Украина наш дом

"Меморіал цивільних жертв війни Росії проти України": інтерв'ю з кураторкою проєкту Юлією Тупіченко

Юлія Тупіченко. Фото: Facebook

В Україні створили Меморіал жертв війни — спеціальний сайт, де буде зібрано історії вбитих росіянами цивільних: дітей, жінок, волонтерів, журналістів. Сайт створено як громадську ініціативу "Меморіал цивільних жертв війни Росії проти України" агенцією медійного зростання "Або".

Як зараз відбувається збір інформації, як впоратися з потоком болю під час спілкування з близькими загиблих і як можна допомогти просуванню проєкту — розповіла координаторка проєкту Юлія Тупіченко в ефірі програми "Ранок Вдома".

Ведучі — Анастасія Касілова та Костянтин Октябрський.

— Юля, як виникла ідея меморіалу та як вона втілилась в життя?

— Насправді ідея меморіалу у нашої команди виникла з першими днями війни. Відразу було зрозуміло, що буде багато жертв російської агресії. І я саме тоді займалася волонтерством у Червоному Хресті, ми їздили по селах, передавали гуманітарну допомогу, спілкувалися з жителями. І якось ця інформація почала сама накопичуватися. Хтось розповів, що там загинули сусіди, хтось про родичів розповів. Ми все це записували.

Потім уже я повернулася до роботи, і виникла така ідея, щоб це все не було в стіл кудись, або десь лежало. Ми вирішили збирати цю інформацію, оприлюднювати її, і так от виникла ідея меморіалу. 

Як зараз відбувається збір інформації? Чи охоче йдуть близькі тих, хто загинув на контакт, чи діляться історіями?

— Більшість інформації ми беремо з відкритих джерел. Це інтерв'ю іншим виданням, або нашій мережі. В агенції є ціла мережа регіональних медіа. На сході України є дуже багато сайтів і видань. І наші журналісти беруть інтерв'ю, і інші журналісти.

Ми читаємо, збираємо цю інформацію по крихті. Також там Telegram-канали різні, групи у Facebook. Це відкрита інформація. І ще не було такого, щоб родичі були проти, чи писали з проханням, щоб ми прибрали когось з сайту, або з наших соцмереж.

Навпаки, люди охоче заповнюють нашу Google-форму, яку ми створили для того, щоб всі могли записати туди свої рідних, друзів, які загинули внаслідок російської агресії.

— Неймовірно важко говорити з близькими про їх втрати. І дуже складно підібрати слова, дуже складно зрозуміти, як про це говорити. Як ви справляєтесь з таким потоком горя, болю? Можливо, у вас вже є якісь рецепти напрацьовані?

— Над інформацією, над сайтом, над усім меморіалом у нас працює дуже велика команда. Це журналісти, дизайнери і я як кураторка проєкту. Крізь мене проходять ці всі історії. Але насправді основний процес спілкування, процес збору інформації лежить на журналістах.

І я бачу, що деяким справді важко, але так як вони самі з тих міст, з містечок, і вони розуміють, наскільки це важливо, і напевно от це дуже сильно мотивує.

 Як не зійти з розуму від такої кількості горя, яке принесла нам Росія, я насправді не знаю, тому що в кожного психіка адаптується по-різному до цих всіх подій. Для когось такий великий об'єм інформації про загиблих справді важко переносити.

І в нас декілька людей пішли з проєкту просто тому, що не витримували. І це нормально, це зрозуміло. Не всі люди готові, і можуть фізично такий об'єм горя пропускати через себе.

Як зараз і чим можна допомогти вашому проєкту?

— Передовсім, це розповсюджувати ці історії у себе на сторінках у соціальних мережах, скидати друзьям, можливо це якісь ваші сусіди, або ще хтось, або знайомі. Можна написати нам, якщо хтось з ваших рідних чи знайомих теж загинув, на жаль, у цій війні. Ми будемо публікувати його історію.

Зараз найбільша така складність у тому, щоб зібрати інформацію, тому що, наприклад, в одному Telegram-каналі публікуються загиблі з Маріуполя, там близько тисячі людей.

І це просто неймовірно величезний об'єм. Та ми розуміємо, що це не всі історії, не всі люди, які загинули. І наша ціль, місія — зібрати якомога більше інформації і опублікувати її. Розповісти світу і українцям, щоб це не була суха статистика, а це вже були реальні історії людей.

Також звертаюсь до людей зараз за кордоном, вони теж можуть допомогти. Наприклад, розповсюджувати й перекладати історії, публікувати у своїх медіа, розповідати журналістам під час інтерв'ю про цей проєкт, щоби за кордоном також дізнавалися про нас.

І більше писали про те, що Росія насправді вбиває не лише військових, а те, що вони там розповідають в своїх медіа, що вони ніби не стріляють по цивільних — брехня.

— Юля, щиро вам дякую! Ви робите дуже важливу справу, тому що насправді, на відміну від Росії, для нас кожен українець важливий та цінний, і втрата кожного — це біль. Але, звичайно, хочеться, аби роботи у вас в цьому напрямку було якнайменше. 

— Це точно. Дякую!

Прямий ефір