати? Вони зараз працюють із Німеччиною з питання, яке було зафіксовано у цій спільній заяві, а саме — якщо будуть усі ознаки того, що Росія використовує газ як зброю у гібридній війні, то ми запроваджуємо санкції. Наразі предмет закритих дискусій між США та Німеччиною зводиться саме до того, що Штати тиснуть на Німеччину вводити санкції. Бо вже очевидно, що газ використовується як зброя у гібридній війні.

Із Німеччиною також цікава ситуація. Наразі триває процес формування парламентської коаліції. Наразі три партії погодили попередню угоду, за якою вони рухатимуться. І тут важливо дивитися не лише на заяви голови Соціал-демократичної партії, але й на заяви другого за потужністю гравця у цій тристоронній коаліції. Це партія "Зелені" та її лідерка Анналена Бербок.

Основна проблема, яку Бербок виділяє щодо "Північного потоку-2", — не екологія, як не дивно. Нещодавно вона давала програмне інтерв'ю за результатами коаліційних перемовин, у якому щодо "Північного потоку" виділила саме проблему невідповідності європейському Третьому енергетичному пакету. Це те, із чим не згодна партія "Зелені", проти чого вона протестуватиме. А саме, коли й оператор, і постачальник ресурсу — одна компанія. Ось щойно Росія забезпечить цей поділ, претензії "Зелених" будуть уже м'якшими.

Тому тепер питання, як далі ця гра відбуватиметься у Німеччині. Тому що однозначно не буде злиття позицій партії "Зелені" під позицію соціал-демократів у цьому питанні. Є точки незгоди, з якими вони працюватимуть.

Тому я не виключаю, що процес запуску Північного потоку-2 може бути затягнутий до березня 2022 року. Це прогноз американців, це те, на що вони зараз орієнтуються у тій грі, яку розпочали.

Але не забуваймо: всі міжнародні відносини — це складна гра з багатьма не лише гравцями, але й параметрами перемовин.

Тобто енергетика, "Північний потік-2" — це лише одне питання. Є питання Арктики, є питання стратегічної рівноваги, є питання України, питання Афганістану те саме. Це все вноситиметься до порядку денного гравців: Німеччини, Сполучених Штатів, Росії, Китаю. І ось як розігруватиметься вся ця комбінація, ось це й даватиме результуючий вектор.

— Що від нас залежить у цій грі? Ну, скажімо, США скажуть Росії: ви використовуєте газ як зброю. А та відповість: та ні, ви що, це виключно енергетичні питання, і жодна безпека не зачіпається. Ми маємо зараз працювати в цьому напрямі?

— Ми й працюємо у цьому напрямі. І через газову кризу в Європі у нас зараз, до речі, сприятлива ситуація. Тому що вона виникла уже не стільки через фактор України, скільки через те, що Росія збирається вести "Північний потік-2" за своїми правилами. Правилами, які не відповідають європейським правилам гри. І Росія, щоби змусити європейців ухвалити це рішення, використовує ситуацію, створюючи штучні дефіцити газу.

Тому що, звісно, РФ може нарощувати постачання, зокрема й українською трубою. Проте Путін використовує аргумент, що українська труба технологічно застаріла, тому збільшення обсягів прокачування може створити надлишковий тиск, аварійність тощо. Українська сторона технічно розбирає ці аргументи. Українська сторона працює з аргументами, що ви взагалі подивіться, яке гідроакустичне обладнання поставлене дном Балтійського моря. Де гарантія того, що Росія під приводом безпеки та захисту цієї труби не забезпечуватиме військову присутність у Балтиці? Ніхто не знає.

І нинішня ситуація наочно продемонструвала європейцям, що Росія може грати проти них без того, є Україна там усередині, чи ні. Якщо європейці зараз на прикладі України та "Північного потоку" не знайдуть зручну формулу стримування, протистояння нав'язуванню своїх правил гри Росією, тоді вони будуть приречені на такі ситуації незалежно від того, є Україна в грі чи її там немає. І якщо Україна працюватиме із цим фактором, із цим кутом подання своїх аргументів, я думаю, що українська сторона досягне успіху.

Плюс усі ці дії є очевидною ілюстрацією того, що Росія використовує газ як зброю. І тепер, як вірно каже наше політичне керівництво, ми очікуємо, якими конкретними рішеннями буде наповнена ця спільна декларація Німеччини та США, ухвалена влітку цього року, яка викликала у всіх шквал критики.

Юлія Осмоловська та Альона Чорновол. Фото: kanaldom.tv

Прямий ефір