Насильницькі зникнення в Криму: інтерв'ю з представником місії ООН Максимом Поповичем

З початку окупації Криму правозахисники зафіксували на півострові 43 випадки насильницьких зникнень місцевих жителів. Проте доля 11 таких кримчан досі не відома. Також на півострові тривають незаконні обшуки, відкриття кримінальних справ за звинуваченням у "тероризмі" та "екстремізмі". Водночас місцеві "суди" не розглядають або розглядають з відхиленням від правил позови про порушення прав місцевих жителів. Про це у програмі "На самом деле: Крым" телеканалу "Дом" розповів Максим Попович, фахівець Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні.

Ведучий програми — Дмитро Сіманський.

— В останньому звіті Моніторингової місії ООН ідеться, що доля 11 кримчан, які зникли безвісти на окупованому півострові, досі нікому не відома.

— Ідеться про інформаційну записку нашої Моніторингової місії з прав людини, де вказані 43 випадки насильницьких зникнень, де жертвами були 39 чоловіків і 4 жінки. І серед них — 11 випадків, де жертви залишаються зниклими безвісти досі.

— І ніяких навіть припущень немає, що сталося з цими людьми? Ніяких свідчень?

— Тут потрібно пояснити. Насильницьке зникнення — це той тип порушення прав людини, при якому є участь органів державної влади у викраденні або приховуванні інформації про те, де перебуває людина.

І коли ми говоримо про ці 11 випадків у Криму, це не просто випадки зниклих безвісти або зникнень, а саме насильницьких зникнень. Тут мається на увазі той факт, що були причетні або є інформація про причетність "органів влади" до цих випадків. Власне, за нашою інформацією, зазвичай до таких порушень часто цитують причетність працівників органів, як-от ФСБ, "самооборона Криму" і так само різних "правоохоронних органів", зокрема і "поліції" Криму.

— Як часто правозахисники, адвокати фіксують незаконні обшуки в будинках активістів, звичайних кримчан?

— Це окрема тема, але ми займаємося, зокрема, й цим питанням. Щороку певна кількість обшуків здійснюється, особливо в приватних будинках і установах, пов'язаних з кримськими татарами, з кримськотатарськими організаціями. Дуже часто ці обшуки пов'язані з кримінальними справами. Наприклад, це так звані "справа Хізб ут-Тахрір" та "справа Таблігі Джамаат" за звинуваченням у "тероризмі" та "екстремізмі" на території Криму. Але також це обшуки в будинках Свідків Єгови. І ось буквально тиждень тому була третя кримінальна справа проти Свідка Єгови, яка призвела до ув'язнення чоловіка із Севастополя.

— У вас, ваших колег-правозахисників вистачає можливостей, щоб відстежувати всі порушення прав людини в Криму?

— Думаю, що відстежувати всі порушення прав людини в Криму — це завдання з неможливих насправді. Але відстежувати щонайменше тренди та статистичну інформацію, зміни в трендах за кількістю типових порушень — це можливо. Ми цим і займаємося.

Наша методологія ґрунтується на спілкуванні з жертвами та свідками порушення прав людини. Тобто це безпосереднє спілкування з ними. Це також оцінка інформації, яку ми можемо отримати з документів, з судового реєстру, з офіційної статистики та перевірка інших джерел, повторна перевірка будь-якої інформації через інше джерело, через верифікацію тієї інформації, яка до нас надходить. І тільки така верифікована інформація може потрапляти в наші доповіді, в наші інформаційні довідки.

— А ваша робота помітна в Криму? Чи бачать її кримчани? Чи є взагалі дискусія про захист прав людини, про порушення прав людини в кримській спільноті, в кримських масмедіа?

— Час від часу наші доповіді цитують у масмедіа, зокрема в кримських. Але я б теж говорив про те, що ці доповіді мають цінність і для самих жертв і свідків порушень. Ми неодноразово чули слова подяки від наших співрозмовників за те, що в доповіді розголосили їхні ситуації. Водночас є певна кількість справ у Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ), які подають самі жителі Криму за допомогою адвокатів, правозахисників. І в таких судових інстанціях наші доповіді можуть використовуватися як підтвердження фактів, зазначених у позовах. Зокрема з головної справи "Україна проти Росії", яка розглядатиметься в ЄСПЛ щодо Криму. І на цю інформацію посилався суд, визначаючи правдивість тих аргументів, які надавала Україна до суду.

— Тобто будь-який кримчанин, який вважає, що його права порушені російськими правоохоронцями, "судами" в Криму, може використовувати ваші матеріали у своєму конкретному кейсі із захисту прав. Я правильно розумію?

— Він може з нами зв'язатися, і ми обов'язково проведемо з ним наше інтерв'ю, зберемо необхідні дані. І, звичайно ж, всі наші доповіді є у відкритому доступі, їх може використовувати кожен.

— Про яку кількість історій про порушення прав людини, про яку кількість людей ми можемо говорити за період з початку окупації Криму?

— У мене зараз немає точної цифри. Але можу сказати, що це десятки та сотні історій щороку.

Але це залежить від специфіки теми, від певного типу порушень. Ось якщо подивитися на незаконний з міжнародного гуманітарного права призов до армії Російської Федерації. Тут вже рахунок пішов на десятки тисяч кримчан.

Читайте також: Призов кримчан в армію РФ — чим загрожує та чи можна ухилитися: інтерв'ю з адвокатом Миколою Полозовим

Якщо говорити про насильницькі зникнення — ми задокументували 43 випадки, але це грубе порушення міжнародного права. І є певна кількість задокументованих випадків тортур або іншого жорстокого поводження. Але є сотні та навіть тисячі депортацій і переміщень за межі Криму, на територію материкової частини України та на територію Російської Федерації.

— А скільки приблизно справ розглядають міжнародні суди за позовами кримчан?

— За міждержавними справами їх не так багато, тому що є головна одна справа, яка зараз розглядається в ЄСПЛ — справа "Україна проти Росії". Щодо Криму є так само справа в міжнародному суді ООН — "Кримська справа". Але крім цього є величезна кількість індивідуальних заяв до суду, але це інформація Європейського суду з прав людини і, звичайно, потрібно уточнювати цю інформацію у самого суду.

— Російські суди ігнорують такі звернення?

— Це складне питання. Не можна сказати, що не існує загалом судової системи.

За правилами міжнародної юрисдикції майже в кожному міжнародному судовому органі є вимога до заявника використовувати внутрішні, як вони називають, тобто національні механізми захисту прав. І у випадку Криму це означає подачу заяв до "судів" Криму. Але щодо неприпустимих випадків порушень прав людини ми дійсно бачимо безкарність винних. Наприклад, в тих же випадках насильницьких зникнень — жоден винний не був покараний, і, за нашою інформацією, не було здійснено ефективне розслідування цих випадків насильницьких зникнень. Родичам зниклих дуже часто відмовляли в наданні інформації про розслідування. Є також проблема непрозорості розслідувань, недопущення родичів до матеріалів справи, якщо взагалі кримінальна справа була заведена.