Дослідження Антарктиди українськими жінками-вченими: "Утро Дома" з Кариною Вишняковою та Юлією Іванчиковою

У грудні 2020 року Карина Вишнякова та Юлія Іванчикова провели три місяці в Антарктиді. Під час експедиції вони займалися дослідженнями Південного океану та його мешканців.

Що досліджували під час поїздки, як був влаштований побут на кораблі, і як поставилася команда судна до жінок на борту — розповіли завідувач лабораторії морських хребетних тварин в Українському науковому центрі екології моря, співробітниця Національного антарктичного наукового центру Карина Вишнякова й аспірантка Інституту зоології, співробітниця Українського наукового центру екології моря, співробітниця Національного антарктичного наукового центру Юлія Іванчикова в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Юлія Крапівіна і Костянтин Войтенко.

— У грудні 2020 року ви вирушили до берегів Антарктиди. У чому полягало ваше дослідження?

Юлія Іванчикова: Наше технічне завдання складалося з двох великих частин. Це вивчення китоподібних і робота з паразитами, яких ми діставали з крижаної риби.

Карина Вишнякова: Наша програма була розділена на дві групи досліджень. Одна з них — це спостереження за китами, а друга — це розтин риб. Те, що стосувалося китів — ми фіксували кількість тварин в районі, якісь аспекти поведінки, які нам вдалося побачити.

А щодо риби — ми провели розтин близько 130 риб, витягували з них дуже багато всіляких паразитів, які зараз перебувають в Інституті зоології. Дослідження цих паразитів принесуть круті результати для світової науки.

— Які це будуть результати? Чим вони корисні та важливі?

Юлія Іванчикова: Зі 130 риб ми дістали приблизно 6 кг паразитів, власне, яких ми транспортували в Україну. Важливо зазначити, що для деяких видів крижаної риби, яка в Південному океані перебуває і зараз оцінюється як можливий промисловий ресурс для видобутку цієї риби для людини, ми зібрали матеріал, який можна буде оцінити і за видовим складом паразитів фауни, і за загальною зараженістю, і з якихось екологічними показниками. Тобто на підставі цієї роботи будуть зроблені висновки про те, чи можна буде її в майбутньому добувати.

— 6 кг паразитів — це хороший результат для вас як для вчених?

Юлія Іванчикова: Зібрати такий матеріал — це дуже дорого навіть на рівні світової науки. Те, що ці дані зараз отримає Україна, це значна віха в українських антарктичних дослідженнях. Світові запаси ресурсу океану починають вичерпуватися. Тому важливо розробляти нові джерела і розуміти, як стійко можна ці ресурси добувати, щоб і потреби людини були задоволені в рибі і, водночас, щоб це не приносило значної шкоди навколишньому середовищу.

Ці знання стають маленькою цеглинкою у великому будинку сталого розвитку всієї нашої екосистеми.

— Чому саме вас відправили в цю експедицію?

Карина Вишнякова: Частково це залежало від того, що у мене вже є антарктичний досвід. Я розуміла, куди я йду, як себе вести. Юля — дуже хороший фахівець з китоподібних. Я думаю, що це була її мрія, потрапити в Антарктиду. І тому я подумала, що Юля буде дуже хорошою напарницею для мене, і вдвох, звичайно ж, працювати набагато простіше і веселіше.

— Під час експедиції де ви жили? Як був влаштований побут?

Юлія Іванчикова: Ми перебували на судні, яке називається "Море співдружності". Це єдине українське крілеловное промислове судно, яке працює у високих морях, в Південному океані. А жили ми в лазареті. І нам дуже пощастило зі зручностями. З тим, що там туалет і душ є прямо в самому лазареті. Насправді, для судна це великий привілей. Зазвичай такі каюти, які обладнані додатковими душем і туалетом, бувають у капітана, старшого механіка. Побутові умови були максимально комфортними, наскільки це було можливо на риболовецькому судні.

— Як ставилася команда до жінок на судні?

Юлія Іванчикова: Команда корабля нас дуже полюбила. Ми навіть були таким собі талісманом команди. Всі максимально намагалися про нас піклуватися в різних проявах. Всі знали, що ми розтинаємо рибу, виконуємо наукову програму, і коли в трал попадалася якась незвичайна риба, то вони один в одного з рук вихоплювали, щоб швидше принести нам, щоб дівчатка зраділи. Було тепле ставлення.

— Які складнощі є в експедиції?

Юлія Іванчикова: Найскладнішим для мене було опинитися без інтернету, без прямого доступу до інтернету протягом тривалого часу, чотирьох місяців. І найцікавіше, що було складно не без Instagram або Telegram, а без "Вікіпедії" та Google. Коли виникає питання чи щось забуваєш термінове, то не можна було відкрити телефон і перевірити. 

— Ви приїхали, привезли 6 кг паразитів. Скільки ви будете розбиратися з цими паразитами?

Юлія Іванчикова: Цими паразитами займатимуться професійні паразитологи, це їм роботи десь на рік щонайменше. А статті вийдуть ще пізніше. Тому що це досить копітка робота. Один паразитологічний розтин риби триває мінімум чотири години, тому що дуже ретельно потрібно відбирати там все дрібне.

— Як ваші партнери реагували на таку тривалу відсутність?

Юлія Іванчикова: Я думаю, що наші партнери, зв’язуючись з вченими, які вивчають китоподібних, розуміли, що це пов’язано з певними ризиками. І з експедиціями і в Чорному морі, і в Південному океані.

Карина Вишнякова: Я думаю, що люди, які стають нашими партнерами, вони приблизно розуміють, хто ми такі та чого від нас чекати. Мені здається, що вони саме через це закохалися в нас, що ми божевільні вчені.