Не збожеволіти допомогли три стрижні: Микола Осиченко поділився досвідом виживання в Маріуполі та евакуації з міста

Микола Осиченко — переселенець із Донецька, який був змушений покинути своє рідне місто у 2014 році. Він навіть подумати не міг, що доведеться пережити ще набагато жахливіше за дні вже в новому рідному місті — Маріуполі. Микола — керівник телеканалу "Маріупольське ТБ", він зміг виїхати з сім'єю з Маріуполя до Запоріжжя 15 березня. Про це журналіст сьогодні, 19 березня, розповів в ефірі телемарафону "Говорить Україна" телеканалів "Дом" та UA.

"Ми, донеччани, у 2014 році залишили все, і почали життя наново. Тепер мені в Маріуполі довелося знову залишити все, але я до цього готовий, тому що за ці тижні у Маріуполі всі люди зрозуміли, що найважливіше — це життя", — сказав журналіст.

Микола з сім'єю виїхав 15 березня, коли за три дні до цього за 80 м від його будинку з періодичністю 3-5 хвилин було три авіаудари ракетами.

"Ще раз, акцентую — 80 метрів від будинку. Вирвало вікна, міжкімнатні двері літали по дому... Як всі вижили, чесно кажучи, не розумію. Ми зібралися з мешканцями будинку і вирішили через два дні вже їхати. Ми дізналися, що колони машин доїжджають до Запоріжжя, для нас це було важливо, тому що виїхати можуть тільки ті люди, які мають дві щасливі умови — у них є автомобіль, який залишився цілим після обстрілів, і в автомобілі є бензин, тому що бензину в місті немає протягом усього воєнного конфлікту", — розповів він.

"Ми половиною будинку сіли в машини, виїхали. Страшно було їхати, але ще страшніше було залишатися там, бо дві останні ночі ми прожили в укритті під нашим будинком, який ми самі собі зробили у підвалі. Діти, старі, діабетики — всі були там. В одній із кімнат впритул один до одного спали діти, поряд з ними спали матусі, і в цій же кімнаті на стільчиках біля стіни сидячи спали бабусі, дідусі. А ми, молодші, спали на сходах", — додав Осиченко.

Добиралися колоною автомобілів до Запоріжжя 15 годин.

"Незліченна кількість російських блокпостів, я намагався їх порахувати, потім вже не став цього робити. Перевіряли документи, на деяких блокпостах перевіряли мобільні телефони на наявність патріотичних фото або фото з місць бойових дій у Маріуполі. Перевіряли вказівні пальці у чоловіків на наявність мозолів від спускових гачків, перевіряли вибірково речі в машинах", — згадує журналіст.

До Запоріжжя прибули вночі, людей привезли до міського Центру прийому біженців.

"Така подробиця, ми всі не милися 2,5 тижня, бо митися нічим, а тут — гаряча вода. Вночі нас погодували гарячою їжею, ми попили гарячий чай, пиріжки якісь, компот, діти побачили цукерки, пепсі-колу. Ми помилися, ми лягли в ліжко з постільною білизною, спали не на підлозі, не на матрацах. Тобто ми відчули, що ми комусь потрібні, насправді, що нас чекають, нас люблять, нас зустрічають", — наголосив Микола.

Зараз він їздить такими центрами Запоріжжя, щоб задокументувати свідчення маріупольців, які вижили в блокаді.

"Я вчора спілкувався з 80-річною бабусею. Вона всі ці дні пролежала вдома, вона не ходить. До неї приходив син, але три дні він не міг пройти, бо його будинок знаходиться в районі торгового центру "Порт Сіті", а там вже майже нічого немає, і син зміг прийти до неї тільки вчора, в день евакуації, вони її винесли з дому, вона три дні пролежала у квартирі з вибитим склом повністю, без їжі, без води, без ліків, під трьома ковдрами. І вона говорить про те, що найбільше хвилювання її було: як там син... І вона каже, що коли її винесли з дому, і вона вперше за ці тижні побачила свій будинок, то в неї віднялися ноги взагалі. Тобто будинки практично немає. Це будинок у самому центрі міста, навпроти якого збудували площу Свободи та миру, це площа, на якій стоять великі стовпи з голубами, які символізують кількість областей України. Ця площа в ім'я миру. Цієї площі більше немає, як і будь-якої будівлі у місті", — розповів Осиченко.

Родина Миколи у Маріуполі — дружина та син, племінниця та її 3-річна донька.

"Ось одна така деталь моторошна, яку я пам'ятатиму все життя. Тобто я багато чого забуду, і це, напевно, правильно. Тому що, щоб не збожеволіти. Але одну деталь я пам'ятатиму все життя. Це безсилля, як чоловіка, як батька, коли над будинком летить літак, а він літав спочатку кожні 2 години, потім кожну годину, а потім по три літаки просто одночасно літають над твоїм будинком... Ти абсолютно не уявляєш, куди він битиме ракетою зараз. І щоразу я накривав тілом свого сина, розуміючи при цьому, що це нічого не дасть, абсолютно нічого не дасть. Але я розумів, що синові так спокійніше. І ось це почуття свого безсилля, як чоловіка, — це настільки гнітючий спогад, він набагато сильніший, ніж страх, ніж голод, ніж спрага...", — поділився він.

Журналіст наголосив, що витримати ці два тижні пекла допомогли три стрижні: сім'я, мешканці його будинку та колектив телеканалу "Маріупольське ТБ".

"Мій головний стрижень у цій ситуації — сім'я. Я робив усе, щоб вони вижили, щоб їх витягти з цього пекла. Другий стрижень — це мешканці мого будинку, мої сусіди. Я всіх намагався налаштувати на якийсь лад. Не на гумор, там гумору вже немає, там не до жартів... А намагався зробити все, щоб люди максимально конструктивно використовували час, максимально раціонально використовували воду їжу, вогонь... І третя — це мій колектив, канал "Маріупольське ТБ". Це 89 людей. На сьогодні я вже точно знаю, що 22 людини живі. Я точно знаю, що з цих 22 — 15 вже виїхали. Що з іншими людьми, я поки що не розумію взагалі", — резюмував він.

Читайте також: У Маріуполі вбито 1582 мирних, змушені ховати в траншеях (ФОТО, ВІДЕО)

Нагадаємо, Маріуполь з 1 березня перебуває в блокаді — місто живе в режимі гуманітарної катастрофи: без електрики, води, опалення, газу, мобільного зв'язку, без можливості навіть по-людськи поховати загиблих мешканців. Окупаційні війська перебувають на околицях Маріуполя, місто щодня обстрілюється важкою артилерією, наносяться авіаудари. Окупанти не дають режиму тиші, щоб завезти гуманітарну допомогу та евакуювати людей.

Читайте також: Тіла в підвалі та налякані люди: що коїться в останній лікарні Маріуполя, яка здатна приймати поранених (ВІДЕО 18+)