Украина наш дом

Майбутнє Кримського півострова: інтерв'ю з колишнім віцепрем'єр-міністром АР Крим Андрієм Сенченком

Крим. Фото: blogspot.com

Заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв погрожує Україні "судним днем" у разі удару по Криму. В Офісі президента України вже відповіли, що Медведєв викликає лише жалість. На весняних українсько-російських перемовинах Київ пропонував розглянути статус півострова дипломатичним шляхом протягом наступних 15 років, на що від Росії не було реакції, а переговори взагалі поставили на паузу. Тему в ефірі марафону "Говорить Україна" телеканалів "Дом" та UA обговорюємо з віцепрем'єр-міністром АР Крим (1993-1997 рр.) Андрієм Сенченком.

— Чи боротьба за Крим не стане останньою точкою в цій повномасштабній війні?

— Насправді не зрозуміло, що буде останньою точкою для Росії. А для нас очевидно — це повне звільнення всієї території України, зокрема Донбасу і Криму, і тих територій, які вони зараз захопили на півдні та сході нашої країни. Тобто повне визволення території. Без цього не буде завершення війни. Це буде якась пауза і потім лише - посилення кровопролиття.

Не лише ми зацікавлені, щоб Крим повернувся до складу України. Бо такий вузол напруження у Чорноморському регіоні не дає спокійно жити не лише всім причорноморським країнам, а й Середземномор'ю. І Росія використовувала окупований Крим, зокрема, й для підтримки своїх агресивних дій на Близькому Сході. І тому залишати цей путінський нарив ніхто не планує.

— Крим для Російської Федерації, напевно, одна із найважливіших окупованих точок. Недарма Медведєв пригрозив "судним днем" у разі завдання ударів по Криму.

— Ну, по-перше, Медведєв є політичною нікчемою, коли Путін його, як пішака, протягом останніх років переставляв то туди, то сюди. Тому висловлювання цієї політичної нікчеми приймати всерйоз не варто.

Щодо того, що для них Крим — це особливо важливе. Для них власна країна не є аж такою важливою. Для них особливо важливо — це лише збереження того, що вони вкрали у власного народу, збереження свого життя, оскільки воно зараз у небезпеці. І може настати момент, коли їх просто розірвуть.

Тобто збереження влади як гарантії збереження життя. Решта їх не цікавить. Вони на все — хоч на Камчатку, хоч на Сахалін, хоч на Хабаровський край чи Крим — дивляться лише з цього погляду.

— Наскільки взагалі, ймовірно, що Україні дозволять завдавати ударів по військових об'єктах на території Росії?

— На Заході вже дозріває думка щодо надання нам додаткових систем HIMARS ("Хаймарс") та ракет великої дальності для них.

Щодо нашого права бити по російських військових об'єктах, то я не думаю, що ми взагалі маємо когось запитувати.

У нас триває війна з Російською Федерацією. Ми захищаємо свою територію, ми не претендуємо на жодний квадратний метр чужої землі. І тому ми маємо зробити все, що потрібно для звільнення кожного метра нашої землі. Якщо для цього потрібно бити по території Російської Федерації, то будемо бити.

Щодо Білорусі, то тут просто питання тонше. У нас є достатньо правових підстав, щоб завдати ударів принаймні по російських військах, що на території Білорусії. Але наше військово-політичне керівництво такого рішення не ухвалює, щоб не виправдати подальшого офіційного вступу у війну з боку Лукашенка.

Тому ситуація мінлива, але якщо тільки Лукашенко офіційно оголосить про вступ у війну... А поки що Білорусь — держава, яка надає свою територію для агресії. Так, вона є стороною конфлікту. Але якщо вони офіційно оголосять, що вони вступають у війну, то, я думаю, що негайно будуть масовані удари Збройних сил України по російських військах, розташованих на території Білорусі. І якщо білоруські війська вступлять на нашу землю, вони отримають таку саму відсіч, як і російські.

— Коли Україна вже стоятиме на порозі звільнення Криму, як реагуватимуть європейські політики? Як реагуватимуть наші одні з найголовніших партнерів — США та Британія?

— Думаю, що головне, щоб ми самі були в цьому послідовні. І у своїх заявах, і у своїх діях щодо звільнення нашої території.

Бо ще раз повторю — будь-який квадратний метр землі, який залишається під окупантом, означає незакінчену війну. Це означає відновлення воєнних дій через якусь паузу — може, через тижні, може, через роки.

Внаслідок цієї війни Російська Федерація має втратити можливість поводитися агресивно стосовно інших країн. Це має бути другим підсумком цієї війни після визволення наших територій. І тоді буде підстава говорити про те, що війну завершено.

Щодо наших західних партнерів. Ще раз повторю — це наша земля, і тут недоречно нам давати якісь поради. Але при цьому ми маємо розуміти, що на Заході чимало політиків, громадська думка на боці України. Але є й чимало російської агентури. І платних, і безкоштовних агентів впливу, і просто боягузливих ідіотів, які всіляко намагаються пошукати якийсь варіант умиротворення агресора. Немає таких варіантів.

Тому в цьому питанні ми маємо бути послідовними. Інші будуть змушені прислухатися до нас.

— Наскільки будуть послідовні наші партнери у підтримці, коли Україна справді здійснюватиме повну деокупацію всіх наших територій?

— Їхня послідовність залежатиме від нашої послідовності. І в цьому сенсі, крім військових зусиль, нам все-таки потрібно не втрачати ініціативи.

А в останні місяці вона, на жаль, втрачається щодо інформаційного впливу на окуповані території Криму та Донбасу. Бо урядова програма телевізійного та радіомовлення на окуповані території, яка нарешті стартонула минулого року, зараз у підвішеному стані.

І є ще одне питання, яке має стратегічне значення для нас.

На законодавчому рівні треба дати відповідь нашим громадянам, які мешкають на окупованих територіях, кого Українська держава вважає жертвою окупації та агресії, а кого — зрадником та колаборантом.

А в цьому плані є величезні прогалини в українському законодавстві. Адже українські громадяни, які живуть на окупованих територіях, напевно візьмуть активну участь у звільненні цих територій, коли ми підійдемо до цього рубежу. І ми повинні розуміти, що ці люди вже 9-й рік перебувають під тиском російської пропаганди, яка розповідає, що всі вони для України — зрадники: і водій швидкої допомоги, й лікар, і співробітник соцзабезу і так далі. Ці спекуляції, звісно, на когось впливають. Саме тому дуже важливо, щоб українська влада осмислила цю ситуацію та прийняла необхідні закони.

— Що робити з конституцією Російської Федерації та законодавством? Бо кількість ухвалених документів і пунктів межує з божевіллям, і вони суперечать міжнародному праву. У їхній конституції є пункт про захист територіальної цілісності та багато іншого. Але російське право вважає Крим своєю територією. І якщо Україна завдаватиме ударів по Криму, Росія може сприйняти це як удари по своїй території. Як діяти у такій ситуації?

— Російська конституція нам абсолютно нецікава. Якщо їм треба допомогти зустрітися з мізками, то ми можемо дати безкоштовну пораду — вони як ухвалили рішення про включення українського Криму до складу своєї так званої федерації, ось цієї в'язниці народів, так само вони можуть ухвалити рішення про скасування попереднього. Тим самим не буде колізії з їхньою цією книжкою, яка забороняє вихід зі складу федерації. Скасують як помилкове рішення.

Але для цього вони мають зустрітися з мізками, а для цього має закінчитися політична біографія, а можливо, й біологічне життя Путіна. Я думаю, це все не за горами.

— Які думки сьогодні у мешканців Криму, кримських татар, яких Російська Федерація пригнічує упродовж 8 років?

— Треба розуміти різницю у нинішньому населенні Криму. Сьогодні на території Криму проживають українські громадяни, які не з власної волі опинилися в окупації. А також проживають понад 600 тисяч колонізаторів із РФ, яких українські громадяни називають "понаїхи".

Ось думка цих колонізаторів нас взагалі не має цікавити. Бо після деокупації Криму ці громадяни Російської Федерації мають залишити півострів. І термін на це має бути гранично короткий: протягом двох тижнів. Вони мають залишити Крим, оскільки вони є громадянами іншої держави, які незаконно заїхали на нашу територію.

Тепер щодо українських громадян. Треба розуміти, що приблизно з 2 млн українських громадян на Кримському півострові є, на жаль, сотня тисяч зрадників, колаборантів. Це верхівка окупаційної влади. Це все гілки: і так звана судова, так звана виконавча, і так звана законодавча. Це й силовики —  хоча здебільшого вони завезені з РФ, але велика кількість цих зрадників це ті, хто 2014 року зрадили присязі. Зрозуміло, що вони втечуть, щойно розпочнеться деокупація. Але на тих, хто не встигне втекти, чекає суд і в'язниця.

Щодо настроїв у Криму. До 2014 року Крим, як і більшість регіонів України, поділявся приблизно так:

  • близько 20% активно проукраїнськи налаштованих громадян (це не лише кримські татари, це люди різних національностей);
  • 20% — це люди, для яких Крим не був батьківщиною, він був просто місцем проживання. Це сім'ї російських військових, які демобілізувалися ще за радянських часів і залишилися в Криму, але жили в російському інформаційному просторі, мали родинні зв'язки з РФ, їздили туди у відпустку. Їхня батьківщина була там, але вони були громадянами України;
  • та 60% орієнтувалися на стан холодильника.

До 24 лютого, за моїми оцінками, не менш ніж 80% українських громадян, які опинилися в окупації в Криму, аплодували можливому поверненню півострова до складу України. Що цікаво — у понад половини з тих, яких я назвав як орієнтованих на Росію, суттєво знизився рівень життя.

Читайте також: Дипломатія чи військовий шлях: можливі сценарії повернення Криму (ВІДЕО)

Прямий ефір