Украина наш дом

Концерти під час війни та сила однієї пісні: інтерв'ю з Павлом Зібровим

Павло Зібров. Скріншот відео: kanaldom.tv

До повномасштабного вторгнення РФ в Україну Павло Зібров будував творчі плани, записував пісні та планував дуети. Але все змінилося 24 лютого.

Про те, як дізнався та відреагував на початок бойових дій, чим займається зараз і про силу пісні "Я так хочу додому" народний артист України розповів журналістці Анастасії Павловій в інтерв'ю для програми "Ранок Вдома".

— Бачила в Instagram 23 лютого пост про те, як ви провели день. У вас була якась репетиція, новий образ.

— Були плани з Анею Трінчер над новим проєктом. Ми репетирували. Образ ліпили Павла Зіброва. Треба ж дивувати. То я Зібрембо, то я дядя Паша, то я вуса-бренд, то я репер, то я попсовик. 23-го все воно і закінчилось. Під ранок мене розбудила дружина — це вже було 24-те — і сказала: "Війна". Я й та кинь: "Яка війна? Вибухи йдуть, ти що? Я буду спати". І через хвилину знов "бабах". Біля нас неподалік полігон, військова частина ракетна. Туди вже попали ракети. Васильків недалеко, почали бомбити аеродром. Зрозуміли, що почалась війна. Нічого доброго.

Якими були ваші дії?

— Ми під Києвом живемо, у селі. І я кажу: "Почекай. Є військові знайомі. Давай ми передзвонимо, а потім будемо приймати рішення". Передзвонили, нас трошки заспокоїли, але в напрузі прожили тут майже місяць у Києві. Літали снаряди й бомби, дивилися весь час в телевізор, в радіо і в телефон. І я розумів, що потрібно кудись вивозити сім'ю. І тут передзвонив Михайло Гросу — батько Аліни Гросу з Чернівців. Каже: "Що ви сидите в Києві? У нас тихо, спокійно. Давай забирай сюди дружину, сім'ю і виїжджай". Діана не захотіла їхати. Вона сказала:"Ні, тату, я українка, я патріот, я залишуся тут в Києві і буду тут допомагати нашим, я нікуди не поїду". І не поїхала. Мене дуже вразило… Все-таки на нервах ти їдеш. Де танки пробились, де диверсійні групи, дороги перекривали. До Вінниці ми доїхали — Калинівку бомбили, аеродром великий Калинівський. Так що ми доїхали до Чернівців такі вже вимучені, під вечір. І мене вразило на все життя, мабуть, тоді, коли ми проїхали останній вже блокпост, вже нагорі — Чернівці, і стоять дівчатка такі — 17, 16 років: кава, чай і яблука. Вони бачать, що номери не буковинські, а київські. Вони зустрічають яблуками. Сіточка яблук. Це мене вразило. Їхнє переживання за нас.

Яка доля проєктів, концертів?

— Зараз багато концертів для наших воїнів. Я був з концертами в Іспанії. Нас запросили. Прийшли дуже багато переселенців. В основному це жінки, це мами з дітьми, бабусі, літні люди. Йдеш там в Іспанії — тобі: "Добрий день! Слава Україні!" Вони посміхаються, підходять, обнімаються, фотографуються, ти їх підбадьорюєш: "Все буде нормально, приходьте на концерт, давайте підтримаємо". Енергетика колосальна. Я ще й для іспанців спеціально співаю іспанською Bésame mucho. Уявляєте? І один куплетик мені Юрій  Рибчинський зробив українською мовою Bésame mucho. І коли тільки починається Bésame mucho іспанською, іспанці всі шаленіють. Це потрібно: в яку країну ти їдеш, обов'язково хоча б один куплетик популярної пісні заспівати. Саме в Іспанії народилась ця пісня, яку нещодавно презентували: "Я так хочу додому, обійняти всіх рідних". Ми зустрічались з цими людьми, і в них на вустах було одне: як там? На телефонах вони сидять: чи не згоріла домівка, чи син, чи батько живий, здоровий. І от Марина написала на листочку такі фрази, знакові фрази, і ми Петру Мазі передзвонили, нашому другу великому, поету, пісняру. І кажемо: "Петрик, ось таку пісню нам можеш написати?" "Так". Він написав ці вірші. Сама цікава історія, як її писали. Вночі познайомився з одним хлопцем — звукорежисером з України. Він взяв мікрофон, пультик. Вночі, щоб тиша, записали голос. Оркестровку робив мій оркестровник, який у Закарпатті. По клаптиках це склеював і вирізав. Тиждень працювали над піснею, зробили. Волонтери місцеві, наші, які там живуть, кажуть: "Ви ж композитор, вам інструмент треба". Знайшли на другий день гітару. На третій день синтезатор в іспанців десь там взяли. Привезли мені, я включив, буквально годинку пограв, він здох, поламався. Ще через день — не вмикається, і так пилюкою припав. І от коли Петя Мага написав вірші "Я так хочу додому", я включаю синтезатор — працює. От пісня — сила!

Що ви насамперед зробите, коли ми переможемо?

— Буду пити за перемогу з друзями, знайомими. Чаркуватися, обійматися, цілуватися, радіти і тішитись, і з цією радістю і цією втіхою величезною йти до народу і їх вітати зі сцени й співати. Ось це моє покликання.

Прямий ефір