Медаль Олімпіади з четвертої спроби: "Утро Дома" зі стрільцем Олегом Омельчуком

Олег Омельчук. Фото: ap.org

12 бронзових медалей завоювали українські спортсмени на Олімпіаді-2020 у Токіо. Серед бронзових призерів — Олег Омельчук. Він завоював медаль з кульової стрільби з пневматичного пістолета (10 м). Це були вже четверті Олімпійські ігри для спортсмена, але вперше йому вдалося зайняти призове місце.

Про те, як проходила підготовка до Олімпіади, і про плани на майбутнє — розповів Олег Омельчук в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Анастасія Касілова та Костянтин Октябрський.

— Уже пройшов якийсь час після Олімпіади. Які ваші враження про змагання?

— Я щасливий, що для України, для своєї області завоював цю нагороду. Вже трохи відпочив після прильоту з Токіо, акліматизувався. Тому я дуже радий, щасливий, що вже вдома, вже змагання пройшли, і що приніс таку медаль для держави і для нашої області.

— Багато спортсменів по-різному висловлювалися про проживання в олімпійському селі. Що ви скажете про японському гостинність, виходячи з власного досвіду?

— Взагалі в олімпійському селі було все добре. Зараз карантин і така непроста ситуація, японці молодці, вони все дуже добре організували. Умови для життя теж були нормальні, в кімнатах були і кондиціонери якісні.

Ліжка, звичайно, здивували нас спочатку, тому що вони були картонні, але на них було зручно спати, бо були якісні матраци. Кухня теж була смачною. Був також фітнес-центр, де можна було займатися активно. Доставляло незручність те, що кожен день доводилося здавати нам тести. Але ми вже звикли до цього.

— Це ваша вже четверта Олімпіада, але перша, на якій ви виграли медаль. Як це було — їхати вчетверте? Адже це тягар відповідальності, пильна увага. Як ви з цим справлялися?

— Звичайно, психологічно, мені було непросто, тому що на першій Олімпіаді я був на четвертому місці, на другій — п’яте місце, на третій я не пройшов у фінал. Ці думки постійно приходять і з ними важко психологічно боротися.

Я трохи по-іншому налаштувався, подумав, що медаль мені ця не потрібна, щоб заспокоїтися. Тому що коли починаєш більше думати про медалі, хвилюєшся, і вже виходить не так, як хотілося. Ну, можливо, правильний настрій, досвід і допоміг мені завоювати цю медаль.

Також в команді виступала Олена Костевич — вона досвідчений спортсмен, мене підтримувала, вона молодець. І тренер мене в той момент підтримував. Тому їм теж вдячний. Це робота всіх: і тренерів збірної, і особистого тренера, також підтримка мами, дружини, брата і всіх, хто допомагав.

— Кому ви першому зателефонували після перемоги?

— Дружині, але не відразу, а ввечері, тому що всі мені дзвонили, писали, а в той момент мене ще взяли на допінг. Потім ще інтерв’ю брали. Теж ще довго ми їхали зі стрільбища, там їхати — година часу. І коли я вже приїхав, тоді вже подзвонив. До того моменту вже було багато смс-повідомлень, привітань. Вже через два дні я почав всім писати подяку за привітання.

— Що сказала дружина?

— Вона дуже щаслива була, плакала, казала, що ти стільки часу працював. Постійно у мене рука боліла, бо це травматичний вид спорту. Вона бачила, як непросто проходять тренування. Хоча здається, що у стрільців просто. Прийшли там, постріляли. Нічого особливого не роблять. Але, насправді, статичні тренування іноді складніше проходять, тому що на одному місці стояти дві-три години не сходячи з місця — це теж навантаження. Ноги і теж рука болить.

— Ви прийшли в секцію зі стрільби ще підлітком. А чому вибрали саме стрільбу?

— Так, я вже давно займаюся, ще зі школи почав ходити на стрільбу. Але спочатку просто хотілося постріляти, як всім хлопцям або дівчаткам в дитинстві. Ніхто не думав... Я не думав про якийсь спорт або про те, щоб чомусь навчитися. Просто хотів постріляти зі справжньої зброї. Але потім почало виходити, почав їздити на змагання і залишився в спорті.

— Що на вас так вплинуло, що ви почали ставитися серйозно до цього заняття?

— Я хотів поїхати за кордон спочатку. У ті часи було цікаво поїхати. Але коли їхав, звичайно, я вже хотів перемагати. У мене було дуже сильне бажання виграти Чемпіонат Європи. Я був в хорошій формі, але психологічно у мене тоді не вийшло. Я почав з часом удосконалюватися і психологічно налаштовуватися, працювати.

Хоча і до цього часу у мене не все виходить. Тому що у нас немає і таких тренерів досвідчених, які б могли щось і підказати. Тому доводиться іноді самому вчитися. Звичайно, самому цей шлях довше потрібно проходити.

— Чи вплине на вашу спортивну кар’єру і на вас особисто бронзова медаль на Олімпійських іграх?

— Для мене особисто вона дає поштовх далі працювати, удосконалюватися більше. Я можу, сподіваюся, поїхати на наступні Олімпійські ігри. Також це приклад для нашої молоді, щоб вони теж займалися, щоб вибирали спорт, не ходили по вулиці, не пили пиво або курили, щоб для них був хороший приклад. Буде здорова нація і це буде дуже добре.

— Які у вас плани на майбутнє? Можливо, тренерською діяльністю займетеся?

— Можливо. Але поки що ні. В майбутньому — можливо. Якщо закінчу спортивну кар’єру, я зроблю відпочинок рік-два, а тоді вже буду працювати.

— У якому віці стрілки зазвичай закінчують свою кар’єру?

— Можна до 50 років стріляти. Можна — до 40. У кого як. Є трохи особистостей, які і в 50 років стріляють. Вже, звичайно, важко, але ще показують хороші результати.

— Наша знімальна група зустрічала вас в аеропорту після Олімпіади і ви розповіли, що привезли з собою якісь гаджети для риболовлі. Як вам японські гаджети? Вдалося порибалити, випробувати?

— Так, я вже рибалив. Їздив на риболовлю, але поки рибальські снасті не пробував. Думаю, що вже наступного разу поїду, спробую їх налаштувати. Тому будемо пробувати.

Прямий ефір