Корінні народи та нацспільноти — в чому відмінності: обговорюємо тему з Снавером Сейтхалілєвим і Володимиром Фесенком

В Україні готують новий законопроєкт — про національні спільноти. Це позначення використовуватимуть замість "національних меншин". Як пояснив президент України Володимир Зеленський, термін "меншини" несе в собі почуття нерівності громадян, а в Україні всі повинні мати рівні можливості.

"Мені не подобається словосполучення "національні меншини". Ще до президентства я розумів, що воно саме по собі звучить так, що людина не відчуває себе рівною... Ми маємо відчувати себе рівними", — наголосив президент.

Зеленський додав, що цей законопроєкт не менш важливий, ніж закон "Про корінні народи України", за який раніше проголосували народні депутати.

Національні спільноти відрізняються від корінних народів тим, що останні не мають історичної батьківщини за межами України, а у національних спільнот вона є.

"Є, наприклад, грецька спільнота. А є країна Греція. Де підтримується розвиток їхніх традицій, свят, їхньої мови. Але це не означає, що вони якісь окремі в нашій державі. Ні, вони громадяни України. Але їх відрізняє від кримських татар, наприклад, те, що у кримських татар немає держави. Але захищати їхні мову, релігію і традиції ми маємо однаково — як корінних народів, так і національних спільнот", — уточнив Володимир Зеленський під час форуму "Україна 30".

Детальніше про законопроєкт про нацспільноти у програмі "На самом деле" телеканалу "Дом" розповідають заступник міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Снавер Сейтхалілєв і політолог Володимир Фесенко.

Ведучий програми — Денис Похила.

— Національна спільнота, чому це важливо?

Сейтхалілєв: Насамперед, хочу сказати щодо ухвалення закону про корінні народи — це без перебільшення історичне рішення у багатьох аспектах. Цим закріплюється саме історична справедливість, яку так довго чекали саме корінні народи. Абсолютно нові горизонти відкриваються в Української держави щодо деокупації Криму. Це позитивний і потужний сигнал нашим громадянам у Криму. Тому в контексті корінних народів — це абсолютний позитив, абсолютний конструктив. І ми бачили, як при голосуванні за цей законопроєкт в парламенті об'єдналася саме конституційна більшість.

Нова ініціатива президента щодо національних спільнот також покликана створити певний баланс в національному плані. Адже в Конституції України чітко визначені й національні меншини, й корінні народи.

— Чому ці теми порушуються саме зараз, а не, скажімо, відразу після окупації Криму? Чому через сім років?

Сейтхалілєв: Знову-таки, повертаючись до корінних народів. Нехай навіть із запізненням наша держава йде цим шляхом. Це, безперечно, нова можливість, і Україна може взяти лідерство в цьому питанні. Ми бачимо абсолютно чіткий трек. І наше міністерство, наприклад, зараз активно працює саме щодо стратегії розвитку кримськотатарської мови в межах цього закону. Ми виходимо на абсолютно новий рубіж, тому що закріплення алфавіту на основі латинської графіки об'єднує весь кримськотатарський народ і відкриває можливості щодо більш згуртованої інтеграції з усім тюркомовним світом.

У цьому контексті ми чітко розуміємо, що країна-агресор обмежена своїми імперськими підходами до цього питання. Бо там усі мови розвиваються тільки на основі кирилиці. А кирилиця саме тюркські мови дуже сильно обмежує, і не є оптимальною в плані фонетики. Тому Україна, ухвалюючи сам закон [про корінні народи] і йдучи треком розвитку мови на основі латиниці, створює абсолютно новий імпульс в плані лідерства, як держава, яка є в широкому контексті політичною нацією і включає дуже багато етносів і народів.

Фесенко: Я згадав колишні дискусії на ці теми. Я весь час, 20 років, брав участь в роботі асоціації громадських організацій національних меншин. Я знайомий з дискусією на цю тему. Наприклад, ідея закону про корінні народи, про кримські народи обговорювалася ще з 1990-х років. Не тільки після 2014 року.

У колишні роки не хотіли братися за цю тему. Після 2014 року мені складно сказати, які були мотиви у команди президента Порошенко, чому вони не наважувалися просувати цю тему, хоча вона обговорювалася, й ініціативи були відповідні. Думаю, що це була помилка. І те, що зараз, нехай із запізненням, але це питання вирішується, це дуже серйозний крок і у відновленні історичної справедливості, і в плані боротьби за український статус Криму, зокрема, і за права кримськотатарського народу.

Що стосується закону про національні спільноти. Тут я скажу термінологічно. Мені більше подобається переклад на російську мову не "сообщество", а "общество". "Национальное общество". Це нюанси, це справа смаку. Переклад саме. А ось український термін "спільнота" дуже точно відбиває ситуацію.

Я згоден з президентом Зеленським в тому сенсі, що дійсно в нашій практиці, так історично склалося, термін "меншина" має певну негативну конотацію. Дійсно, це певна другорядність. Це неправильно. Має бути повага до всіх народів, які живуть на території України, і повага до їхніх прав.

До речі, зазначу, це ще дуже важливо і в плані європейської інтеграції України. П'ятий пункт критеріїв щодо вступу в Європейський Союз стосується саме поваги національних меншин.

Зараз в Конституції є термін "національна меншина". Але те, що пропонується м'якший, більш толерантний термін, на мій погляд, цікавий і нестандартний хід. А далі піде робота: треба виписати права, які повинні мати національні спільноти, які повинні захищатися. До речі, ось дискусія про статус української мови: в пріоритеті державного статусу української мови немає сумнівів, але права інших національних спільнот теж повинні поважатися. І тут треба делікатно прописати ці пункти, щоб не було конфлікту з державним статусом української мови, але водночас було проявлено повагу до мов різних національних спільнот.

— Тексту законопроєкту про національні спільноти поки ми не бачили. Але якщо відштовхуватися від вже ухваленого закону про корінні народи, що буде запропоновано?

Сейтхалілєв: Закон про корінні народи вже ухвалений. І тут варто зазначити, що закон ні в якому разі не виділяє певні нації. Він просто чітко позначає гарантії держави стосовно корінних народів, і ми чітко розуміємо, що всі громадяни за Конституцією рівні. Також в позначенні корінних народів з'явилася чітка термінологія — це народ, який сформувався на території України, який не має державності за межами України. Тобто ми чітко розуміємо, що у кримських татар, караїмів, кримчаків немає іншої держави, яка може піклуватися про розвиток культури, унікальну самобутність, мову тощо.

Крім того, завдяки закону про корінні народи ми виходимо на абсолютно новий горизонт за треком деокупації, корінні народи в межах незалежної держави Україна — це додаткові важелі напередодні "Кримської платформи".

В цілому це також сприяє формуванню політичної української нації. В цьому відношенні ми вже чітко розуміємо, що були системоутворюючі народи, які сформувалися тут і повинні дбати про майбутнє цієї держави.

— Деякі ЗМІ зазначають, що ці законопроєкти та закони — це також підготовка до можливої зустрічі Володимира Путіна і Володимира Зеленського. А що взагалі може бути головним меседжем зустрічі двох президентів? Ось Путін опублікував свою статтю "Про історичну єдність росіян і українців", в якій видно, як його, м'яко кажучи, нервує закон про корінні народи.

Фесенко: Бісить, я б навіть сказав. Він викликає крайню реакцію роздратування, і, судячи з усього, коли Путін критикував цей законопроєкт ще в червні, він явно його не читав. Ось вже в цій статті проявилося хоча б знайомство з законом, як мінімум, автора цього тексту (бо не сам Путін її писав, звичайно).

Там вже був згаданий цей пункт про народи на території України, які не мають своєї державності за межами України. Бо багато етнічних спільнот, які проживають на території України, мають свою державність за межами нашої країни. І росіяни, і молдавани, і поляки, і угорці, і румуни... Ось коли йдеться про кримських татар, кримчаків — такого немає, це дуже важливий нюанс. Тому тут вже трошки Путіна просунули в розумінні цієї проблематики, вже є якийсь прогрес.

Що стосується самої зустрічі, думаю, що підходи принципово різні. І в цьому головна перешкода на шляху проведення цієї зустрічі. Якщо Путін хоче обговорювати єдиний народ, як відновити цю єдність, то для нашого президента, для України зовсім інша проблематика. Нам треба обговорювати проблеми концентрації російських військ на нашому кордоні, конфлікт на Донбасі, який зараз знову загострився через дії Росії та проросійських сил. Блокада Керченської протоки, Азовського моря, частини акваторії Чорного моря, порушення прав кримських татар і українців в Криму, тих людей, які хочуть зберігати зв'язки з Україною — ось проблематика, яка хвилює Україну. І я думаю, що президент Зеленський буде ставити ці питання.

Путін хоче обговорювати зовсім інше. Тому ось тут є принципові суперечності.

Але, я думаю, все-таки потреба в цій зустрічі є. Насамперед, саме з точки зору питань безпеки. Я не думаю, що гуманітарна політика, тим більше забезпечення російських інтересів на нашій території, має бути предметом цієї зустрічі. Соціологічні опитування свідчать, що російськомовні громадяни... Але я сам російськомовний, у мене є російське коріння зокрема, і я не відчуваю своєї дискримінації. Так, мене іноді критикують і в соціальних мережах, що я можу писати пости російською мовою, але мені Конституція це дозволяє. Я поважаю українську мову, державну українську мову, розмовляю цією державною мовою.