"Багато хто переконався, що їх обдурили": Наріман Джелял розповів про життя в окупованому Криму (ВІДЕО)

26 лютого в Україні — День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. У цей день в 2014 році під стінами Верховної Ради Криму відбувся багатотисячний мітинг на підтримку територіальної цілісності України.

Один з учасників цих подій — кримськотатарський активіст Наріман Джелял, який і зараз проживає на окупованій території і при цьому продовжує свою громадську діяльність.

У програмі "На самом деле: Крым" телеканалу "Дом" Джелял згадав події лютого 2014 року, а також розповів, як змінилося життя людей на півострові, яке їхнє ставлення до України та Росії, в якій формі сьогодні активісти висловлюють свою позицію.

— Після закінчення мітингу 26 лютого була впевненість, що спроби захоплення та заклики до відокремлення Криму припиняться?

— Звичайно, після мітингу ми відчували певну ейфорію, тому що ми домоглися головного. У той день ми вимагали, щоб Верховна Рада АР Крим не проводила сесію, на якій вони могли ухвалити якісь заклики до Володимира Путіна з вимогою "прийти до Криму", "спасти русских". І ось, коли (голова Меджлісу кримськотатарського народу) Рефат Чубаров і (на той момент депутат ВР АР Крим) Сергій Аксьонов вийшли і сказали, що сесії не буде, що депутати розходяться, ми, звичайно ж, пішли з певним почуттям перемоги.

Але буквально за кілька годин у мене була розмова з головою Меджлісу. Він повідомив, що неподалік від місця, де проходив мітинг, вже перебували невідомі озброєні особи. Ми боялися того, що їм буде віддано наказ пролити кров. Причому неважливо, чию. На той момент ми боялися "кривавого сценарію" як такого. Тому ми організували, щоб після закінчення мітингу люди якомога швидше розійшлися, щоб не було зіткнень. Це, звичайно, знизило той натхнений настрій.

А зранку вже весь світ дізнався, що саме ці збройні особи — як потім з'ясувалося, це спецпризначенці Російської Федерації — захопили головну адмінбудівлю Автономної Республіки Крим.

— З вашого погляду, чи були б у Аксьонова та його прихильників шанси "перемогти", якби не ці "зелені чоловічки", які не озвучували, що представляли спецсили РФ?

— Я думаю, ні. Незважаючи на таку явну демонстрацію проросійських настроїв, власне кажучи, різні політичні сили в Криму уживалися досить мирно роками. За винятком рідкісних випадків.

І навіть сам Аксьонов у мене в програмі на телеканалі ATR — того ж вечора, 26 лютого, на ДТРК "Крим" — говорив, що ні про яке приєднання до Росії не йдеться. Ми ось просто там намагалися про щось заявити, розповісти і сказати. Це демонструвало, що їм чогось не вистачало, якоїсь сили духу для того, щоб перейти до таких активних дій.

Я переконаний, що тільки чітка обіцянка російського керівництва підтримати озброєним способом, військовими силами, скажімо так, жителів України, які виступили за приєднання Криму до Росії, і надихнула їх на такі активні дії. Лише, як і говорив Володимир Путін, завдяки тому, що за спинами ось цих цивільних осіб стояли озброєні російські солдати.

— Адже мітинг 26 лютого виник не на порожньому місці. Наскільки взагалі був активним Євромайдан у Сімферополі, в Криму загалом?

— Євромайдан збирався. Досить часто. Брали участь у ньому різні активісти. Багато через переслідування були змушені після 2014 року залишити Крим. Це і Олександра Дворецька, і Сергій Ковальський, Андрій Щекун, і багато інших вже знайомих нам людей.

Не можна сказати, що Євромайдан у Криму був численним. Але, з огляду на специфіку регіону, те, що він взагалі там був, — це вже унікальна подія. І, я думаю, він мав дуже важливе значення. Більшість людей у Криму, які підтримували Майдан, вважали за краще їздити до самого Києва. Тобто брали участь у київських подіях. І наш національний кримськотатарський прапор майорів над Майданом так само. Але, незважаючи на нечисленність, думаю, дуже важливо було заявити свою позицію.

Хоч соціологія з таких суб'єктивних переконань відсутня, але багато людей, не виходячи навіть на площі, на збори Євромайдану, підтримували, сидячи вдома біля екранів телевізорів, спостерігаючи за всіма цими подіями. У Криму було дуже небезпечно публічно демонструвати такі погляди, особливо в ці останні дні.

— Часто мітинг 26 лютого називають кримськотатарським. Основу людей, які збиралися біля будівлі Верховної Ради Криму, становили представники кримськотатарського народу. Але чи був мітинг лише кримськотатарським?

— Так, мітинг оголошено рішенням Меджлісу кримськотатарського народу, точніше, його голови Рефата Чубарова, якого за це зараз судять у Росії та в Криму. Так, більшість становили кримські татари. Хоча брали участь в мітингу представники різних національностей. Були й українські прапори.

Але незважаючи на те, що більшість учасників були кримськими татарами, в той момент усі відчували себе передусім громадянами України. Були гасла й вимоги, характерні для українського Майдану загалом. Про те, що країна повинна змінитися, про те, що Крим — це Україна. Незважаючи на такий національний склад учасників, це був український мітинг у серці Сімферополя.

Тому я закликаю нікого взагалі на цю тему хворобливу не реагувати, бо в той день громадяни України, кримські татари, разом з іншими відстоювали цілісність української держави в Криму.

— Незважаючи на відмінності, кримчани можуть домовлятися, жити у світі та будувати спільне майбутнє...

— І це робити потрібно і сьогодні також. І з Києва до Криму повинні надходити чіткі сигнали, принципові, не такі, що "ми всіх пробачимо і всіх залишимо". Абсолютно ні. Чіткий і зрозумілий сигнал, особливо для громадян України, жителів Криму, не тих, які приїхали після 2014 року, а які жили там і до цього часу.

Вони повинні розуміти, що їх чекає, вони повинні готуватися до цих перемовин, і до чого ми всі повинні прийти і як ми повинні уживатися. Це один з найскладніших етапів у майбутньому, який нам необхідно буде побороти.

Незважаючи на всі труднощі 1990-х, 2000-х років і далі, думаю, на нас обов'язково чекає цей етап, і ми повинні до нього готуватися вже сьогодні. Тому я вірю, що здатність людей, жителів Криму, знаходити спільну мову нам допоможе в майбутньому.

Але керівники цього процесу, керівники країни, повинні вже формулювати чіткий порядок денний, щоб люди розуміли і готувалися — як їм бути, як їм реагувати на ті події, які чекають на них попереду.

— За минулі роки як змінився погляд на події в Криму в лютому 2014 року?

— По-різному. Хтось розмірковує про те, що була втрачена якась можливість. Досі серед моїх знайомих є люди, які вважають, що 26 лютого потрібно було захоплювати будівлю кримського Парламенту, брати оборону — і тоді, можливо, щось можна було б протиставити тій ситуації. Я, до речі, особисто з ними не дуже згоден. Тому що ми на той момент не знали, що це вже була військова операція, яка міць була заготовлена, і до чого були готові російські військові та їхні посібники в Криму. Саме тому ми тоді остуджували такі "гарячі голови".

У декого сьогодні певне відчуття того, що їх покинули. Особливо, коли українські військові залишали Крим, і тодішнє керівництво України, на їх погляд, не було здатне на якісь рішучі кроки. Багато хто говорить, чому "Альфа" 27-28 лютого не вибила російських спецпризначенців із цих будівель. І ось таких роздумів після семи років дуже багато.

У Криму дуже пильно стежать за тим, що відбувається в Україні. Чесно скажу, що радіють дуже мало. Поки що люди, на жаль, з певним сумом стежать за тим, що відбувається. Але надію при цьому намагаються не втрачати, що, незважаючи на всі труднощі, в Україні визріє сильна політична ситуація, яка дозволить возз'єднати всі території та відновити контроль над усією територією України.

— А ставлення людей до російської влади залишається незмінним чи ні?

— Ситуація змінюється. Ось цей "ура-патріотизм" значною мірою згас, причому вже не вчора, а набагато раніше. Тому що давно нахлинула вже ця щоденна обстановка. Та ж корупція, певне свавілля. Останнім часом людей турбує проблема забудови заповідників. Наприклад, Фороський парк забудовується віллами якимись, санаторіями, будинками. І людей це обурює.

Тобто людям обіцяли в 2014 році щось неймовірне, якусь казку, чудове життя. І ось за ці роки, якщо не всі, то дуже багато хто переконався, що їх обдурили. Їх обдурили, але російський телевізор все ще продовжує працювати. І багато хто вже обманюють самі себе і вірять ось в це "аби не було війни", "завтра сюди прийдуть якісь шалені бандерівці, і тому нам потрібно чекати манни з неба".

На жаль, з цього боку Україна в інформаційному просторі дуже сильно недопрацьовує, щоб впливати на розуми, на свідомість жителів Криму і намагатися їм продемонструвати всі вигоди того, щоб Крим знову став українським.

— У зв'язку з цим, як експерт із Криму, як ви вважаєте, робота нашого телеканалу "Дом" може бути корисною?

— Я переконаний, що і ваш телеканал, і всі інші ЗМІ, які працюють на кримську тематику, повинні здійснювати роботу, нарощувати міць. Ваш телеканал досить молодий, я думаю, вам належить дуже серйозна боротьба за увагу жителів Криму, за доступ. На жаль, ви знаєте, що Росія блокує велику кількість ЗМІ. Чи не кожен дивиться ТБ на супутнику, не кожен зупинитися в інтернеті. Але за цю увагу потрібно боротися, підтримувати колег — той же телеканал ATR.

Але я переконаний, що ваша робота важлива. Її тільки треба нарощувати, знаходити такі таємні стежки до уваги жителів Криму і взагалі окупованих територій і намагатися пояснити їм все, що відбувається. Тому що вони, на жаль, проживають у цьому болоті російської пропаганди, яка ллється звідусіль.

— Як зараз нам реагувати на брехню про Україну, яку озвучують нинішні "лідери" Росії та Криму?

— Потрібно намагатися показувати ту ситуацію, яка є. Російські так звані "лідери", і російські ЗМІ абсолютно не цураються демонструвати абсолютну брехню. Наприклад, з останнього — показують, говорять про обшуки в Криму 17 лютого, коли затримали кримських активістів. І при цьому показують кадри, коли ФСБ десь на Кавказі здійснює мало не військову операцію. І такої брехні — всюди і завжди. Завтра вони будуть говорити про якихось міфічних "бандерівців" і показувати кадри, скажімо, як якийсь "ігіловець" відрізає комусь голову.

Неосвічена людина споживає це сміття і не бачить іншого. Тому потрібна масована інформаційна робота вашого телеканалу, ATR, "Крим. Реалії" та всіх інших ЗМІ — щоб достукатися до жителів Криму і принаймні до тієї свідомої частини і пояснити їм, що це все неправда. А вони вже будуть розносити цю інформацію тут, в Криму, через знайомих, друзів, на роботі і далі.

— Чи продовжується зараз опір в Криму, і якою формою?

— На жаль, тиск протягом семи років набагато посилився. З 2014 року Росія дуже серйозно змінила своє законодавство, всіляко обмежуючи можливості для громадських активістів, політиків, правозахисників здійснювати свою діяльність. Це пов'язано з подіями і в самій Росії, це пов'язано і з тим, що відбувається в Криму.

Дуже жорстко реагують на все, не дають скористатися навіть законним способом правом провести публічний захід. Як приклад, у 2019 році до Дня прав людини, 10 грудня, ми планували провести форум вчителів, на якому хотіли обговорити проблеми вивчення кримськотатарської мови, як тепер державної. Але влада повністю заблокувала нам роботу, заборонивши всім навіть надавати в оренду приміщення для проведення цього заходу. Вчителям погрожували, що якщо вони туди прийдуть, то у них будуть проблеми. Навіть коли ми спробували зібратися в офісі одного місцевого ЗМІ, хоча б в невеликому колі довести задумане до кінця, їм надійшов дзвінок з ФСБ: "Якщо ви це проведете, то у вас будуть серйозні проблеми". Це щоб ви розуміли всю обстановку.

Підприємці, які надають нам фінансову підтримку, — з кожним була проведена бесіда працівниками певних служб Російської Федерації та одразу ж пояснено: "Якщо ви працюватимете з цими активістами, то у вас будуть серйозні проблеми з бізнесом". Ось тому можливості дуже обмежені.

Але, незважаючи на це, люди продовжують якось демонструвати свої погляди, розміщуючи символіку на машинах, на будинках, відвідуючи судові процеси, де розглядають політичні справи, в інтерв'ю розповідаючи про те, що відбувається в Криму. Багато таких, може, малопомітних, але дуже важливих сьогодні способів проявити свою позицію у ставленні до того, що відбувається в Криму.