"Мій дідусь — Дід Мороз": про зйомки українського новорічного фільму говоримо з режисером Сергієм Шляхтюком

Сьогодні, 2 грудня, в український прокат вийшов фільм "Мій дідусь — Дід Мороз". Це кінострічка українського виробництва, в якій розповідається про 9-річного хлопчика Максима та його пригоди у пошуках Діда Мороза.

Як знімали фільм, за що його критикують і чому картину не випустили минулого року — розповів режисер та продюсер кінострічки Сергій Шляхтюк в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Анастасія Касілова та Костянтин Октябрський.

— Розкажіть, будь ласка, про що ваш фільм?

— Це кіно про хлопчика на ім’я Максим. Усі думають, що кіно про Діда Мороза, але це не так. Хлопчик, який напередодні Нового року дуже хоче, щоб тато приїхав та відсвяткував із ним. Але тато зайнятий, він на роботі, на фронті, й відомостей ніяких немає. Замість подарунків він пише листа Діду Морозу, де нічого не хоче — хоче, щоб тато був із ним. Випадково від мами він дізнається, що його дідусь і є Дід Мороз, але це насправді не зовсім так. Але хлопчик у це справді повірив і вирішив, що треба листа йому віддати власноруч, і вирушив до нього.

— У головній ролі дитина?

— Так, йому 9 років.

— Як відбувався кастинг?

— Скажу чесно, нам дуже пощастило. Перші два тижні кастингу я думав, що не знаю, як ми впораємося. Дітей було багато, але не було того хлопчика.

Випадково ми знайшли актора. Його звуть Лев Пічахчі. У нього вже на той момент був величезний досвід, він був у серіалі "Папочки", здається. Багато реклами, багато епізодів. Хлопчик все ловив одразу. Тобто це був професійний актор дев'яти років.

— Чи є якісь особливості зйомки дитини?

— Діти зазвичай втрачають увагу набагато швидше, ніж дорослі. Тобто 10-годинні зміни — це дуже складно навіть дорослому, якщо, наприклад, це зима, а ми знімали більшу частину взимку. Але він тримався як дорослий. Тобто з ним працювалося, як із дорослим актором.

З іншими дітьми було трохи тяжко. Ми розуміли, що, наприклад, їхня увага — це максимум 4 години, і намагалися максимально о 4 години все вкласти. У нас діти-актори не сиділи на майданчику, як часто буває, що викликають на 8 ранку і знімають тебе о 12. Ми робили так, що у нас дитина приїхала, ми відзняли та відпустили. У нас навіть немовля було в машині, але все було супер безпечно. Ми знімали це вже окремо, статично.

З дітьми — важко. З тваринами — важко. У нас там пес був, мій мопс. Але з ним було більш-менш нормально, бо я знав, що від нього очікувати.

— Для якої аудиторії призначений цей фільм? Це все-таки дитячий фільм чи він для дорослих, чи для всієї родини?

— Він сімейний. Це кіно і для дорослих, але я не маю на увазі, що це доросле кіно. Просто там є моменти, які порушуються у взаєминах між батьками особисто, між дітьми та дорослими. Є над чим подумати й старшому поколінню, і дітям. Жарти теж зрозумілі всім. Ми намагалися максимально поєднати, щоб і дітям було весело, і разом із ними батьки теж отримували гарний настрій. Тож сімейне кіно.

— Чому захотіли зняти саме такий фільм із казковим сюжетом, але реалістичний?

— Так, є трохи казка. Не було кіно в Україні про Новий рік взагалі.

Коли ми почали знімати й уже поступово розпочали промо-кампанію, я зрозумів, чому не було фільмів про Новий рік. Тому що у нас Дід Мороз став наполовину табу для частини країни. Тому що багато хто говорить, що це — радянщина, що це — табу.

Так, він був створений у Радянському Союзі. Нам кажуть: "Знімаймо святого Миколая". Кажу: "Добре, але Миколай — з Італії". Санта-Клаус — з Голландії. І я кажу: "Вибачте, але ще років 15 тому всі чекали на Діда Мороза, я не бачу в цьому нічого радянського. Це просто була традиція".

Я не говорю, що це не радянське, я згоден. Але там не було такої сильної пропаганди. Справді, є люди, які досі цієї традиції дотримуються. Новий рік — це Дід Мороз, будьмо чесними. Скільки мені зараз? 33. 20 років тому я нормально собі уявляв, що Новий рік — це Дід Мороз. Тому я не бачу в цьому жодної "зради", чесно не бачу.

Ідея була зробити для людей невеликий подарунок на Новий рік. Це дуже тонка річ, тому що кіно, яке випускається суто під сезон, як ми торік хотіли випустити, може натрапити на деякі проблеми. І нам треба було рік чекати, щоб виходити. Але ми дочекалися нарешті.

— Хтось дивився картину? Чи була якась фокус-група?

— Так, у нас була велика фокус-група, бо ми запустили кіно на місяць на Megogo, SWEET.TV та OLL.TV ще рік тому. Тобто ми зробили прем’єру, але прем’єру онлайн.

Була невелика аудиторія, яка в інтернеті купувала дивилася. Були навіть непогані відгуки. Погані були, непогані. Були навіть цікаві, де казали: "Дякуємо за те, що українське, дякую за те, що новорічне, цього не вистачало".

— А за що лаяли?

— Дід Мороз.

— У новорічних фільмах зазвичай є два сюжети. Перший — це де є віра в дива, що Дід Мороз або Санта-Клаус реальні. Другий — розвінчання цього міфу. До якого із цих сюжетів належить ваш фільм?

— Ми залишили віру в чудеса. Тут ідеться не про те, щоб вірити в когось, хто прийде і виконає все за тебе, а про те, що воно станеться, але все одно тобі потрібно щось для цього зробити. Тож хлопчик взяв і поїхав шукати дідуся. Тобто він вірить у чудеса, але розуміє, що для них треба щось робити. Просто сидіти та вірити — цього недостатньо. Просто знайти людину, яка за тебе все виконає, — теж замало. Ти повинен зробити 10 кроків. П’ять робить хтось, п’ять ти робиш, і посередині ви знаходите це. Це можна і до стосунків віднести, і до всього, що є у житті.

Ми залишаємо віру в дива, тому що чесно бувають іноді дива. Навіть на кастингу — ти думав, що взагалі не проходиш його, а тут раз і щось трапилося, тебе помітили, побачили, дали, наприклад, другий шанс. Тому що ось із Львом Пічахчі, який у нас грає Максима, я одразу зрозумів, що так. Але друга частина команди сказала категорично ні. Тому що він не український типаж, він трохи був млявий. Але потім я зрозумів, що він був млявий, тому що у хлопчика дуже багато зйомок і він був уже знесилений. Ми довго дискутували, дивилися, ще раз переглядали проби. Я сказав: "Будь ласка, повірте мені, він витримає". І мені сказали: "Ок, під твою відповідальність". Так вийшло, що ми його затвердили. Тобто це не було 100% спочатку.

Це ми намагаємось у фільмі розповісти й дітям, і дорослим, щоб вони не забували, що дива можуть відбуватися. Це не щось містичне. Це просто коли людина вірить та йде до своєї мрії.

— Ви сказали, що фільм був готовий минулого року. Чому тоді його не показали?

— Ми планували 24 грудня виходити, але на початку січня розпочався карантин. І ми розуміли, що тиждень у кіно... А після цього ми втрачаємо вже і Новий рік, і нецікаво було б дивитися. Дуже хотіли, але вирішили зробити онлайн тестово.

Люди у нас не дуже люблять купувати все онлайн, я вам чесно скажу. Тому там переглядів було небагато, але були відгуки. Люди навіть писали. Були моменти, коли говорили "Якесь простеньке, але дякую, що зняли. Кінець взагалі супер. Через нього я радий, що побачив цей фільм".

— Для вас це прем’єра як режисера ігрового фільму. До цього ви ставили каскадерські трюки, як мені відомо. У цьому фільмі нас здивуєте якимись трюками?

— Стрибатимуть, будуть погоні, але все-таки вони будуть трохи дитячі. Не буде такого суперекстриму, екшену. Все буде в межах реальності хлопчика дев’яти років.