Україна наш дім

"Неофициальный разговор" з гендиректором Національної дитячої лікарні "ОХМАТДИТ" Володимиром Жовніром (ВІДЕО)

Національна дитяча спеціалізована лікарня "ОХМАТДИТ" — унікальна клініка, орієнтована на допомогу дітям. З грудня 2020 року її очолює Володимир Жовнір, який став героєм чергового випуску програми "Неофициальный разговор" телеканалу "Дом".

Володимир Жовнір за спеціалізацією — анестезіолог. Сьогодні він — доктор медичних наук, Заслужений лікар України. 13 років працював головним лікарем Центру дитячої кардіології та кардіохірургії. У 2011 році нагороджений Орденом святого Георгія Побідоносця. Автор безлічі унікальних медичних винаходів. Запатентував метод хірургічної корекції вад серця новонароджених.

Володимир — один із організаторів і учасників відомої благодійної спортивної події "Пробіг під каштанами". Крім улюбленої роботи, захоплюється спортом — біг, бокс, лижі, йога та навіть стрибки з парашутом.

ЗРОБИТИ ОХМАТДИТ НАЙКРАЩОЮ СВІТОВОЮ КЛІНІКОЮ

Володимир Жовнір пройшов конкурс на посаду гендиректора ОХМАТДИТу, наказ про його призначення датований 6 січня 2021 року.

— Чому ви погодилися на цю посаду?

— Для мене завжди найстрашнішим було вийти до батьків і сказати, що їхня дитина померла. І я хочу, щоб таких випадків у лікарів було набагато менше. І щоб у матерів не було таких моментів, коли вони змушені були вислухати анестезіолога, і зрозуміти, що дитини більше немає.

Друге — зробити ОХМАТДИТ найкращою світовою клінікою саме по дитинству.

— Будь-яка лікарня в принципі — завжди емоції. У вашому випадку це і батьківські емоції, що психологічно складний момент. Адже для багатьох батьків ОХМАТДИТ — це остання надія.

— Я практично з кожним пацієнтом переживаю його хворобу, його трагедію, його проблему. Зустрічаючи пацієнта, я ставлю себе на місце його батьків. Також намагаюся зрозуміти, як себе почуває дитина, яка потрапляє в якусь страшну ситуацію і коли навколо неї чужі дядьки, тітки. І які, на погляд дитини, агресивно налаштовані — намагаються вколоти, провести якісь процедури.

Мені зрозумілі ті емоції, які переживають батьки, тому що я і сам батько. І уявляю себе на місці, не доведи господи, тих людей, які приходять в лікарню і шукають допомоги. Тому на рівні кардіоцентру намагався зробити так, щоб він був найкращим.

— Він і є найкращий.

— Він один з найкращих у світі. Навіть не в Європі — у світі. На базі нашого кардіоцентру розроблені багато методик, і я брав у цьому активну участь. Вони дозволили центру вийти на провідні позиції.

І я сподіваюся, що в ОХМАТДИТі ми зробимо те ж саме. Тут є професіонали, хороші лікарі. Їм потрібна підтримка. І коли ми об'єднаємося і будемо єдиною командою, ми дійсно зробимо так, щоб ОХМАТДИТ був провідною клінікою світу.

Зробити ОХМАТДИТ тією клінікою, в якій хвора дитина знайде відповіді на питання щодо її здоров'я. Зробити так, щоб діти отримували високоефективне, безпечне та якісне лікування. І щоб ця допомога була ще й безкоштовна.

— Вона безкоштовна зараз?

— Так. Є, звичайно, моменти стосовно дуже вузьких спеціальностей. Наприклад, орфанні захворювання (узагальнена назва рідкісних захворювань, частота яких не перевищує п'яти випадків на 10 тис. осіб, — ред.), генна терапія — там поодинокі медикаменти і їх вартість нечувана. Ми намагаємося зробити так, щоб навіть ці медикаменти були доступні нашим пацієнтам, щоб ті ж благодійники, те ж суспільство допомагало, включалося в процес. Щоб це не лягало на плечі сім'ї, а вирішувалося спільно.

— Ви звертаєтеся до волонтерів?

— Так. В ОХМАТДИТі досить багато небайдужих людей, які допомагають дітям від чистого серця. А допомога буває абсолютно різною.

Наприклад, у всіх на слуху фонд "Таблеточки". Вони не потребують реклами. Ось бюджет, який виділяє фонд "Таблеточки", становить десь до 30%, іноді й більше, від загального бюджету лікарні. Але бувають благодійники невеликі. Ось, лікарняний трактор зламався, його відігнали на СТО. Директор СТО, дізнавшись, що трактор лікарняний і потрібен для розчищення шляху для швидкої допомоги, зробив максимальну знижку.

— Державна допомога і підтримка — вона яка?

— Вона велика. Знаєте, державні лікарні кажуть — оплати немає, ще чогось немає. Але за фактом держава утримує наші будівлі, дає зарплату, нехай, і не завжди найбільшу. Але все це досить суттєві суми.

Ясна річ, нам, медикам, цих сум не вистачає. Але я бачу розуміння Міністерства охорони здоров'я, Офісу президента, самого президента. З огляду на те, що ОХМАТДИТ має стати краще, думаю, за такої підтримки ми отримаємо краще фінансування.

КРАСИВИЙ, АЛЕ ЗАНЕДБАНИЙ "СПАДОК"

— Скільки відділень, корпусів ви отримали в "спадок"?

— Корпусів досить багато. І в основному вони старі. Припустимо, адміністративний корпус. Він раніше був поліклінікою, побудований у 1894 році. Корпус страшенно красивий, але страшенно запущений. Ось ми розмовляємо зараз в кабінеті — раніше це була кімната для молебню. З цього корпусу можна екскурсії проводити.

Але я хочу з'їхати з цього кабінету і бути ближче до медиків, до лікарів. А тут, думаю, з часом ми зробимо ремонт і, можливо, цей красивий корпус стане архітектурною перлиною в центрі Києва. І в цьому місці для ОХМАТДИТу, для Міністерства охорони здоров'я, для Офісу президента можна буде проводити урочисті заходи, які пов'язані з медициною.

Адміністративний корпус НДСЛ "ОХМАТДИТ"

— А будувалася ця будівля як лікарня?

— Так, як лікарня. Будував її Нікола Терещенко з дружиною Пелагеєю. Лікарня будувалася абсолютно повністю на гроші благодійників, як лікарня для чорноробів. Все лікування оплачувалося благодійниками. Тобто, люди тут не платили. Мало того, йдучи звідси, вони отримували мінімальні гроші, які дозволяли після лікування ще продовжити терапію вдома. І залишитися здоровими.

Лікарня залучала провідних фахівців Києва. І вони у вільний від приватної практики час надавали тут допомогу. І це вважалося дуже престижним.

Сюди Нікола Терещенко збирав обладнання. Тут був рентгенівський апарат, тут були телефони. Тобто репутаційно дійсно було знаково тут працювати.

Приблизно те ж саме зараз — на піклування нашу лікарню взяла держава. Допомога тут безкоштовна. Крім того, тут є опікунська рада, яка теж впливає на те, щоб лікування було ефективним і безкоштовним.

"ЦЕ ЕМОЦІЙНО ЩЕ ВАЖЧЕ"

— Ми з вами говорили про те, що лікарня, дитяча лікарня — це завжди емоції.

— Тут дійсно емоцій дуже багато. Й емоцій з різних сторін — і батьки, і діти. І різні почуття — і відчай, і горе, і радість, і надія, і віра, і очікування. І не тільки з боку батьків і наших пацієнтів, у медиків теж.

— Але медики не можуть дозволити собі ці емоції проявляти.

— Ну, не скажіть. Моя колишня робота — лікар-реаніматолог. Питають: що у тебе найстрашніше, найважче в роботі було? Найстрашніше вийти до батьків і сказати, що їхня дитина померла. Це найстрашніше було в моїй роботі.

Але навіть коли я виходив і говорив, що дитини не стало, що вона померла, більшість батьків розуміли, що для дитини було зроблено все необхідне. Це емоційно було ще важче. Багато з них дякували за те, що ми зробили.

Володимир Жовнір в операційній

— Операції тривають по кілька годин, навіть цілодобово. Сьогодні вранці заходиш, а післязавтра — виходиш. Як це можна витримати фізично?

— Скажу стосовно хірургів. Коли він заходить в операційну, то ніби відключається і потрапляє в інший вимір, в іншу прострацію. І часто він відчуває втому та все інше. Але коли людина заходить в операційну, вона емоційно вже якось заряджена. І для хірургів, для анестезіологів операційна — як якийсь наркотик, якась залежність.

І коли є успіх, коли ти виходиш і розумієш, що ти переміг хворобу — це теж непередаване відчуття.

У СВІТІ НАЗИВАЮТЬ "УКРАЇНСЬКИМ МЕТОДОМ"

— Давайте поговоримо трохи про ваші винаходи.

— Те, чим я пишаюся, було предметом для написання докторської дисертації. Це відкриття ми зробили в центрі дитячої кардіохірургії. Діагноз вродженої вади серця дитині можна поставити ще до народження. І вже з цього відкриття з'явилася ідея Іллі Миколайовича Ємця (директор Науково-практичного медичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії, — ред.) про те, щоб не чекати, поки дитині стане зле, а оперувати відразу після народження.

Раніше була стратегія почекати 5-6 днів, а потім ухвалювати рішення. А вада його вбивала. І зазвичай привозили дитину вже в критичному стані, вона вже помирала. І її з великими труднощами вдавалося оживити. Тому було рішення Іллі Миколайовича про те, що оперуємо відразу. Не чекаючи погіршення.

Коли почали оперувати, з'явилася ще одна додаткова "опція". Це пуповина, плацента. Виявилося, що тут залишається до 30% від обсягу крові новонародженого. І почали збирати цю кров і використовувати її замість донорської. Коли почали це робити, виявилося, що це зовсім не вивчений процес. Мало того — ніхто цього раніше не робив.

— Ніхто у світі?

— Ніхто у світі. І операції ось так відразу після народження теж ніхто у світі не робив. Здавалося б, дуже проста ідея, але з'явилася методика, яку ніхто до українців не застосовував. Зараз її називають у світі "Українським методом".

Цей метод переймають не тільки кардіохірурги, але і нейрохірурги ОХМАТДИТу. Будуть застосовувати до дітей, у яких є дородовий поставлений діагноз.

Ось моє відкриття полягало у вивченні використання цієї пуповинної крові та проведення операції без крові для новонароджених дітей на серце. Є міжнародний патент.

З ОЛІМПІЙСЬКИМ ВОГНЕМ У РУКАХ

— У вас в кабінеті — справжній олімпійський факел.

— Я його ніс у 2004 році. Є такий проєкт "Пробіг під каштанами". Я завжди спортом займався, і тут якось кажуть, що буде "Пробіг під каштанами" на День Києва. Перший пробіг я пропустив. А на другий вже прийшов, тому що мені було цікаво: хто це біжить по центру Києва, куди біжить, навіщо біжить. Чому гроші здають, які футболки дають?

Ось я прийшов на другий пробіг. Це був 1992 рік. Тоді я працював в інституті Амосова анестезіологом.

Ну, і почав бігати, і розумів, що гроші від пробігу йшли на допомогу дітям в ОХМАТДИТі. Тоді на ОХМАТДИТ взагалі йшла величезна допомога, з різних сторін. І японці допомагали, і корейці, і ще хтось. А у нас в дитячому кардіоцентрі практично нічого не було — ні з обладнання, ні стін, нічого. І я прямо на пробігу підійшов до організаторів, кажу: давайте краще допоможете кардіоцентру, відділенню в інституті Амосова. Вони так подивилися, посміялися, але записали мій телефон.

На мій подив ближче до Нового року лунає дзвінок: "Ми хочемо прийти до вас, подивитися". Ну, я підходжу до Ємця і кажу: "Ілля Миколайович, ось величезний проєкт, збирають десь по 20-30 тис. грн. Давайте якось візьмемо участь". Відповідає: "Я в це не вірю, ти хочеш бігати — бігай ".

Ну, і вони дійсно прийшли, подивилися. Тоді були жахливі умови. Дихальні апарати були гуманітарні, списані в Америці. Там був клапан, пам'ятаю, який я міняв на клапан від протигазу.

Вони подивилися: обвалюється плитка, цей апарат страшний, а тут діти. Ну, і кажуть: "Так, ми будемо бігти в наступний раз на вас".

І ми тоді розв'язали проблему для операції на серці. Справа в тому, що потрібні спеціальні розчини, дуже холодні, щоб серце законсервувати. А у нас для заморозки цих розчинів не було в операційній банального холодильника. Але завдяки пробігу проблему з холодильником ми вирішили.

Організатори пробігу залучили мене як свого амбасадора. Вони були в Олімпійському русі. Плюс запропонували мені нести олімпійський вогонь.

Це була Олімпіада в Афінах. Олімпійський вогонь несли багатьма країнами. А завдяки Сергію Назаровичу Бубці олімпійський вогонь потрапив в Україну. І тут недалеко якраз пролягала траса пробігу.

Володимир Жовнір з олімпійським вогнем

— Вам не здається це символічним?

— Дуже символічно. І кардіоцентр тут, і ОХМАТДИТ. І я брав вогонь в олімпійського чемпіона з дзюдо. А передавав вогонь Руслані Лижичко. Ну, звичайно ж, хвилювався, як бігти, що бігти.

Дистанція приблизно кілометр. До кінотеатру Довженка біг. І всі співробітники кардіоцентру бігли зі мною. Потім пару сестер говорили: "Навіщо ви так швидко бігли?" А я перед забігом, здається, у Сергія Назаровича Бубки питав: "А як бігти, що робити?". Він каже: "Ти повинен бігти так, щоб отримати задоволення. Ти повинен зрозуміти, що ось в цей момент ти єдиний не в Україні — у світі, ти єдиний у світі, хто тримає цей факел, що в руках у тебе олімпійський вогонь. І постарайся запам'ятати кожний момент. Тому що в житті ніколи це не повторити".

МЕДИКИ БЕЗ КОРДОНІВ І БЕЗ ПОЛІТИКИ

В ОХМАТДИТ приймають і дітей з тимчасово окупованих територій.

"Я думаю, що не тільки ми, а й усі медики. Адже медики — без кордону, без політики. Я намагаюся робити все можливе, щоб політики в нашій роботі було якомога менше. Діти є діти. І будь-який лікар повинен вважати за честь допомогти дитині, незалежно від території — окупованої, неокупованої. Тим більше, там люди часто є заручниками ситуації, яка склалася", — говорить Володимир Жовнір.

Його думку підтримує і завідувач відділення дитячої офтальмології та мікрохірургії ока Юрій Барінов: "У нас таке трепетне ставлення до них. У мене так точно, впевнений, що й у більшості людей України. Я вважаю їх нашими братами, сестрами, їхні діти — це і наші діти. Підсвідомо у мене виникає почуття, що я краще до них ставлюся".

Володимир Жовнір наголошує: важливо, щоб діти з окупованих територій лікувалися саме в Україні. Це важливо і для їхніх батьків.

"Щоб вони відчували себе українцями та залишалися тут. З досвіду кардіоцентру скажу, що багато людей зберігають українські паспорти, українське громадянство тільки в надії допомогти своїй дитині", — акцентував гендиректор ОХМАТДИТу.

"Більше скажу. Сусідні держави намагаються отримати громадянство України для того, щоб зробити допомогу своїм дітям доступною. Тому що вони розуміють той рівень медицини, який є в Україні. А з відкриттям цього нового корпусу ОХМАТДИТу це буде зовсім інший рівень", — резюмував Володимир Жовнір.

Прямий ефір